Академия наук

Суржик – шлях до знищення нації

Автори:

Косовський  О., студент,

Савченко А.Л., канд. філол. наук, доцент, ДВНЗ «Криворізький національний університет»

У статті 10 Конституції України записано: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом».

Дійсно, спілкування між людьми в Україні відбувається різними мовами, але найпоширеною є так звана синтезована мова.  Мовне явище, що одержало назву суржик, належить до специфічної форми побутування мови в Україні.

Су́ржик  –  елементи двох або кількох мов, об`єднані штучно, без дотримання норм літературної мови. Інші назви: арго, жаргон, креол, лінгва франка. Первісно термін «суржик» (без додаткових визначень) уживався переважно щодо українсько-російського суржику [1]. В основному це «побутове мовлення», у якому об'єднано лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Походить від слова, яке позначає буквально  – «Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса  та ін.; борошно з такої суміші» [2].

Таке явище, як суржик (змішання мов), люди почали осмислювати вже в стародавні часи. Так вже у Святому Писанні натрапляємо на ідею про те, що людство, первісно єдине, з єдиною мовою, поділилось на окремі мови (племена), кожне з яких мало власну мову, говірку загальнолюдської мови. Ці новоутворені мови почали змішуватись між собою і призвели до змішання мов і появи сучасних літературних мов, насправді суміші (суржиків) різних мов стародавніх племен і  народів. Тобто вже тоді було запропоновано ідею про те, щоб розглядати єдину загальнолюдську мову, якою користується людство, як суржик (суміш) окремих мов.

Коротка доба українізації 20-х років, яка гостро поставила потребу розширення функцій і сфер вживання української літературної мови, винесла на порядок денний і проблему змішаного типу мовлення.

Історію суржику можна розглядати як своєрідне непряме або  зворотне віддзеркалення процесів мовної політики останніх часів, зокрема тривалої насильницької русифікації та її непрогнозованих наслідків.

У мовознавчих працях спостерігається тенденція розглядати суржик як одну з форм українського просторіччя. До цієї лінгвістичної категорії відносять його автори енциклопедії «Українська мова», де у статті «Суржик» зазначено: «Уживається переважно щодо українського просторіччя, засміченого невмотивовано запозиченими (унаслідок українсько-російської інтерференції) російськими елементами» [7].

Перші наукові роботи, присвячені дослідженню суржику як явища багатопланового, з`явилися в 1990-х роках. Проблематика суржику розглядалася в працях Л. Масенко,  С. Труба, М. Феллера та інших учених-мовознавців. В. Труб, аналізуючи суржик, схиляється до кваліфікації його як просторічної форми українського мовлення, проте висловлює й певні застереження до цього: «Суржик – це спотворена, просторічна форма першої підлеглої (не домінуючої) мови, яка є результатом малоусвідомленої спроби мовця наблизитися до опанування не першої домінуючої мови» [6].

На думку   Л. Масенко: «Суржик, хоча й сформувався на первісній базі української мови, постав у результаті втрати у значної частини її носіїв усвідомлення відмінності своєї мови від конкуруючої з нею російської, втрати відчуття соціокультурної цінності рідної мови як тієї, що пов’язує нинішнє покоління з попередніми, і відповідного послаблення національної солідарності, колективного усвідомлення часової безперервності існування своєї етнічної спільноти»   [3, с.76].

Суржик виникає в результаті системної інтерференції на фонетичному, морфологічному, лексичному, синтаксичному рівнях; він репрезентується лексемами  –  суржикізмами, які накладаються на українську або російську мовну основу; виявляється на базі регіональних різновидів української мови як мовний код в середовищі індивідів різних типів мовної компетенції, у різнотипних соціально-корпоративних і комунікативних сферах [5, с. 77]. Найпоширенішими суржикізмами в українській мові є: було тільки два урока (правильно: було тільки два уроки);  ведуча організація ( провідна організація);  виставки нових поступлень є в любій бібліотеці (виставки нових надходжень є в будь-якій бібліотеці); вищий учбовий заклад (вищий навчальний заклад) тощо [4].

Отже, коли вживання синтезованої мови (суржику) стає масовим, це може розмивати фундамент самобутньої національної культури, призводити до страти рідної мови. А мова – це своєрідний код нації. Зникне мова, зникне і нація.

Література:

1.Суржик // Словник української мови : [в 11 т.] / редкол.: І.К. Білодід (голова) та ін. — К.: Наук. думка, 1970–1980. — Т.9. — C.854

2. Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики: 253 000 слів / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. — 896 с

3. Масенко Л.Т. Суржик: між мовою і «язиком»/ Л.Т. Мосенко. — К.: Видавн. дім «КМ Академія», 2011. — 135 с.

4. Сербенська О.А. Антисуржик/О.А. Сербенська//   Гiпертекстовий посiбник "Антисуржик" . —1994. – С. 6-7.

5. Ставицька Л. Суржик: міф, мова, комунікація / Л. Ставицька, В. Труб //

Українсько-російська двомовність. Лінгвосоціокультурні аспекти : [зб. наук. праць]. – 2007. – № 1. – С. 31–120.

6. Труб В.М. Явище «суржику» як форма просторіччя в ситуції двомовності / В.М. Труб // Мовознавство. – 2000. – № 1. – С. 46–58.

7. Українська мова. Енциклопедія / Редкол. Русанівський В.М., Тараненко О.О. (співголови), М.П. Зяблюк та ін. – К.: Укр. енцикл., 2000. – 752 с.