Языкознание - Филологические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Воскресенье, 04.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Филологические науки

Языкознание

Дослідження українського мовного етикету

Автор: Лідер Марина Юріївна, магістрантка, ДВНЗ «Криворізький національний університет»

 

Говорячи про збереження українського суспільства як цілісної системи, сучасні вчені схильні пов`язувати таку цілісність із культурно-інформаційною пам`яттю, яка в теперішніх умовах має увімкнути природні компенсаторні механізми і терміново надолужити те, що було втрачено упродовж десятиліть засилля російської мови в Україні [1]. Ми переконані, що для таких компенсаторних мовно-гуманістичних засобів, що одночасно й стали тим культурним імунітетом, який захистив свідомих носіїв усього українського від чужомовних невдалих впливів є український мовний етикет, корені якого глибоко національні, а сам він здавна емоційно багатий і традиційно велеречивий. Зацікавлення українським етикетом узагалі й мовними етикетними засобами зокрема ми пов`язуємо із відродженням української мови як одного із основних атрибутів державності. Кожен громадянин України, незалежно від національності, зобов`язаний знати й поважати державну мову, уміти спілкуватися нею, дотримуючись культури мовлення, з її невід`ємним складником «мовленнєвим етикетом», вважає академік Мирослав Стельмахович [7].

Інтерес до мовного етикету  глибоко науковий, пов`язаний із проблемою спілкування, викликаний як досягненнями теоретичної лінгвістики, так і суміжних із нею наук: психолінгвістикою, соціолінгвістикою, етнолінгвістикою, паралінгвістикою. Сучасний комплексний підхід до проблем мовного етикету, що враховує дані усіх згаданих галузей, дозволяє по-новому розглянути особливу систему стійких формул спілкування, яку й позначають терміном «мовний етикет».

Аналіз теоретичних розробок останніх десятиліть та культурні дослідження дають підстави виділити ряд проблемно-пошукових полів у вивченні вітчизняного мовного етикету:

1. Визначення предмету мовного етикету, установлення його одиниць, існування термінологічної проблеми, зокрема синонімії термінів на позначення вербальних етикетних виявів, яка остаточно не вирішена, тому вимагає опису, коментарів і рекомендацій.

Спочатку варто зясувати суть поняття «мовний етикет» та його розуміння різними мовознавцями. За визначенням лінгвістичної енциклопедії, мовний етикет є системою стійких формул спілкування, рекомендованих суспільством для встановлення мовленнєвого контакту співрозмовників, дотримання спілкування у виразній тональності відповідно до їхніх соціальних ролей і рольових позицій відносно один одного в офіційних і неофіційних обставинах [3]. Отже, сукупність етикетних мовних формул, формул ввічливості (у всіх можливих варіантах) формує систему мовного етикету кожної нації. Дещо інакше визначає аналізовану реалію Г. Татаревич, називаючи національним мовленнєвим етикетом психологічне середовище народу, його культурний клімат, який формує і рівень свідомості, і ставлення до ближніх [8]. Таке визначення мало пояснює природу етикетних ситуацій та їх мовну реалізацію і є недостатнім. Ближче до суті питання підходить в авторському визначенні мовного етикету академік М. Стельмахович, називаючи його, однак, мовленнєвим: «український мовленнєвий етикет  –  це національний кодекс словесної добропристойності, правила ввічливості. Він сформувався історично в культурних верствах нашого народу й передається від покоління до покоління як еталон порядної мовленнєвої поведінки українця, виразник людської гідності й честі, української шляхетності й аристократизму духу» [7].  Усебічне,   але   розмите   і   довге   визначення  мовного  етикету  подає

Н. Плющ: «Cпеціальні (лексичні, морфологічні, синтаксичні, просодичні) засоби вираження ввічливості, спеціальні етичні мовні формули утворюють у кожній конкретній мові цілу систему. Це насамперед такі усталені мовні формули, що вживаються при зав`язуванні, підтриманні та припиненні контакту між комунікантами. Сам же мовний етикет включає, крім власне етикетних мовних формул, ще й соціально-мовні символи етикетного рівня, форми питань, що використовуються у певних соціально-культурних группах» [6]. Ця ж дослідниця рішуче пов`язує вибір етикетних мовних формул із тональностями спілкування, указуючи, що вітчизняні засоби ввічливості входять у європейський культурний ареал, у якому виділяють п`ять тональностей спілкування: високу, нейтральну, звичайну, фамільярну, вульгарну.

2. Майже вирішеною проблемою мовного етикету можна вважати проблему сфери використання його одиниць, або етикетні ситуативні тематичні групи одиниць мовного етикету. Українські дослідники національного етикету виділяють такі тематичні групи: звертання, вітання, вибачення, подяка, прохання, прощання. О. Мацько вважає окремими етикетними тематичними групами ті, куди входять лексеми на позначення побажання та компліменти [4]. Дослідниця О. М. Миронюк у власному дисертаційному дослідженні вказує на інші етикетні ситуації зі своїм набором мовних засобів: привернення уваги, рекомендування, знайомство [5].

