Медицинская психология - Психологические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Воскресенье, 04.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Психологические науки

Медицинская психология
Стресогенні чинники в роботі лікаря - онколога

Автор: Судакова Олена Сергіївна, Донецький інститут Міжрегіональної Академії управління персоналом

В теперішній час достатньо багато уваги приділяється вивченню професійних несприятливих факторів в роботі лікарів. Але це стосується, перш за все, чинників хімічної, фізичної чи біологічної природи: випромінювання, отрут, інфекцій тощо. Несприятливі чинники емоційного характеру, або стресогенні фактори, ймовірно, через їх «очевидність» не передбачені до вивчення на основних медичних факультетах вищих навчальних закладів. Тим не менш, саме стресогенні чинники, особливо - професійні, тобто діючі переважно при виконанні основних обов'язків спеціаліста, здатні зумовлювати розвиток різноманітних розладів - від невротичних до психосоматичних [1].
Професійна діяльність лікаря - онколога пов'язана з неминучими емоційними і моральними перевантаженнями. Це є основою для виникнення професійних особистісних деформацій - таких як синдром емоційного вигорання, адиктивна поведінка у вигляді трудоголізму, зловживання психо - активними речовинами і багато іншого. Крім впливу на здоров'я, ці процеси можуть зумовлювати професійні дезадаптації і функціональні деградації, як окремо лікаря - онколога, так і цілих лікарських колективів. Серед виробничих стрес-факторів можна виділити: фізичні (шум, вібрація); фізіологічні (графік, відсутність режиму харчування); соціально - психологічні (рольова невизначеність, відповідальність, перевантаження або недовантаження працівників); структурно - організаційні (організаційний стрес).
Робота в стресовій обстановці завжди призводить до мобілізації внутрішніх ресурсів і може викликати як гострі порушення, так і виявлятися у вигляді відстрочених наслідків. Кількість стрес - реакцій зростає завдяки дії «принципу прискорення», коли вже розвинута стрес-реакція призводить до змін у житті і нових стресів. Аналіз дозволяє виділити ряд провідних стресогенних факторів як найбільш «вразливих зон» у роботі лікаря - онколога.
Перш за все - це робота в переважно негативному емоційному полі. Сутність цього фактора полягає в тому, що більшу частину робочого часу лікар - онколог має справу з матеріалом, який фактично викликає лише негативні емоції. Постійний
контакт з чужим болем і стражданнями непомітно виснажує лікаря, роблячи його байдужим, апатичним, неуважним, а найголовніше - некритичним до своєї поведінки. Це відноситься як до скарг і прохань хворих, так і до обговорення з колегами чужих діагнозів та історій хвороби, зміст яких - насамперед страждання і загроза життю, часом неминуча. Накопичення подібного емоційного досвіду в процесі роботи з одного боку веде до виснаження ресурсів, з іншого - розвитку захисних психологічних механізмів у вигляді особистісної відстороненості, розширення сфери «економії» емоцій та інших ознак емоційного вигоряння [4, 363 - 383].
Наявність у більшості лікарів - онкологів виражених ознак емотивності - як здатності співчувати, співпереживати, є своєрідною ознакою наявності у них «базового досвіду» протистояти даному стресогенному фактору і адаптуватися до нього. Тим не менш, для збереження емоційної рівноваги необхідний розвиток навичок «поповнення банку позитивних емоцій» і відволікання від роботи на інші види діяльності.  Спостереження і аналіз показують, що при всій очевидності і простоті адаптації до цього стресового фактору, для багатьох лікарів - онкологів саме він є найбільш важким для опрацювання. Інертність, неусвідомлюване прагнення навантажити себе нездійсненною кількістю зобов'язань і, як наслідок - постійний поспіх і емоційне перенапруження, трудоголізм разом із сформованим звуженням вибору способів самовідновлення та отримання здорових задоволень в повсякденному житті (поза роботою) є основними перешкодами.
Серед цілої групи стресогенних факторів варто виділити небезпеку виникаючих ускладнень у хворих в процесі надання їм допомоги, негативні результати лікування і смерть пацієнтів, дії лікаря в екстремальних умовах - з необхідністю приймати швидкі і максимально відповідальні рішення. Навіть за умови попередньої поінформованості про можливості таких факторів і наявності у багатьох лікарів - онкологів ознак гипертимности як здатності бути активними та життєрадісними, повністю адаптуватися до них не вдається. На багатьох психотерапевтичних групах лунає теза про те, що «до чужої смерті на своїх руках звикнути неможливо, кожна така ситуація залишає важкий слід у душі, навіть через роки нагадуючи про себе». Тим не менш, нівелювати - наскільки це можливо - дії цієї групи факторів необхідно. Це можливо в групах і на заняттях емоційного відреагування. Частково цьому сприяє робота балінтовських груп. Але досить часто для лікарів - онкологів з багатим травматичним досвідом потрібна більш об'ємна психокорекційна і навіть психотерапевтична допомога з призначенням фармакологічних засобів.
Для лікаря - онколога не можна не відзначити особливий стресогенний фактор: небезпеку для власного здоров'я і власного життя. Це стосується і небезпеки зараження будь - якою інфекцією, опромінення і небезпеки при спілкуванні з пацієнтами та їх родичами [2, 48 - 58].
Відмінність наступного стрессогенного фактора - труднощі без умовно приймаючого спілкування. Невміння спілкуватися з хворими в стані звуженої свідомості, в сп'янінні, психозі, зіткненні з неповагою, психологічним маніпулюванням хворих та їх родичів, мовні та морально - етичні бар'єри не тільки ускладнюють роботу лікаря - онколога, але і стають основою для розчарувань і фрустрацій - пускових механізмів емоційного вигоряння. Варто додати, що безумовно приймаюче спілкування і труднощі «дотримання чистоти білого халата» стосуються не тільки спілкування з пацієнтами та їх родичами, але і з колегами. Інтриги всередині колективу, домагання, недотримання етичних і деонтологічних норм, особливо з боку адміністрації, а так само ревнощі колег і навіть цілком законні і справедливі нарікання керівництва змушують лікаря - онколога занадто багато сил витрачати на стримування негативних емоцій [3].
Основною проблемою дотримання вимог самопрофілактики для лікарів-онкологів є ілюзія завантаженості разом з відсутністю достатнього стимулу до змін. Сама інформація щодо професійних стресів викликає у лікарів - онкологів живий інтерес, не має труднощів пропозиція пройти психодіагностику або обстеження на предмет емоційного вигорання тощо. Але на пропозицію взяти участь у практичних заходах з психопрофілактики та психокорекції відмовляються, як правило, ті лікарі - онкологи, у яких вже є психосоматичні або інші симптоми, як наслідок робочих стресів. Сподівання на необхідність підвищення заробітної плати, очікування будь - яких дій «ззовні», виправдання наявних, але вже неефективних способів самовідновлення і зняття напруги (алкоголь, нікотин, кава) також перешкоджають реальній та ефективній турботі про найважливіші інструменти в роботі лікаря - онколога: власної особистості.
Тому необхідно задуматися і вжити необхідних заходів щодо поліпшення умов для ефективної роботи лікарів – онкологів [5].
 
