Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Суббота, 08.07.2017
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Филологические науки
Украинский язык
До питання про лінгвальний статус інфінітива як елемента аналітичного компонента формально-синтаксичної структури речення
 
Автор: Бондар Ольга Олександрівна, аспірантка Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського
 
Одним із актуальних питань синтаксису можна вважати вивчення речення як цілісної системи пов׳язаних між собою мінімальних одиниць конкретної мови. Особливий інтерес до смислової сфери мови визначається насамперед прагненням поглибити знання про закономірності її організації та властивості, що дозволяють їй бути знаряддям пізнання й засобом комунікації.
Інфінітив як особлива одиниця дієслівної парадигми став предметом дослідження багатьох науковців.  Дискусійним є питання про його лінгвальну природу. Мета роботи – визначити граматичні особливості інфінітива, який є складником аналітичних сполук у формально-синтаксичній структурі речення. Предметом дослідження є формально-синтаксична структура речення. Матеріал складають речення із структурами, до складу яких входить інфінітив (проаналізовано 500 словосполучень і речень із інфінітивом). У ХХ-ХІ ст. граматичні властивості  інфінітива як складового елемента формально-синтаксичного компонента речення досліджували такі вчені: Р.Бадалбелі, О.Безпояско, М.Бріцин, О.Востоков, І.Вихованець, Є.Галкіна-Федорук, Н.Гуйванюк, Л.Долгополова, Л.Завальнюк, А.Загнітко, О.Земський, Н.Іваницька, Н.Кобилянська, С.Крючков, П.Лєкант, А.Мухін, О.Огоновський, О.Падучева, О.Пєшковський, І.Распопов, Н.Чилкіна, Г.Швець, К.Шульжук, Р.Якобсон. У сучасних синтаксичних теоріях відсутня одностайність думок учених щодо трактування синтаксичної ролі інфінітива.
Інфінітив, на думку Г.Півторак, «є дієслівним утворенням, що називає дію або процесуальний стан без вказівки на спосіб, час, особу, число і рід. Для інфінітива характерні лише загальнодієслівні граматичні категорії виду (доконаного і недоконаного) та перехідності / неперехідності» [4, с.211]. Це визначення підтверджує думки й інших учених, зокрема, В.Виноградова, Р.Якобсона, І.Вихованця, А.Загнітка щодо деякої морфологічної збідненості цієї мовної одиниці.  Досить  поширеною  в  лінгвістиці  є думка  про  те,  що  «праслов’янський інфінітив,  що  виконував  у  реченні  роль  непрямого  додатка  чи  обставини,  лише згодом   набув   здатності,   подібно   до   особового   дієслова,   керувати   прямими відмінками    іменників»,    що    сприяло    формуванню    в    інфінітивів    властивості «групувати  навколо  себе  комплекси  другорядних  членів  речення»  [3, с. 41].
Інфінітив як компонент формально-синтаксичної структури речення є досить суперечливим, оскільки містить у собі дієслівні та іменникові ознаки,  що зумовлює можливість виступати в реченні в різних синтаксичних функціях:
а) підмета  (Служити Українській Церкві і Батьківщині - це є найбільше щастя); б) присудкового компонента ( Любити, як пам’ятаємо, - це віддавати); в)  обов’язкового прислівного компонента із об’єктною семантикою (Усім нам він наказав зупинитися); в) факультативного прислівного компонента з атрибутивною семантикою  (Спочатку в мене майнула думка утікти); г) обов’язкового компонента із обставинною семантикою (Потому вона сама пішла мити тарілки) синтетичного складу.
Інфінітив може бути складовою частиною присудка (Після паузи він почав говорити; Я зумію продовжити вчитися), компонента із суб’єктною семантикою («Не смію мовчати» врізалося в тишу), факультативного прислівного компонента з атрибутивною семантикою (Таким був його наказ – кинути палити), обов’язкового прислівного компонента із об’єктною семантикою аналітичної будови у двоскладних реченнях (Він планував стати водієм) аналітично виражених компонентів (Зостатися б мені тут жити(От би мені його й не бачити!)) односкладного інфінітивного речення.
