Теория и методика обучения (из областей знаний) - Педагогические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Суббота, 03.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Педагогические науки

Теория и методика обучения (из областей знаний)

Імітаційні вправи для формування культури діалогічного мовлення

Автор: Орлова Оксана Петрівна, аспірантка, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

 

Проблема формування культури діалогічного мовлення є важливою у всі часи розвитку суспільства. Як програми з української мови для загальноосвітньої школи, так і для вищого навчального закладу (ВНЗ) з української мови (за професійним спрямуванням) передбачають роботу над виробленням культури мовлення, зокрема діалогічного [3]. Якщо навчання діалогічного мовлення було предметом наукових досліджень українських лінгводидактиків (Е.Я. Палихата, О.В. Єфименко, А.І. Ляшкевич, С.В. Мунтян), то формування культури діалогічного мовлення не було предметом наукового дослідження. Для розвитку культури діалогічного мовлення, крім мовно-мовленнєвих, умовно-мовленнєвих і власне мовленнєвих, використовують імітаційні вправи. Більш доречними для використання вони є не тільки у початковій та середній ланках загальноосвітньої школи, але й у ВНЗ. Ще й К.Д. Ушинський відзначав, що мова активно засвоюється за допомогою наслідування.

Завдання імітаційних вправ полягають не стільки у розв’язанні комунікативних завдань, вираженні власних думок, скільки в наслідуванні запропонованих зразків. Імітаційні вправи можуть ефективно використовуватися у сполученні з іншими вправами, зокрема мовно-мовленнєвими й умовно-мовленнєвими [1].

Методиці викладання української мови, крім імітаційних вправ, відомий також імітаційний метод, який, як імітаційні вправи, опирається на природне наслідування студентами правильного мовлення, запропонованого викладачем або почутого з магнітофонного запису.

Імітаційні вправи та імітаційні методи навчання окремі дослідники оцінюють негативно, оскільки вважають, що в них немає пізнавального спрямування. Вважаємо, що такі оцінки несправедливі, оскільки досвід відомих методистів показує, що й рідна мова успішно засвоюється лише за наявності мовленнєвого середовища, тобто зразкового мовлення.

Студенти ознайомлюються на лекціях і обговорюють на практичних заняттях з української мови (за професійним спрямуванням) мовні норми, показники мовленнєвої культури і мовленнєвий етикет, елементи яких закріплюються за допомогою імітаційних вправ.

Важливим аспектом культури діалогічного мовлення є дотримання орфоепічних (вимова голосних і приголосних звуків та звукосполучень), акцентуаційних (правила наголошення) норм, що є компонентами діалогічних реплік, діалогічних єдностей, діалогічних текстів.

Завдання для закріплення орфоепічних і акцентуаційних норм такі: 1) поставити наголос у запропонованих словах, користуючись орфоепічним словником; 2) правильно прочитати слова зі звуком [ч]; 3) утворити прикметники від поданих іменників (наприклад: Прага – празький); 4) прочитати слова зі звукосполученнями [-ждж-], [-дз-], [-дж-]; 5) дібрати  слова, які мають подвійні наголоси, і промовити їх тощо.

Виразність як один із показників мовленнєвої культури формується людиною впродовж усього життя під час наслідування мовлення індивідуумів навколишнього середовища (сім’ї, друзів, колег), авторитетів (учителів, майстрів сцени, екрану тощо), зразків художньої літератури, що виробляє чуття мови, образу, емоції – «душі» тексту. Виразність мовлення залежить від дотримання законів, властивих відповідному виду читання: 1) поетичному (читання віршів, зокрема авторське), при якому на перший план висувається форма (ритм, рима, мелодика і т.д.); 2) літературному, коли форма зливається зі змістом і зберігається постійна увага до теми, задуму твору; 3) театралізованому, при якому театральні засоби підпорядковуються владі слова та ін. [2].

Висловлення мовця сприймається тоді, коли його виклад постає перед слухачем як жива робота думки «на очах» у слухача. Отже, у процесі навчання треба домагатися того, щоб говоріння сприймалося як акт формування і формулювання власної думки. Тоді в мовленні беруть участь жвавий погляд очей, динамічна міміка, яскраві жести, мелодійний голос, барвиста інтонація – і все це йде від внутрішнього переживання ситуації спілкування, бажання зацікавити аудиторію, вразити її. Реакція співрозмовників на таке мовлення відповідне – ефективність сприймання, утримування у полі зору змісту висловлювання, позитивна реакція слухачів – налагодження контакту між мовцем і слухачем.

