Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Пятница, 28.07.2017
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Педагогические науки

Теория обучения

Роль та педагогічні можливості дидактичної гри у процесі професійної підготовки студентів

Автор: Глущенко Ольга Леонідівна, викладач біохімії, Криворізький коледж економіки та управління Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

 

Сучасна вища школа переживає час змін. Вони торкаються методів та прийомів навчання, системи оцінювання навчальних досягнень студентів.

Перед вищою школою стоїть завдання – підвищити якість навчання майбутніх спеціалістів. Досягти цього можна за допомогою пошуку нових та вдосконалення існуючих засобів формування пізнавальної активності студентів, розвитку їх інтересу до навчання.

Одним з найголовніших чинників, від яких залежить вирішення цієї проблеми, є особистість викладача, його освіченість та педагогічна майстерність. Адже саме творчість викладача спонукає до творчості та інтелектуального розвитку студентів.

До цього часу традиційне навчання пов’язується із стандартним заняттям, тобто такою формою організації навчального процесу, за умов застосування якої викладач повідомляє студентам новий матеріал, формує їхні вміння та навички і оцінює результати цього процесу. Таке заняття часто носить репродуктивний характер, коли студентами лише відтворюється запропонований матеріал.

Спроби відійти від такого навчання відомі ще з давніх часів. Так, у Стародавньому Римі вчителя, який викладав основи наук називали «вчителем ігор». Певно вже тоді педагоги вважали, що творчий підхід до навчання здатен активізувати діяльність учнів, підвищувати інтерес до вивчення предмета, стимулювати різні види спілкування, розвивати їх мовлення та мислення.

Марк Фабій Квинтиліан у праці “Про виховання оратора” пише: «Я пригадую, яким корисним був для нас звичай, який спостерігали наші вчителі: розділивши студентів на розряди, вони назначали чергу говорити, дивлячись на здібності кожного, перш за все говорив той, що виявив більше успіхів. Про це складалося судження, кожний намагався перевершити інших. Бути першим в розряді вважалося між нами кращою відзнакою. Але це визначалося не назавжди; у кінці місяця знову давалося кожному право на змагання. Таким чином, у тому, який відзначився, підтримувалась старанність, а у переможених виникла надія загладити сором й одержати верх у свою чергу» [3, 152]. Таке навчання давало можливість студентам проявити себе, надавало більшого бажання вчитися.

Ян Амос Коменський у главі XVII праці «Велика дидактика» зазначав, що метод навчання повинен розумно сполучати приємне з корисним. «Крім того, що здібності пробуджуються самим методом, необхідно його розумно оживляти і робити приємним саме так, щоб усе, яким би воно не було серйозним, викладалося дружньо і приємним способом у формі бесід та змагань, розгадуванні загадок, або у формі притч та байок» [3, 120-121].

Джон Локк у праці «Думки про виховання» наголошує на тому, що «вихователі мають добитися того, щоб студенти просили повчити їх, як вони просять у товаришів погратися з ними. У такому разі вони і за навчання будуть братися з такою ж насолодою, і воно не буде відрізнятися від інших ігор та розваг». [3, 280-281].

А. Ванштейн стверджував, що «гра – шлях до гармонії» [1, 30-31].

В останні роки зріс інтерес педагогів-практиків до дидактичних ігор та навчальних ігрових моментів. Це стимулювало поглиблення досліджень питань їх застосування у навчально-виховному процесі, зокрема чіткого визначення суті дидактичної гри, її місця на занятті, переосмислення педагогічних можливостей, доцільного поєднання з іншими педагогічними засобами. У роботах багатьох психологів і педагогів, присвячених використанню ігрової діяльності на заняттях, дидактична гра розглядається як необхідна форма життєдіяльності кожної особистості, пов’язана з періодом формування творчих здібностей (Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін).

Саме дидактична гра дозволяє реалізувати всі провідні функції навчання: освітню, виховну, розвиваючу. Вона стимулює пізнавальний інтерес до глибокого усвідомленого начального матеріалу. Якщо студенти не зацікавлені предметом, то засвоєння буде проходити нижче їх природних сил. Необхідно постійно стимулювати пізнавальні інтереси. Основні напрями цього: за допомогою змісту матеріалу, що вивчається, та шляхом організації пізнавальної діяльності (введення дидактичних ігор та ігрових ситуацій у навчальний процес).

Останнім часом дидактична гра все частіше привертає увагу педагогів і методистів як засіб професіонального розвитку особистості. Вона може використовуватися при підготовці спеціалістів у всіх сферах діяльності, а особливо під час формування у майбутніх спеціалістів професійних навичок та вмінь.

Яскравим прикладом ігрової позиції вчителя є діяльність А.С. Макаренка, який писав: «Є ще один важливий метод – гра... Треба зазначити, що між грою і роботою немає великої різниці, як дехто думає... В кожній гарній грі є насамперед робоче зусилля та зусилля думки... Дехто гадає, що робота відрізняється від гри тим, що в роботі є відповідальність, а в грі її немає. Це неправильно: у грі є така ж велика відповідальність, як і в роботі, - звичайно, у грі гарній, правильній» [5, 367-368].