Проаналізувавши досліджуваний матеріал, ми виокремили випадки вживання інфінітива у складі сполук, що виступають аналітичними формами вираження компонентів формально-синтаксичної структури речення. Такими можуть бути: а) аналітичні компоненти із суб’єктною семантикою, утворені поєднанням інфінітива (бути, стати, залишатися, становити, являти собою, зоставатися, робитися, називатися, іменуватися, вважатися, правити, доводитися, здаватися) з іменником у формі орудного відмінку: Бути чоловіком такої жінки – це дуже непроста справа (З газ.); Стати майстром-верхолазом, очевидно, для нього було нескладно (О.Гончар); б) аналітичні компоненти із суб’єктною семантикою, утворені поєднанням фазових дієслів (почати, продовжувати, кінчати, братися, переставати, заходжуватися та ін.) з інфінітивами: Почати співати – такою була вимога поліцая (з газ.). Подібні сполуки є малопродуктивними в мовленні. Такі компоненти «пристосовуються» до позиції типового підмета, вжитого у формі називного відмінка, «заміщують позицію називного відмінка як спеціалізованої підметової форми» і є штучно «переміщеними» з позиції іменного складеного присудка [Вихованець, с.65]; в) дієслівні складені присудки, утворені поєднанням інфінітивів та модальних дієслів (могти, мусити, мати, намагатися, зуміти, сміти, зволити): Не можу я й досі отямитися від жалю й болю (С.Воскрекасенко); Вона не могла забути своєї келії, тісної та тихої, як домовина… (М.Коцюбинський); г) дієслівні складені присудки, які є поєднанням інфінітива й фазових дієслів (почати, продовжувати, кінчати, братися, переставати, заходжуватися та ін.): Так я й продовжувала  порати корови, наспівуючи веселу пісеньку (З газ.); Завтра чи післязавтра закінчить змотувати свої діряві бебехи зима (М.Томчаній); ґ) дієслівні складені присудки, утворені поєднанням інфінітивів й предикативних прикметників повної або короткої форми з модальним значенням (зобов’язаний, годний, спроможний, повинен, здатний, схильний, рад, ладен, змушений): Тепер я вже й сісти не здатен (Г.Квітка-Основяненко); Змушені ми жити не хлібом єдиним (Б.Олійник); д) дієслівні складені присудки, утворені поєднанням усталених сполук типу мати можливість, у змозі, не в змозі, мати право, не в силі, мати намір, мати змогу: Я не в змозі замінить в отруту Відгоріле сонячне – «люблю» (О.Теліга); Я маю право вбити, та не вбив нікого (Д.Павличко); е) ускладнені трикомпонентні дієслівні, які є сполученням інфінітива повнозначного дієслова з особовими формами модальних дієслів (або еквівалентів модальних дієслів – присудкових прикметників, усталених модальних сполук) та інфінітива фазових дієслів: Я здатен продовжувати малювати! (Газ.); Я волів би закінчити виступати (Газ.).
Отже, інфінітив як носій іменних та дієслівних ознак може виступати  елементом граматикалізованих семантичних єдностей, що стали граматичними компонентами аналітичної будови.
 
Література:
1.Виноградов В. В. О категории модальности и модальных словах в русском языке / В.В.Виноградов // Виноградов В.В. Избранные труды. Исследования по русской грамматике - М.: Наука, 1975. - С. 53-87.
2.Вихованець І.Р. Частиномовний статус інфінітива / І.Р.Вихованець
3.Гуйванюк  Н.В.  Формально-семантичні  співвідношення  в  синтаксисі  української мови: [Навч. посібник] / Н.В.Гуйванюк. -  Чернівці: Рута, 1994. – 71 с.
4.Українська мова : [енциклопедія]. – К.: Вид-во «Укр.енцикл. ім. М.П. Бажана», 2000. – 752 с.
Категория: Филологические науки | Добавил: Administrator (14.04.2011)
Просмотров: 1334 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]