Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Среда, 06.04.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Филологические науки
Германские языки
Силабічна структура слова
Автори:

Гарник Ірина Анатоліївна, викладач кафедри практики англійської мови, Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

Туфі Віталіна Юріївна, викладач кафедри практики англійської мови, Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

Частина I >>

 Частина II
Варто відзначити, що теорія, описана вище, скоригована В.A. Васільєвим [11; 149]. Суть полягає в тому, що склад, як і інша одиниця вимови, може характеризуватися трьома фізичними параметрами: висотою, напруженістю і тривалістю (pitch, intensity and length). Ця теорія отримала назву «дуги гучності» (the arc of loudness) або «дуги артикуляційного напруження» (the arc of articulatory tension), що базується на твердженні Л.В.Щерби, що центр складу це складотворча фонема. Звуки, які їй передують чи слідують за нею, утворюють ланцюг чи дугу, яка є слабкою на початку та у кінці та сильною посередині.
Якщо склад складається з голосного, його сила зростає на початку, досягає максимальної гучності, а тоді поступово спадає. Графічно він може бути зображений дугою артикуляційного напруження.

Коливаючись у межах складу ці параметри змінюються від мінімуму у передвокальних приголосних до максимуму у центрі складу, а тоді знову відбувається зниження у межах поствокальних приголосних. Випливає висновок: якщо ми беремо до уваги напруження артикуляції та вище зазначені звукові дані щодо рівня продукування вимови, то склад можна визначити як «дугу артикуляційного напруження», наприклад:

Наприклад, у слові cab, приголосний /k/, з якого починається склад є «сильним у кінці», тобто його артикуляційна сила зростає до кінця /k/ (він також має назву «слабкий на початку»). Такі приголосні починають «дугу гучності».
У слові eat кінцевий приголосний /t/ який завершує склад, є «слабким у кінці»,тобто тобто його артикуляційна сила спадає до кінця /t/. Такі приголосні завершують «дугу гучності» або «дугу артикуляційного напруження».
За теорією «дуги гучності» у слові є така ж кількість складів, як і «дуг гучності», а лінія поділу відповідає моменту, коли «дуга гучності» починається чи завершується, тобто: приголосні, слабкі на початку, починають склад, а приголосні, слабкі у кінці, завершують його. (Приголосні, сильні у кінці, починають склад, а приголосні, сильні на початку, завершують його).

