Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Пятница, 28.07.2017
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Педагогические науки

Теория и методика профессионального образования

Використання прийомів заохочення і покарання як основних способів впливу на розвиток емоційно-почуттєвої сфери цифрового покоління cучасних учнів

Автори:

Дзундза А.І., проф., доктор пед. Наук, Донецький національний університет

Літвінова В.Ю., здобувач, Донецький національний університет

Цапов В.О., кандидат фіз.-матем. н., доц., Донецький національний університет

 

Однією з відмінних рис нашого часу є глобальна комп’ютеризація суспільства, в тому числі й освіти, практично кожний освітній заклад оснащений комп’ютерами та комп’ютерними мережами, практично кожен підліток має доступ в мережу Інтернет з комп’ютера або мобільного телефону. Використання цифрових технологій не могло не вплинути на емоційно-почуттєву сферу представників "цифрового покоління". Через постійне перебування в мультимедійному середовищі діти стали менше спілкуватися один з одним, стали замкнуті, дратівливі, емоційно холодні, адже спілкування значною мірою збагачує емоційно-почуттєву сферу. Сучасні діти стали менше чуйними до почуттів інших.

У сучасному світі з його надшвидкими темпами росту і розвитку інформаційних технологій не складає особливих труднощів знайти інформацію на ту чи іншу тему в Інтернеті. Але наскільки легко знайти інформацію, настільки ж швидко вона забувається та залишається в пам’яті не учнів, а електронних носіїв. Завдання педагогів не тільки дати міцні й глибокі знання, а активізувати емоційно-почуттєву сферу учнів, їхній пізнавальний потенціал. Для цього необхідно приділяти особливу увагу формуванню глибокого інтересу учнів до наук, які вивчаються. М. Остроградський писав про те, що нудьга є найнебезпечнішою отрутою. Як відомо, знання, які отримані без цікавості, не стають корисними. Тому одним з найважчих і найважливіших завдань у педагогіці є формування емоційно-почуттєвої сфери в учнів, оскільки саме емоційні стани учнів сприяють активізації пізнавального інтересу, впливають на результат процесу навчання.

Найважливішим явищем у школі, найживішим прикладом для учня є сам учитель. В. Сухомлинський писав, що вчитель відкриває учням не тільки вікно у світ знань, але і свій власний внутрішній світ.

Безумовно, емоційні стани учнів на уроках залежать від особливостей поведінки вчителя: посмішка, заохочення, лагідний характер, цікаві методи навчання, гарна зовнішність – чинники виникнення позитивних емоційних станів учнів. Покарання, ігнорування, несправедливість, поганий настрій, нерозуміння – причини виникнення негативних емоційних станів учнів. Можна зробити висновок, що діти прагнуть не стільки уваги до своєї поведінки, скільки приємної, емоційно забарвленої взаємодії. Регулююча і спрямовуюча функція емоцій реалізується завдяки максимізації позитивних переживань та мінімізації негативних, що і веде до розвитку старих і формування нових мотивів особистісного розвитку. Це вимагає від учителя контролю своїх емоційних станів, подолання негативних емоцій. Щоб викликати в учнів позитивні емоційні стани, учитель повинен уникати власних негативних станів [1].

Емоційні стани вчителя не тільки впливають на учнів, а й спонукають їх до дій. Якщо учень буде почувати себе комфортно, йому буде легше виявляти пізнавальну активність. Якщо урок не викликає жодних емоцій – учні будуть нудьгувати, а нудьга вбиває бажання вчитися. Емоційні стани в учнів безпосередньо впливають на результати навчання.

У навчально-виховні діяльності учитель здійснює такі функції, як стимулююча, організаторська, комунікативна, прогностична. Ні Інтернет, ні телебачення, ні старші товариші і друзі, ніхто і ніщо не може надати такого всебічного систематичного впливу на емоційно-почуттєву сферу школяра, як учитель. Якщо вчитель володіє педагогічною культурою, розумінням індивідуальних емоційних особливостей своїх учнів, то він досягає найбільших успіхів у розвитку допитливості і формуванні позитивних емоції, прояву цікавості до предмета у школярів під час навчального процесу [1].