Контакт починається із подолання психологічного бар’єру між мовцем і слухачем. Висота і щільність цього бар’єру залежать від багатьох чинників: 1. Внутрішньої невпевненості мовця. 2. Природної настороженості слухачів (аудиторії), бажанням почути таке, що може зацікавити. 3. Особливостей психології аудиторії, що залежить від віку слухачів, характеру їх мислительної діяльності, рівня знань, етичного виховання і т.д. 4. Вікового бар’єру. 5. Психологічного бар’єру, який полягає передусім у тому, наскільки знайомі мовець і слухач. 6. Кількості слухачів – при малій їх чисельності психологічний бар’єр слабшає [4].

До технічних показників виразного мовлення належать: дихання, голос, дикція (вимова), інтонація (тон), темп, жести і міміка. Лише досконале оволодіння кожним складником техніки виразності мовлення може гарантувати його високу якість. Техніка мовлення – це навички, вміння реалізувати мову в конкретній мовленнєвій ситуації так, щоб вона справляла на слухача евристичне, інтелектуальне, емоційно-естетичне, спонукальне враження. Дихання є основою мовлення, яке виголошується. Правильне дихання забезпечує чистоту, красу, різноманітність відтінків людського голосу, що представляє собою – це сукупність звуків, різних за висотою, силою, тембром звучання, які видає людина за допомогою мовленнєвого апарату

Отже, імітаційні вправи є тими допоміжними засобами, які активно сприяють проведенню умовно-мовленнєвих і власне-мовленнєвих вправ, формуванню культури діалогічного мовлення.

 

Література:

1. Львов М.Р. Словарь-справочник по методике русского языка / М.Р. Львов. – М. : Просвещение, 1988. – 240 с.

2. Палихата Е.Я. Українська мова за професійним спрямуванням. Підручник для студентів. / Е.Я.Палихата. – Київ : Либідь, 2009. – 321 с.

3. Шевчук С.В. Програма курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)» для вищих навчальних закладів, які здійснюють підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра (спеціаліста, магістра) / С.В. Шевчук, І.В. Клименко. – К., 2010. – 14 с.

4. Шевчук С.В. Українська мова за професійним спрямуванням : підручник / С.В. Шевчук, І.В. Клименко. – [3-тє вид., виправ. і доповнен.]. – К. : Алерта, 2013. – 696 с.

 

Категория: Педагогические науки | Добавил: Administrator (22.03.2014)
Просмотров: 608 | Комментарии: 4 | Рейтинг: 5.0/2
Всего комментариев: 4
4  
Без сомнения такие упражнения очень полезны при обучении человека монологической и диалогической речи. Благодаря им можно выработать основу для дальнейшего совершенствования знаний человека.

3  
Согласна с необходимостью формирования именно культуры диалогического общения. Но ещё нужно обращать внимание и на паралингвистические средства, пользоваться нужными жестами в нужное время и т.д. А постановка речи - особенно важна, и не только в младшем возрасте, когда занимаются с логопедами. Вспоминаю свою учёбу и понимаю, что ни монологическому, ни диалогическому усному общению как таковому нас не учили. Обращалось внимание только на письменную речь, а зря.

1  
Не знав до сих пір,що формування культури діалогічного мовлення не було предметом наукового
дослідження. Дивно.
Як на мене, то саме у початковій школі (зараз найбільше з
цим стикаюся) для розвитку культури діалогічного мовлення імітаційні вправи
використовуються абсолютно МАЛО, недостатньо. cry
Справді, мову активно можна засвоїти за допомогою
наслідування і лише в мовленнєвому середовищі (бажано – зразковому!). Та
тестування витісняє собою активне спілкування: діти воліють зробити сотні
тестів мовчки, аніж шукати і давати відповіді та отримувати на них доречні
повчання з боку вчителів.
Культура діалогічного мовлення нівелюється потихенько…
Вважаю Вашу працю надзвичайно актуальною і потрібною, її
треба розвивати, удосконалювати методично та  імплементувати в
навчальні програми, починаючи з початкової школи (коли тільки формується фундамент! культури діалогічного мовлення).


2  
Повністю з вами згідна! Введення системи тестування має бути лише додатковим способом оцінювання, а не основним. Таке широке використання тестів призводить до того, що дитина все знає, але не може нормально виражати свої думки - спотикається, вживає слова-паразити, повторює одне й теж по декілька разів... І це не тільки в молодшій, а в середній і старшій школі можна спостерігати навіть у відмінників. Тому я - проти тестів в такій кількості і двома руками за діалогічне мовлення!

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]