Наприклад, слово mistake складається з двох «дуг гучності», в яких /m/ і /t/ приголосні, сильні у кінці, а /s/ і /k/ сильні на початку. /s/ утворює кінець «дуги гучності», а /t/ утворює початок.
Склад можна визначити, як фонетичну одиницю, що вимовляється одним артикуляційним напруженням у супроводі із одним м’язовим скороченням, що в результаті на звуковому та слуховому рівні складає одну безперервну дугу гучності. Проте ця теорія знову ж таки не дає повного пояснення механізму складоподілу.
Подальша експериментальна робота націлена на опис складу як фонетичне явище відбивалася у багатьох інших теоріях. Існування такого розмаїття підходів до проблеми складу означає, що це нелегка справа описати його. Саме тому теорії, передані на розгляд вище, неспроможні пояснити більше ніж вузький аспект цього явища.
Жодна з теорій згаданих вище не є об’єктивною у визначенні меж складу. Щоб визначити межу складу, необхідно проаналізувати склад на двох рівнях: артикуляційно-слуховому (фонетично-фонологічному), взяти до уваги зразок структури складу.
Створюючи звукову єдність слова, фонемна структура, структура з’єднання фонем, силабічна та акцентно-ритмічна структура знаходяться у складних взаємовідношеннях: кожна з наступних ніби накладається на попередню (чи попередні) і є більш високим ступенем фонетичної організації слова по відношенню до попередньої. Фонемна структура дає первинний звуковий матеріал, який певною мірою модифікується, конкретизується іншими видами структур. Останні є певними способами вимови фонем і їх поєднання. При чому структура з’єднання фонем має справу з фонемами, створюючи їх зв’язну послідовність, матеріалом для силабічної структури є ця зв’язна послідовність фонем, яку вона поділяє на відрізки-склади; акцентно-ритмічна структура має справу зі складами, які вона ставить в певні відношення один до одного по силі і довготі вимови кожна з цих структур, а отже і фонетична структура слова в цілому, допускає певні варіювання. При чому, внаслідок ряду причин, певні ділянки фонетичних структур слова виявляються більш стійкими, ніж інші.
Оскільки фонетична структура кожного слова існує у мові і відтворюється у мовленні як певна готова одиниця, отже в поперечному розрізі, у будь-якому пункті фонетичної структури слова одночасно проявляються елементи усіх описаних вище чотирьох її компонентів. Складність взаємовідносин компонентів фонетичної структури слова посилюється можливістю впливу на останню морфологічної будови, написання слова, "стилю” вимови ("повний ”, розмовний і т. д.) і декількох інших факторів.
Фонемна структура визначає кількість складів у слові, однак, з певним варіюванням в деяких звукосполученнях. Це пояснюється тим, що утворення складів безпосередньо визначається чотирма моментами: по перше, з’єднанням звуків, які вільно протікають, зі звуками, яки створюються при повній перепоні чи щілині; по друге, певним розподілом сили фонаційного видиху; по третє, певним розподілом напруженості артикулюючи органів мовлення, по четверте, певним співвідношенням фаз звуків, з’єднуються.
Наявність у слові більше одного сполучення голосних з приголосними само по собі створює підрозділ слова на певні артикуляційно-слухові відрізки, в яких звуки, яки вільно протікають, а тому в нормальному (не шепітному) мовленні проявляють більшу гучність, відділенні один від одного звуками, які створюються при закриванні чи звуженні повітряного потоку, які проявляють меншу гучність. Цими артикуляційно-слуховими відрізками визначається в основному кількість складів у слові.
На розподіл слова по максимумах і мінімумах "повітряності” і гучності накладається певний розподіл м’язової напруги, яке виявляється при посиленні і послабленні інтенсивності роботи м’язів, які регулюють силу фонаційного видиху, і м язів, які приймають участь у роботі органів мовлення (тобто в гортані і надгортанних порожнинах).
Цим розподілом визначаються межі звукових відрізків складів і тим самим уточнюється кількість складів у слові: посилення м’язової напруги характеризує початок складу, а відповідне послаблення – його закінчення. Межа складу проходить на мінімумі м’язової напруженості.
Силабічна структура слова характеризує поділ на склади, кількість складів, їх тип і склад і можливе місцезнаходження у слові.
До особливостей поділу на склади в англійському слові відносяться, наприклад, такі випадки. Межа складу проходить в середині інтервокального приголосного, якщо йому передує [e], [æ], [ʌ] чи [ɒ]; межа складу проходить перед інтервокальним приголосним, якщо йому передує будь-який голосний, окрім [e], [æ], [ʌ] чи [ɒ]. Таким чином, у слові ['letə] letter імплозія [t] належить до першого складу, а експлозія до другого, поділ на склади відбувається під час витримки [t]. В ['leitə] later приголосний [t] повністю належить до другого складу. В складних словах ['tзυstræk] toast-rack, ['maυstræp] mouse-trap, ['tзυstræp] межа складу проходить між їх компонентами: отже, приналежність приголосних звукосполучення [str] до першого чи другого складу визначається, таким чином, морфологічним фактором.
В англійській мові є словосполучення, які відповідно до норм англійської вимови допускають варіанти у формуванні складів. Наприклад, сполучення [sn] в ['lısnıŋ] listening і [tl] в [bı'lıtlıŋ] belittling можуть поділяти межею складу або ж утворювати окремий склад. В певних випадках межа складу проходить в середині сонанта. Відповідно ['lısnıŋ] може вимовлятись як двоскладове чи трискладове слово, а [bı'lıtlıŋ] – як три- чи чотирискладове слово. Таким чином сполучення [∫nl] в ['næ∫nl] national допускає варіювання у місці межі складу і в кількості складів: якщо межа складу проходить всередині [n], то складотворними будуть не тільки [l], але й перша частина [n]; якщо межа складу проходить перед [n], то у сполучені [nl] складотворним буде [l]. Отже ['næ∫nl] може вимовлятись з двома чи трьома складами.
Силабічна структура англійської мови може змінюватись завдяки випаданню в певних умовах нейтрального голосного [ə].
Можлива кількість складів викликає зацікавлення під час характеристики особливостей фонетичної структури слова, особливо при співставленні різних мов. В англійській мові слова можуть мати від одного до восьми складів.
В структуру англійського слова можуть входити всі чотири можливих типи складу, а саме: 1) повністю відкритий склад, тобто такий, який складається лише з одного голосного, наприклад [ɒ] or, [ai] I; 2) повністю закритий склад, тобто такий, який складається з голосного оточеного приголосними, наприклад [taim] time, [spi:k] speak; 3) прикритий (закритий на початку) склад, тобто такий, який починається з приголосного (чи приголосних) і закінчується голосним, наприклад [si:] sea, [plei] play; 4) закритий (закритий в кінці) склад, тобто такий, який починається голосним і закінчується приголосним ( чи приголосними), наприклад [ʌp] up, [a:sk] ask. Для англійської лексики характерна перевага повністю закритих складів. Особливістю є утворення складу з однієї голосної чи з одних приголосних (з обов’язковим сонантом). В межах одного складу не може бути більше одного голосного (монофтонгу чи дифтонгу). Склад може мати один два чи три початкових (прикриваючих) приголосних і від одного до п’яти кінцевих (закриваючих) приголосних. Загальна кількість приголосних у складі може дорівнювати шести.
Всі чотири типи складу можуть бути на початку, в середині чи в кінці англійського слова, однак повністю закритий склад і закритий (який починається голосним) є більш обмеженим у місцезнаходженні у середині чи в кінці слова ніж інші типи.
Приклади поділу на склади слів toast-rack, mouse-trap, toe-strap, listening, belittling, national показують, що місце межі складу може визначатись не тільки фонемною структурою, але й морфологічною будовою, а також "стилем” вимови, ступенем виразності, гучності і швидкого мовлення.
Поділ на склади в англійській мові завдає певних труднощів студентам на заняттях з практичної фонетики, особливо у правильному визначенні меж між складами, тому матеріали даної розвідки допоможуть краще зрозуміти проблеми складоподілу, а наведені приклади полегшать сприйняття носія мови та сприятимуть розвиткові умінь та навиків мовної діяльності.