Література:
1. Бойко В.В. Энергия эмоций / В. В. Бойко. - СПб.: Питер, 2004. - 474 с.
2. Васильева А.Ю. Профессиональное выгорание медицинских работников онкологического профиля // Арх. психіатрії. - 2008. - Т. 14, № 2 (53). - С. 48 - 51.
3. Водопьянова Н. Е. Синдром выгорания: диагностика и профилактика: [2-е изд.] / Н.Е. Водопьянова, Е.С. Старенко. - СПб.: Питер, 2008. - 336 с.
4. Курс лекций по паллиативной помощи онкологическим больным. Т. 2. / Под ред. В.И. Чиссова, Г.А. Новикова, О.П. Модникова. - М.: Медицина, 2004. - С. 363 - 383.
5. Юрьева Л.Н. Профессиональное выгорание у медицинских работников: формирование, профилактика, коррекция. - К.: Сфера, 2004. - 272 с.
Категория: Психологические науки | Добавил: Administrator (10.10.2012)
Просмотров: 580 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 5.0/5
Всего комментариев: 1
1  
Часто говорят, что врачи циничны. Я с этим не согласна. Но здоровый цинизм просто должен присутствовать в их работе. Врач онколог за день может несколько раз выдать людям не утешительны приговор. У каждого из них семьи и дети, все хотят жить, но некоторым осталось всего ничего. И как каждый раз пропускать это сквозь себя? Так на долго никого не хватит. И если нет денег на операцию? И фонды не покроют ее? Как отказать человеку и не чувствовать угрызения совести потом? Это очень сложная работа и статья осветила это правильно. Мы должны понимать, что в работе врачей-онкологов очень много стрессов и улучшать их условия труда.

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]