На можливість застосування у процесі навчання вправ та завдань, що потребують оригінального мислення, а також елементів пізнавальних ігор для підвищення емоційної активності молоді вказували Ю. Бабанський, М. Голобородько та інші.

Правильно організована навчальна діяльність пізнавально-наукового типу при використанні дидактичних ігор на заняттях, продумане керівництво нею з боку педагога викликає інтерес до навчального процесу, розвиває активність і самостійність. Самостійно усвідомлюючи явища дійсності, студенти вчаться робити власні висновки. Це формує в них міцні, глибокі знання, елементи наукового світогляду.

Російський педагог М. В. Кларин зауважує, що використання гри у навчальному процесі стикається з протиріччям, бо навчання є завжди процесом цілеспрямованим, а гра за своєю природою має невизначений результат (інтригу). Тому завдання педагога при застосуванні ігор у навчанні полягає у підпорядкуванні їх визначеній дидактичній меті [4, 26-43]. Саме в процесі дидактичної гри у студентів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, студенти не помічають, що навчається.

У результаті застосування дидактичних ігор виконується один із основних законів навчальної діяльності: досягнення мети навчання неможливе без власної активності суб’єкта навчання. Засвоєння змісту навчального матеріалу можливе лише за діяльності студентів. Тобто шляхом їхньої власної активності, коли вони – суб’єкти навчання. У вирішенні питання про можливість на основі ігрових завдань побудувати цілісну систему навчання необхідно також виходити із здатності ігрової діяльності розвивати мотивацію специфічної навчальної діяльності. У грі ефективне включення функцій орієнтування забезпечується на основі адекватної мотивації ігрової діяльності, що обумовлене її природою, чим і пояснюється більш висока продуктивність ігрового способу навчання.

Як бачимо, думки вчених збігаються в тому, що ігрові форми навчання можуть ефективно активізувати навчальний процес.

Навчальна гра – особливо організоване заняття, яке вимагає напруження емоційних і розумових сил. Вона завжди передбачає прийняття рішення – як вчинити, що сказати, як виграти? У грі всі рівні. Вона по силі всім. Більше того, навіть слабкий може стати переможцем у навчальній грі, якщо продемонструє винахідливість та кмітливість. Почуття рівності, атмосфера захоплення та радості – це все позитивно позначається на результатах професійного навчання.

Дидактична гра несе в собі чималий моральний поштовх, тому що робить працю оволодіння предметом творчою та колективною.

Таким чином, застосування дидактичних ігор при підготовці майбутніх спеціалістів забезпечує єдність інтелектуального розвитку та вихованням молоді, сприяє підвищенню ефективності навчання. Ігрове навчання дає можливість студентам займати ініціативну позицію у навчальному процесі, перетворює заняття у живе та цікаве розв’язання проблеми.

 

Література:

  1. Ванштейн А. Игра как путь к гармонии: [Психология игры: общие вопросы] // Alma mater. — 1993. — №2. — С.23-31.
  2. Кондрашова Л.В. и др. Дидактическая игра в системе обучения. /Л.В. Кондрашова, М.Г. Виевская, Л.А. Савченко. Имитационно-игровое обучение в высшей школе. – Кривой Рог, 2001. – С.79-105.
  3. Константинов Н.А. и др. История педагогики. Учебник для студентов пед. ин-тов. Изд. 5-е, доп. и перераб. — М.: Просвещение, 1982. — С. 67 - 90, 110 - 390.
  4. Кларин В.М. Инновации в мировой педагогике: обучение на основе исследования, игры и дискуссии. (Анализ зарубежного опыта). – Рига, НПЦ «Эксперимент», 1995 – С. 26 – 43.
  5. Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи. Навчальний посібник. – К.: Знання, 2005 – С. 386 – 431.

6. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. — К.: Видавничий центр «Академія», 2002. — С. 520 – 524.

7.---П’ятакова Г.П., Заячківська Н.М. Сучасні педагогічні технології та методика їх застосування у вищій школі. — Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка – С. 32 – 55.

Категория: Педагогические науки | Добавил: Administrator (19.11.2014)
Просмотров: 500 | Комментарии: 2 | Рейтинг: 4.5/2
Всего комментариев: 2
2  
Отдельно сказал бы, что если речь идет про обучение специалистов, то далеко не всегда "игра" должна иметь равные условия. Так, для юристов необходимо ставить всегда сложные задачки, где юрист находится далеко не в самом выигрышном положении. Только такими методами можно воспитать настоящего профессионала, который будет отстаивать права своего клиента в любых условиях.

1  
Интересны были бы конкретные разработки дидактических игр для определённых специальностей. Или это касается развития чисто общих педагогических умений? Как  в условиях уменьшения часов на изучение предметов, даже важных, первоочередных для будущей профессии, выделять время на игровые моменты?

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]