Література:
1.Леонтьева С. Ф. Теоретическая фонетика английского языка: Учеб. для студентов вечер, и заоч. отд-ний педвузов. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: Высш. шк., 1988. – 271 с.
2.М. А. Соколова, К. П. Гинтовт, Л. А. Кантер и др. Практическая фонетика английского языка: Учеб. для студентов высш. учеб. заведений. - М.: Гуманитарный изд. центр ВЛАДОС, 2003. – 384 с.
3.Торсуев Г. П. Строение слога и аллофоны в английском языке, — М., 1975. – 239 с.
4.Щерба Л. В. Фонетика французского языка. — М., 1957. – 286 с.
5.Giegerich H. J. English phonology. — Cambridge University Press, 1992. – 352 p.
6.Gimson A.C. An Introduction to the Pronunciation of English. – London: Edward Arnold, 1981. – 312 p.
7.Jones D. An Outline of English Phonetics. — 9th ed. — Cambridge University Press, 1960. – 246 p.
8.Jones D. The Pronunciation of English. – Cambridge, 1967. – 273 p.
9.Laver J. Principles of Phonetics. — Cambridge: Cambridge University Press, 1995. – 707p.
10. Roach P. English Phonetics and Phonology. A Practical Course. Third edition. 2000. – 298 p.
11. Vassilyev V. A. English Phonetics / A Theoretical Course. — M., 1970. – 324 p.
12. Wells J.C. British English pronunciation preferences: a changing scene. Journal of the International Phonetic Association, 2000. – 758 p.
Категория: Филологические науки | Добавил: Administrator (31.05.2012)
Просмотров: 1005 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 4.3/3
Всего комментариев: 1
1  
Автори детально описують фонетичну структуру слова, наводять численні концепції вивчення складоподілу, завдяки чому теоретично обґрунтовують механізм поділу слова на склади, упевнено крокуючи до мети роботи – «знайти найбільш відповідне визначення складу» та «проаналізувати силабічну структуру слова та проблеми складоутворення і складоподілу в англійській мові».
Однак змістовний, насичений фактами матеріал викликає низку неузгоджень:
Академік Лев Володимирович Щерба, засновник Петербурзької фонологічної школи, був спеціалістом із загального мовознавства, фахівцем з російської та французької мов. Виникає запитання – робота Л. А. Щерби, на яку спираються автори, містить узагальнені висновки щодо структури складу і їх можна враховувати при аналізі англійських фонетичних утворень?
Крім цього, англійська мова належить до гілки германських мов, французька – до романської гілки, українська та російська – до балто-слов’янської. Відомо, що системи поділу складу в цих мовах можна визначити за характеристиками силабічна, тонічна та силабо-тонічна. Можливо, висновок авторів про виникнення труднощів у студентів при вивченні англійської мови пов'язаний з різними принципами поділу складу в рідній мові та в іноземній і зіставний аналіз саме цих домінант на заняттях з практичної фонетики допоможе встановити відмінності та подолати труднощі?

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]