Теория и методика профессионального образования - Педагогические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Воскресенье, 04.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Педагогические науки

Теория и методика профессионального образования

Освітнє середовище як фактор формування професійної компетентності студентів педагогічного вищого навчального закладу

Автор: Коростіянець Т.П., доцент Державного закладу «Південноукраїнський національний     педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського»

 

Оновлення української системи освіти безпосередньо пов'язане з кадровим питанням - питанням професійної компетентності тих учителів, хто безпосередньо буде реалізовувати освітні стандарти. Тільки вчитель може створити умови для самореалізації та саморозвитку учнів. Важливою умовою розвитку професійної компетентності вчителя стає мотивація, його особистісні та професійні якості, які необхідно сформувати у процесі підготовки майбутнього вчителя.

Професійна компетентність майбутнього педагога залежить від багатьох факторів. Це і якість навчальних програм, за якими він навчається; і якість методичного забезпечення навчального процесу; і якість менеджменту освітнього закладу. Однак установи вищої педагогічної освіти повинні володіти таким освітнім середовищем, яке стало би потужним механізмом професійного становлення майбутнього вчителя. Потенціал освітнього середовища педагогічного вузу повинен направити вчорашнього випускника школи в русло професійного його становлення як учителя.

Розглядаючи «середовище» - як сукупність умов, що впливають на розвиток і формування здібностей, потреб, інтересів, свідомості особистості, запропонованих Л.І. Новиковою [3, с.3-4], відмітимо те основне, що виділяє середовище - це факт взаємодії частини навколишнього світу з суб'єктом [3, с.61]. Така взаємодія може відбуватися як безпосередньо, так і опосередковано.

Педагогічна категорія «освітнє середовище» не має в науці чіткого і однозначного означення. Відомий російський дослідник В.А. Ясвін вважає, що під освітньої середовищем розуміється система впливів і умов формування особистості за заданим зразком, а також можливостей для її розвитку, які містяться в соціальному і просторово-предметному оточенні [5, с. 14]. Розвиваючи це твердження, він вказує, що освітнє середовище може виступити в ролі соціального споживача, нічого не віддаючи суспільству, в інших - воно саме виробляє той чи інший соціально значимий продукт, поширює його, надаючи таким чином вплив на середовище проживання. Таким соціально значимим продуктом можуть бути не тільки освічені люди, але і власне інтелектуальні та матеріальні цінності: комп'ютерні програми, громадські ініціативи, художні та інші твори і т.д. Однак, основний продукт освітнього середовища - це соціально активні люди, які прагнуть творчо змінювати середовище існування у відповідності з тими ціннісними орієнтирами, які вони засвоїли в своєму освітньому середовищі [6, с. 148].

У науці існує кілька підходів до структурно-змістовного подання про середовище. Так, представники еколого-психологічного підходу (А.А. Бодалев, С.Д. Дерябо, Е.А. Климов, Г.А. Ковальов, Т.М. Марютина, І.В. Равич-Щербо, В.В. Рубцов та ін) виділяють 4 компоненти середовища: населення, навколишнє середовище, технологія, соціальна організація. Іншої точки зору дотримується В.І. Слободчиков, який вважає, що освітнє середовище не є щось однозначно і наперед задане. Середовище починається там, де відбувається зустріч утворюючого і того, що утворюється; де вони разом починають його проектувати і будувати - і як предмет, і як ресурс своєї спільної діяльності; і де між окремими інститутами, програмами, суб'єктами освіти, освітніми діяльностями починають вибудовуватися певні зв'язки і відносини [5].

Освітнє середовище становить діалектичну єдність всіх просторово-предметних і соціальних компонентів, взаємообумовлених і тісно пов'язаних між собою. Показником якості освітнього середовища є його здатність за допомогою наданих можливостей забезпечувати задоволення всього ієрархічного комплексу потреб суб'єктів освітнього процесу, створюючи таким чином відповідну мотивацію їх діяльнісної активності та актуалізацію процесу особистісного саморозвитку.

Взаємозв'язок умов, що забезпечують освіту людини, якраз і відображає освітнє середовище. У цьому випадку передбачається присутність учня в освітньому середовищі, взаємовплив, взаємодія оточення з суб'єктом [2]. Формування та розвиток особистості відбувається в певних середовищних умовах, при цьому під впливом діяльності людини середовище змінюється, як змінюється і сама людина. Вплив навчального процесу на особистість, взаємодія особистості з освітньої середовищем постає як створення гуманітарного освітнього простору.

