Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Пятница, 28.07.2017
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Филологические науки

Украинский язык

Проблеми становлення української термінографії

Автор: Попко С., студент, ДВНЗ «Криворізький національний університет»

 

Історія термінотворення  – процес  зміни  одного  періоду  формування  й становлення терміносистеми  іншим, де простежується тісний зв'язок кожного наступного з попереднім, що в цілому становить безперервний рух і розвиток.

Тенденції розвитку української термінографії початку ХХ ст. були логічним продовженням термінологічної роботи, розпочатої у попередні десятиліття. Первісне нагромадження термінів різних галузей знань, нечисленні науково-теоретичні праці стали тим підґрунтям, на якому у 20-ті роки розпочалася систематична праця над упорядкуванням наукової термінології. Зростання кількості наукових праць, підручників, а звідси й збільшення потреби в унормованій науковій термінології зумовило появу публікацій з аналізом стану та тенденцій розвитку термінології. Загальні процеси українського термінотворення зумовлювали особливості розвитку окремих терміносистем в період українізації, коли "вперше за свою історію українську мову нормалізовано, вперше нормалізація відбулася на наукових засадах" [1, с. 49].

Із становленням України як суверенної держави українська мова все глибше і глибше поширюється в соціальному просторі. Визначальною рисою її функціонування стає законодавча закріпленість за нею статусу державної. У зв'язку з цим проблема наукової термінології набирає глобального значення. Одним із першочергових завдань сучасного термінознавства є практичний аспект: систематизація, уніфікація та стандартизація наявної термінології завдяки створенню галузевих словників.

Після утвердження незалежної України перед науковцями постало досить непросте завдання  – дати українцям розуміння того, що рідна мова може так само успішно функціонувати не тільки на побутовому, але й на науковому рівні. Для розв`язання цього питання довелося мати справу з певними труднощами:

1) науковці звикли користуватися російською мовою і, відповідно, російською термінологією;

2) навчальні заклади були забезпечені в основному лише російськомовними підручниками, науковою літературою, а наявні російсько-українські словники та підручники хибували невиправданим калькуванням російських термінів, подекуди нехтуючи нормами української мови;

3) багато термінів взагалі не мали українських еквівалентів, і кожен уживав їх на власний розсуд.

З іншого боку, українська термінологія опинилася у вигідній ситуації порівняно з іншими мовами  –  маємо можливість урахувати досвід формування інших термінологій та уникнути їхніх помилок [3, с. 198].

Одним із основних завдань будь-якого термінологічного словника є показ ступеня розвитку відповідної галузі знань та її термінології на час його укладання. Перш ніж упроваджувати новий термін чи відроджувати старий, потрібно твердо проаналізувати його мовні характеристики, що можуть як сприяти, так і перешкоджати нормальному функціонуванню терміна [3, с. 200].

Інтенсивний розвиток технічних, природничих та суспільних наук на межі ХХ – ХХІ століть у контексті прогресивного розвитку терміносистем спричинив реструктуризацію термінопростору української мови, що зумовило потребу кодифікації термінологічних одиниць, які функціонують на рівні узусу, але ще не закріплені в лексикографічній практиці, та перегляду вже наявних назв з метою їхньої адаптації до сучасних вимог термінотворення. Тому перед термінознавцями та лексикографами постало завдання створення словників нового зразка. Саме такою працею є "Українсько-російський словник наукової термінології" за загальною редакцією провідного наукового співробітника Інституту української мови НАН України, к.ф.н. Л. О. Симоненко, завдячуючи неймовірній працездатності, фаховій компетентності якої цей словник побачив світ у 2004 році. Він є першою в україністиці лексикографічною працею, в якій систематизована найуживаніша в українській мові термінологія з її російськими відповідниками [2, с. 37].

Потреба в такій праці назріла давно й особливо гостро постає тепер, у період стандартизації наукової термінології, поповнення її лексичними одиницями, що позначають нові реалії різних сфер науки і техніки [2, с. 38].

Наразі в Україні склалися такі умови, коли до словникових статей висуваються певні вимоги, а саме:

1) термін повинен найповніше відбивати суть поняття;

2) термін має повністю відповідати нормам і правилам сучасної української літературної мови;

3) термін має відповідати вимогам як фахівців певної галузі, так і мовознавців.

На нашу думку, формуючи українські терміносистеми, треба орієнтуватися на власний фундамент, але одночасно пам'ятати, що словники створюються не для бібліотеки, а для широкого вжитку, де останнє слово залишається за споживачем, за фахівцем, де не останню роль відіграє повноцінна комунікація та взаєморозуміння між фахівцями як однієї країни, так і на міжнародному рівні. Видання наукових праць українською мовою, поступовий перехід вищих навчальних закладів на україномовне викладання, зростання інтересу до української мови не лише в державі, а й поза її межами закладає міцне підґрунтя для збагачення національних терміносистем власними номінаціями, як новими, так і забутими.

 

Література:

1. Меженко Ю.О. Теоретичні передумови організації української бібліографічної роботи  / Ю.О. Меженко //  Бібліологічні вісті. – 1926. –  № 4.  –  С.48 – 61.

2. Наконечна Г.Л. Термінопростір  / Г.Л. Наконечна //  Українська науково - технічна термінологія: історія і сьогодення [підручн.] – Д. : Світ, 1999 – С. 37 – 38.

3. Симоненко Л.О. /До питання розвитку української термінологічної лексикографії / Л.О. Симоненко // Вісник Харківського політехнічного університету.  –  1994.  – №19. – Вип.1. – С. 198 – 203.

Категория: Филологические науки | Добавил: Administrator (23.04.2015)
Просмотров: 652 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 5.0/2
Всего комментариев: 1
1  
Автор публікації порушує гостре, важливе питання –створення нової, доповнення та вдосконалення традиційної терміносистеми. В
умовах пожвавлення міграційних процесів не слід відмовлятися від тих запозичень,
котрі вже прижилися в українському лінгвістичному просторі. Спостереження за
подібними процесами в романо-германських мовах свідчить, що там все частіше не
тільки науковці, а й пересічні громадяни повертаються до термінологічного фонду
латинської та грецької мов. Чому б і нам не звернутися до скарбниці милозвучної
старослов’янської мови? Можливо там є суфікси, префікси та основи, які могли б
стати підґрунтям для утворення неіснуючих термінів або для вдосконалення
запозичених.

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]