Учитель не тільки організовує навчальну діяльність учнів, а й впливає на різні сфери особистості учня. За допомогою різних засобів мови вчителя розвиваються його стосунки з учнями, а також формуються відносини учнів один до одного.

У підлітковий період дитина дуже сприйнятлива, вона болісно реагує на будь-яке зауваження, яке їй зроблене, у неї легко може зіпсуватися настрій. У цьому віці більшість учнів занадто самокритично до себе ставляться, у них занижена самооцінка, проявляється невпевненість у собі, у своїх силах, постійно виникає страх перед вирішенням задач, які поставленні вчителем.

Заохочення з боку вчителя підсилює почуття власної гідності і сприяє створенню позитивного уявлення про себе. Заохочуючи своїх учнів, вчитель фокусується на їх сильних сторонах і надихає їх продовжувати позитивну діяльність. Допомагаючи дитині побачити, що вона здатна вчитися, вчитель закладає в ній впевненість у собі, у своїх силах. Завдання вчителя розвивати емоційно-почуттєву сферу у кожному учні, заохочувати його і розвивати потенціал його особистісного зростання.

Головним знаряддям вчителя є слово. Одне єдине слово може викликати позитивні емоції, підвищити настрій, або ж викликати негативну реакцію, почуття невпевненості в собі. Якщо вчитель неуважний, не вміє прищепити почуття цікавості до свого предмета, він не в змозі вчасно помітити і врахувати у своїй роботі ті зміни, які відбулися в емоційному розвитку його учнів. На практиці, під час роботи з дітьми, доцільно вживати такі вирази, як «Відмінна робота», «Чудово», «Дивись, як добре в тебе виходить» або «Будь більш впевнений в собі, ти молодець».

Також для формування в учнів впевненості в досягненні успіху при вирішенні завдань, необхідно зняти страх з приводу того, що рішення виявиться неправильним, чи не буде знайдено взагалі. Це можна досягти за допомогою індивідуального підходу. При спілкуванні з більш сильними учнями необхідно використовувати фразу «Це завдання не складне, воно вирішується легко». Більш слабким учням, треба говоримо «Якщо не вийде, нічого страшного, не хвилюйся. Знайдемо інше розв’язання цієї задачі». Так само для стимуляції досягнення ситуації успіху можна використовувати конкретні фрази, які будуть відноситись до кожного окремого учня. Заохочуючи своїх учнів, вчитель сприяє гарній поведінці, настрою, високій самооцінці і позитивній атмосфері на уроці.

До того ж, важливим прийомом впливу на емоційну сферу учня є інтонація. Характеристиками інтонації мови педагога є: гучність, темп, використання емоційно забарвлених тембрів голосу. Однак своєрідне поєднання інтонаційних елементів, перевага того чи іншого варіанту інтонації допомагає вчителю вибрати оптимальне інтонаційне оформлення спілкування з учнем. Безумовно, позитивний вплив на емоційну атмосферу уроку надає тепла, світла інтонація мови вчителя [1].

Однак, слова вчителя, які підбадьорюють можуть біти не тільки в похвалі, а й в доброзичливій критиці. Це допомагає учневі мобілізувати свої сили на виправлення недоліків у роботі. Вчителю потрібно критикувати так, щоб учень прийняв цю критику. І не можна критикувати так, щоб ця критика була відкинута. Іншими словами, необхідно критикувати конструктивно, а не деструктивно.

Проте бувають ситуації, коли учні поводяться неналежно, викрикують на уроці, бігають по класу, не прислухаються до зауважень вчителя, обмовляються, грають у телефоні або ігнорують присутність вчителя взагалі. У даній ситуації використовується метод покарання з боку вчителя.