На відміну від звичайного середовища, освітнє середовище не є матеріальною умовою діяльності. В контексті педагогічного процесу формування професійної компетентності освітнє середовище виступає як: а) суб'єктивний досвід сприйняття дійсності; б) трансформація досвіду та власної ідентичності в освітній практиці; в) існуюча освітня взаємодія соціального оточення. Освітнє середовище виникає там, де відбувається комунікативне взаємодія двох суб'єктів, де кожен з учасників виявляється здатним змінити власну позицію і створити новий проект діяльності на основі цього досвіду. Безумовно, така зміна можлива лише в умовах загальної гуманітарної спрямованості освітнього простору педагогічного вищого навчального закладу. Освітнє середовище педагогічного вищого навчального закладу повинне бути спрямовано на внутрішні механізми самоорганізації майбутніх учителів. В.І. Слободчиков розглядає освітнє середовище як простір, в якому відбувається взаємодія суб'єктів освіти [5, с. 177-184.]. У цьому просторі виділяють такі компоненти: психодидактичний (зміст, форми і методи діяльності); соціальний компонент (відносини, що виникають між суб'єктами); просторово-предметний компонент (можливості для організації діяльності і розвитку учнів, забезпечувані предметним середовищем); суб'єкти середовища [1, с. 107-122.].

Фактором формування професійної компетентності майбутнього вчителя стає освітнє середовище педагогічного вищого навчального закладу, якщо: зміст виучуваних дисциплін не тільки цікавий, але й орієнтований на практику, дійсність; форми і методи діяльності зрозумілі, логічно обґрунтовані та легко застосовуються в шкільній практиці; у відносинах, що виникають між викладачем і студентом, діють принципи демократичності та розвиваючого характеру навчання (цьому сприяють індивідуальні освітні траєкторії навчання); існують матеріально-технічні можливості для організації навчальної діяльності та розвитку учнів; існує взаємодія з різними суб'єктами навчально-виховного процесу. Створення базових навчальних майданчиків, організація наукових лабораторій, проведення науково-дослідницьких семінарів та конференцій, проведення спільних колоквіумів студентів, викладачів, учителів шкіл та учнів дозволить включити всі компоненти освітнього середовища.

Освітнє середовище створює певну атмосферу, дух, комфортність до якого людина прагне, хоче поринути знову, побудувати її на новому місці, як певну модель і спонукає студента до процесу її трансляції. З одного боку - це процес самовизначення студента в світі навчання і виховання іншої людини, з іншого боку - це професійне становлення, процес формування професійних компетенцій.

Компонентами освітнього середовища педагогічного вузу є: внутрішня спрямованість вузу, або специфіка вузівських цілей, цінностей і завдань; освітні технології, які обираються, та їх психологічна організація; кошти, якими вуз вирішує свої завдання в загальнокультурному контексті; психологічний клімат; диференційованість уявлень викладачів про своїх студентів; соціально-психологічна структура професорсько-викладацького складу; психологічна організація передачі знань; психологічні характеристики викладачів і студентів [4, с. 72-80.]. Цілеспрямовано і систематично формуючи кожен з представлених вище компонентів у педагогічному вузі студентів і викладачів, формується професійна компетентність майбутніх учителів.

Таким чином, проаналізувавши думки вчених, підходи до трактування поняття «освітнє середовище», можна визначити таку структуру освітнього середовища, в яку входять: умови; впливи; можливості; суб'єкти освітнього процесу; навчальні техніки; технології.

Кожен вищий навчальний заклад з метою організації освітнього середовища створює відповідну систему умов. Компонентами умов є: кадрове, мотиваційний, нормативно-правове, науково-методичне, інформаційно-комунікативний, матеріально-технічне, фінансове забезпечення, самоорганізація, самоврядування.

Кадровий компонент передбачає наявність висококваліфікованих кадрів, які мають вчений ступінь або звання, досвід практичної діяльності, постійно підвищують науковий, професійний рівень. Значущим є якість навчального процесу викладачів, результати їх науково-дослідної, методичної діяльності і т.д.

Мотиваційний компонент передбачає мотивацію студентів на оволодіння в рамках освітньої середовища певними компетенціями, на вироблення моральної позиції. Є.В. Бондаревська вважає, що в процесі педагогічної освіти студент повинен пройти шлях від розуміння сенсу педагогічної освіти - до осягнення сенсу педагогічної професії, а потім - до власне педагогічної діяльності. Тому, на її думку, необхідно залучати студентів у діяльність наукової школи, яка стає середовищем залучення до наукового пошуку, забезпечує фундаментальну підготовку, слід спрямовувати студентів на педагогічну практику в заклади освіти з урахуванням вимог їхньої майбутньої професійної діяльності [1, с. 81].

Нормативно-правовий компонент регламентує діяльність вузу через державні нормативні документи у сфері вищої освіти у відповідності зі спеціальностями, спеціалізаціями, через внутрішні локальні документи, розроблену і затверджену документацію системи менеджменту якості у вузі, систему моніторингу, здатну надати об'єктивну інформацію про якість освітнього процесу, і інших напрямів діяльності.

Науково-методичний компонент сприяє якісній організації навчального процесу, використання сукупності освітніх методик і технологій, активізації самостійної роботи студентів, розширенню науково-дослідницької, проектної діяльності у вузі і т.д. Побудова нормативно заданого компонента навчальної діяльності студентів і орієнтація на виділені етапи створює узагальнену освітню траєкторію у професійному розвитку студентів. Крім цього, може створюватися індивідуально-освітній компонент навчально-пізнавальної діяльності студентів, який відображає специфіку мотивів, цінностей, досягнень учня, сильні та слабкі сторони його навчально-пізнавальної діяльності. Таке науково-методичне забезпечення сприяє саморозвитку, самореалізації, а потім і самоствердженню майбутнього педагога в обраній професії.