3. Серед проблем наукового опрацювання мовного етикету українців варто виділити проблему його мовної реалізації, інакше, проблему мовних одиниць. І зараз це питання залишається в стані подальшої розробки та опрацювання. На сьогодні немає єдиної точки зору, яке місце одиниць мовного етикету по відношенню до інших одиниць мови, до якого рівня слів, словосполучень, речень вони належать, тоді як вирішення цього питання принципово     важливе       для      практики      реалізації   мовного    етикету.

О. М. Миронюк, одна із найактивніших сучасних дослідниць історії та сьогодення мовного етикету вважає, що граматичні засоби (займенникові та дієслівні) вираження ввічливості сформувались у староукраїнський період розвитку нашої мови, а у системі лексичних засобів вираження ввічливості розвиток відбувався від уживання номенів спорідненості та соціального статусу до появи у функції, зокрема звертань, спеціальних лексем, семантично маркованих [5].

Авторка вітчизняної монографії «Мовний етикет українців: традиції і сучасність» С. Богдан вважає, що відтворення національно-мовного світосприйняття унікальне на всіх рівнях мовної системи, однак найбільше це помітно на лексичному рівні, зокрема в мовному вираженні найрізноманітніших етикетних ситуацій [2].

4. Суттєвою але малорозробленою українськими вченими є проблема вивчення вітчизняного мовного етикету в аспекті соціолінгвістики та психології. Ряд дослідників констатує, що етикет, без сумніву, є соціальним за своєю природою феноменом людського спілкування складним і синкретичним. У ньому міцно переплетені соціальні, психологічні та мовні чинники, тому вивчення комунікативного акту без комплексного підходу, тобто без постійного врахування всіх трьох складників неможливе.

Вивчення мовного етикету в аспекті соціолінгвістики вкрай важливе. Адже, якими методами та фактами як не соціолінгвістичними оперувати пыд час аналізу взаємодії комунікантів, їх соціальної диференціації, соціального статусу та зміни соціальної ролі, які закріплюють за собою і стилістично марковані етикетні формули, не говорячи вже про мовлення взагалі різних соціальних груп українців. Проблема на сьогодні зовсім не вирішена і потребує категоріального й термінологічного апарату.

5. Ще однією вкрай цікавою, але зовсім не дослідженою проблемою вітчизняного мовного етикету є співвідношення вербальних та невербальних засобів комунікації, які вивчає паралінгвістика. Скажімо, такі особливості невербального етикету, як стискання руки, здоровкання рукою або прощання може супроводжувати етикетне слово, або й заміщати його. Те ж саме можна сказати про поцілунок. Паралінгвістичне дослідження інтонаційної та жестово-мімічної системи актуальне, особливо у порівняльному плані [9].

Крім названих і частково проаналізованих теоретичних проблем вітчизняного мовного етикету слід зважати на семантичний та стилістичний аспекти вивчення одиниць ввічливості.

Отже, мовний етикет є частиною мовно-національної картини світу, що концентрує низьку важливих проблем спілкування і може вивчатися комплексними методами і різними галузями як лінгвістикою, так і суміжними галузевими науками.

 

Література:

1. Бех О. Деякі аспекти семантичної інтерпретації текстів сфери міжнародних відносин / О. Бех  // Про український правопис і проблеми мови: Збірник доповідей.  –  Нью-Йорк , Львів. – 1997. – С.198 – 207.

2. Богдан С. Мовний етикет як елемент мовної картини світу волинян / С. Богдан  // Дивослово. – 2001. – №10. – С.11 – 14.

3. Лигвистический энциклопедический словарь.– М.: Сов. энциклопедия, 1990. –  897с.

4.  Мацько О.   Формули    ввічливості  в   дипломатичному   листуванні /

О. Мацько  // Дивослово. – 2000. – №2. – С.14 – 17.

5. Миронюк О. М. Історія українського мовного етикету (засоби вираження ввічливості): Автореф. дис. ... канд.філол.наук зі спеціальності 10.02.01. –  К., 1993. –.22 с.

6. Плющ Н. П. Формули ввічливості в системі українського мовного етикету  / Н. П. Плющ // Українська мова і сучасність. – К.: НМК ВО, 1991. – С. 90 – 98.

7. Стельмахович М. Український мовленнєвий етикет / М. Стельмахович // Дивослово. –  1998. –  №3. – С.20 – 21.

8. Татаревич Г. Етикет і ментальність / Г. Татаревич // Дивослово. – 1998. –  №3. – С.18 – 20.

9. Формановская Н. И.    Употребление   русского   речевого   этикета /

Н. И. Формановская. –  М.: Русский язык, 1984.-192с.

 

Категория: Филологические науки | Добавил: Administrator (22.03.2014)
Просмотров: 887 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 1
1  
Дужетішуся, коли маю нагоду читати статті, які досліджують українську мову. Дана робота,
досить ґрунтовно розкриває проблематику мовного етикету, спираючись на кращі
дослідження вітчизняних вчених. Найбільш мені імпонують праці М.Стельмаховича.
Пишучи, ненапружено і цікаво він розкриває важливі проблеми, змушуючи шукати
шляхи вирішення в прагненні удосконалення своєї мовної культури.

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]