Треба відзначити, що будь-яке покарання має бути допоміжним засобом, коли вже не можуть допомогти ніякі інші способи. Покарання коригує поведінку дитини, дає йому ясно зрозуміти, де і в чому вона помиляється, викликає почуття незадоволеності, дискомфорту, сорому. Цей стан породжує у школяра потребу змінити свою поведінку. Але покарання ні в якому разі не повинно завдавати дитині страждання, почуття страху, занижувати її самооцінку або викликати почуття невпевненості у собі.

Покарання учнів за провини може здійснюватися вчителем у вигляді зауваження, догани, запису в щоденнику та інше. Однак при цьому потрібно звернути увагу на те, що покарання не повинно переслідувати мету принизити учня, викликати негативний емоційний стан.

Найбільш поширеною мірою покарання є зауваження вчителя. Зауваження повинне бути звернене до конкретного учня, який порушив вимоги педагога, правила для учнів. Воно робиться у ввічливій, спокійній, але офіційній категоричній формі. Немає сенсу робити зауваження одному й тому ж учню кілька разів поспіль, бо тоді зауваження втрачає свій вплив [2].

Ще однією мірою покарання є видалення з класу. Це можливо лише в тому випадку, коли учень відкрито, демонстративно не підкоряється вимогам вчителя, коли учень поводиться зухвало, образливо стосовно вчителя і своїх товаришів, коли педагог відчуває, що йому забезпечена підтримка суспільної думки класу.

Потрібно також пам’ятати, що видаленням з класу покарання не закінчується. Після уроку вчителю необхідно поговорити з учнем і визначити остаточну міру покарання.

Серйозною мірою покарання є догана. Догана повинна бути підсумком обговорення поведінки учня. Без активної підтримки загальної думки колективу учнів догана не приносить користі, а іноді навіть і шкодить. Слідом за доганою потрібно роз’яснити учневі, яким шляхом він може зняти з себе накладене стягнення.

Педагогічну дію покарання не можна зводити тільки до запису в щоденнику. Обговорення негативного вчинку учня може і не завершуватися доганою, а обмежуватися лише оголошенням усного зауваження або оформленням запису в щоденнику. Такий запис не повинен відображати емоційної напруженості вчителя, а містити лише осуд, який виражений в стриманій, офіційній формі.

У багатьох школах використовуються такі міри покарання, як відсторонення на якийсь час від навчальної діяльності, від участі в колективній суспільно-корисній справі. Використання цього заходу доцільно в тому випадку, якщо учень, якого покарали, позитивно ставиться до даної діяльності, цінує можливість брати участь у ній разом зі своїми товаришам [2].

Важливо пам’ятати про те, що в покаранні, як і в заохоченні, надзвичайно важлива його справедливість. Заохочення і покарання являються одними з основних засобів, за допомогою яких учитель може викликати в учнів як позитивні, так і негативні емоції. Це означає, що з допомогою цих методів педагогічного впливу досягнуто певних запланованих змін емоційно-почуттєвої сфери учнів.

Можна зробити висновок про те, що дана група методів педагогічного впливу використовується для формування позитивного або негативного ставлення учнів до предметів і явищ навколишнього світу. Ці методи допомагають учням сформувати вміння правильно оцінювати власну поведінку. В основі методів стимулювання лежить вплив на емоційно-почуттєву сферу учня, який формує в нього навички управління своїми емоціями, своїми почуттями, розуміти власні емоційні стани і причини, які їх породжують. Дані методи також впливають і на розвиток впевненості у своїх силах; наполегливості, вміння долати труднощі для досягнення мети, уміння володіти собою, витримки, самовладання, а також навичок самостійної поведінки.

 

Література:

1. Щукина, Г.И. Педагогические проблемы формирования познавательного интереса учащихся/ Г.И. Щукина. – М: Просвещение, 1995.

2. Струбицкий В.В. Меры поощрения и наказания и методика их применения в нравственном воспитании учащихся / В.В. Струбицкий. – С., 1961.

Категория: Педагогические науки | Добавил: Administrator (05.03.2015)
Просмотров: 639 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]