Інформаційно-комунікативний компонент освітнього процесу вдосконалює систему підготовки студентів у вузі, створює умови для розвитку інформаційного суспільства в цілях сталого соціально-економічного, політичного і культурного розвитку країни, для створення доступу до світових освітніх ресурсів. В даний час вузи оснащені великою кількістю необхідної для діяльності літературою, періодичною пресою, можливістю виходу в Інтернет, сучасними інформаційно-комунікаційною інфраструктурою (сукупністю технічних і програмних засобів, комунікацій, персоналу, технологій, стандартів і протоколів, що забезпечують створення, передачу, обробку, використання, зберігання, захист та знищення інформації), обладнанням для проведення науково-дослідної діяльності, освітнього процесу і т.д. Інформаційно-комунікативна оснащеність сприяє використанню таких технологій в освітньому процесі, як інтернет-форум, аналіз аудіо - і відео ситуацій, комп'ютерне тестування, електронні навчальні курси, навчальні презентації та ін.

Матеріально-технічний, фінансовий компоненти сприяють створенню необхідної навчально-матеріальної бази для забезпечення освітнього процесу. Практично всі вищі навчальні заклади проводять значну роботу з організації платних освітніх послуг для учнів, студентів, населення. Отримані кошти використовуються для оплати професорсько-викладацького складу, для розвитку матеріально-технічної бази освітнього процесу, розвитку інфраструктури вузу і т.д.

Важливою умовою є створення системи самоврядування, самоорганізації. Вищому навчальному закладу характерні процеси самоорганізації в освітньому середовищі, які проявляються у виникненні стійких структур і компонентів (творчих ініціативних груп, об'єднань, асоціацій, клубів, спілок тощо). Відповідно змінюється і ступінь активності середовища, що веде до розширення освітнього простору, зміни відносин в ній всіх суб'єктів - учасників освітнього процесу, розвитку комунікативного середовища. Включеність студентів на основі самоврядування в соціально-виховну діяльність, яка моделює соціальні проблеми зі сфери майбутньої професії, волонтерський рух, ідеологічні акції, трудові десанти сприяє формуванню у них системи необхідних професійних знань і умінь, організаційно - управлінського, комунікативного, рефлексивного, проектувального досвіду. Так формуються соціально-особистісні компетенції, проявляються особистісні ресурси (як для професії, кар'єрного зростання, так і індивідуальні, для особистісного росту і саморозвитку). Інакше кажучи, розвиток, саморозвиток студента повинно здійснюватися в освітньому середовищі як організовану, свідому, творчу діяльність в ході його професійної підготовки.

Кожен студент прагне задовольняти свої потреби, використовуючи відповідні можливості, розвиваючись і саморозвиваючись. Якщо студент не може задовольнити потреби у своєму вузі, то шукає ці можливості поза меж даного освітнього середовища: в клубах, професійних спільнотах, у спілкуванні зі знайомими і однолітками тощо. Д.А. Леонтьєв зазначав, що у розвитку відбувається засвоєння соціальних цінностей і їх інтеріоризація. Цей процес розглядається в двох аспектах. Перший - як рух від цінностей соціальних груп до особистісних цінностей - інтеріоризація. Другий аспект - як рух від структури індивідуальної мотивації, заснованої на потребах (внутрішнє, біологічне), до структури, у якій головну роль відіграють цінності (внутрішнє, соціальне) [2].

Подальший саморозвиток особистості студента триває в освітньому середовищі на робочих місцях шляхом включення в різноманітні проекти, інноваційну діяльність, культурні, гуманітарні практики, які розвивають громадянську, професійну, духовно-моральну позицію молодого педагога.

Таким чином, зазначена система умов освітнього середовища вищого навчального закладу впливає на розвиток і саморозвиток особистості студента.

 

Література:

  1. Вестник ПСТГУ. IV: Педагогика. Психология. - 2006. - Вып. 3. - С. 107-122.
  2. Козырев в.а. Построение Модели гуманитарной образовательной среды //http://www.uni-altai.ru/Journal/pedagog/pedagog_7/a06.htm
  3. Новикова Л.И. Школа и среда. – М. : Изд-во «Знание», 1985 – с.3 –4 (Новое в жизни, науке, технике. Сер. Педагогика и психология № 8).
  4. Поливанова Н.И., Ермакова И.В. Образовательная среда в школах разных типов // Психологическая наука и образование, 2000. № 3. С. 72–80.
  5. Слободчиков В.И. Образовательная среда: реализация целей образования в пространстве культуры // Новые ценности образования: культурные модели школ. Вып. 7. Инноватор-Bennet college. - М., 1997. С. 177–184.
  6. Ясвин В.А. Образовательная среда: от моделирования к проектированию. – М. : Смысл, 2001. – 385 с.

 

Категория: Педагогические науки | Добавил: Administrator (21.05.2014)
Просмотров: 614 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]