Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Пятница, 28.07.2017
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Филологические науки

Языкознание
Мотиваційні зв’язки з традиційною похоронною обрядовістю (на матеріалі східностепових говірок)
 
Автор: Одинченко Дмитро Ігорович, аспірант, Луганського національного університету імені Тараса Шевченка
 
Фразеологізми, несучи у собі залишки різних (родинних, календарних) давніх обрядів, разом з рештою стійких мовних одиниць, що відображають стихію народної духовної культури (етнофраземи), утворюють "сакральну народну фразеологію”. Етнокультурна інтерпретація таких фразеологічних одиниць, на думку В. Коваля, пов’язана з численними складнощами, адже перед дослідником-лінгвістом у такому разі постає потреба апелювати не тільки до власне мовних, але й до складних (зазвичай архаїчних) позамовних закономірностей, малодоступних відомостей [2, 193]. Водночас взаємоперехрещення фразеології та етнографічної науки має давню дослідницьку практику. Так, у багатьох слов’янських збірниках паремій, укладених протягом ХVІІІ-ХІХ ст., часто містяться етнографічні коментарі, а в етнографічних працях дослідники використовують фразеологічний матеріал для ілюстрації, увиразнення того чи іншого об’єкта як своєрідну етномовну даність. Останнім часом помічаємо посилення цього "взаємодисциплінарного” тяжіння, яке в етнографів зумовлене загальною зацікавленістю етнолінгвістикою та пошуком нових, точніших методів опису, а у фразеологів — потребою використання екстралінгвістичного матеріалу для коментування багатьох мовних фактів, з одного боку, і відкриттям унаслідок цього загальнометодологічних перспектив, з іншого [5, 379].
Загалом же, справедливість ідеї комплексного підходу до вивчення багатьох історичних об’єктів, у тому числі – й історії мови, підтверджується очевидною проекцією мовного феномена на культуру етносу, його філософію, історію, психологію, побут, релігію, звичаї, менталітет, художню творчість, етнографію, етнопедагогіку. Ці багатопланові зв’язки виступають об’єктом вивчення етнолінгвістики – міждисциплінарної науки, яка розглядає мову як творчий продукт її носія (певного етносоціуму), як ключовий компонент і водночас рушій етнокультури [1, 8].
Етнолінгвістичні студії останнім часом набирають в україністиці усе нових обертів, оскільки сучасний світ характеризується намаганням народів "визначити власне обличчя, глибше пізнати національний дух, менталітет, культуру, мову” [7, 55]. Саме "наявність” власного національного обличчя дає шанс Людині бути у вічному; та й сенс існування будь-якої нації (народу), як вважають дослідники, полягає у її культуроносності [9, 327]. Водночас для того щоб певний соціум зрозуміти цілком, потрібне розкодування хоча б деяких фрагментів його родової пам’яті, уміння зчитувати інформацію про нього, яка у різних формах продовжує жити з нами.
Актуальність дослідження зумовлена необхідністю етнолінгвістичних розробок у сфері відображення мовними одиницями етнокультурного (обрядового) фону.
Метою дослідження є з’ясування аспектів відображення східностеповими поховальнообрядовими фраземами етнокультурної семантики.
Об’єктом дослідження обрано східностепові поховальнообрядові фраземи.
Розглядаючи фразеологізм як «текст у тексті», «мікротекст», варто пам’ятати, що в системі мови він виступає репрезентантом «макротексту», того вербального етнокультурного утворення, у процесі згортання якого і виник обрядовий фразеологізм (далі – ОФ).
Фразеологізми, на думку О. Кононової, - це «універсальний банк даних», який утримує в собі інформацію про навколишню дійсність певного етнічного хронотопу, про особливості виникнення у свідомості сучасника цієї дійсності (який творив її, пізнавав і відображав вербальними засобами) образів, що стали основою фразеологічної номінації [3, 35].
Поряд з народженням та одруженням смерть є головним, "пороговим” етапом життя людини. Людина обрядової (міфологічної) свідомості смерть ніколи не сприймала як акт природний і неминучий: для її примітивних поглядів і вірувань це – результат дії якоїсь злої сили, ворогів чи іноплемінників. Розуміння природності смерті приходить пізніше, коли свідомість розвивається до рівня "реалізму думки”. В екзистенціальній системі українського народного світогляду вона мала неабияке значення: з одного боку, смерть усвідомлювали як невиправне і невимовне горе, а з іншого – як невідворотний і – тому – закономірний фінал будь-якого існування, як природне явище.
Смерть людини супроводжували відповідними обрядами, звичаями щодо яких визначалась модель сакралізованої поведінки соціуму, реалізація якої мала на меті забезпечити здійснення переходу "на той світ”, де буде продовжуватися життя померлого члена роду.
Особливістю похоронного обряду було те, що він повинен був забезпечити правильний перехід душі померлого в інший (той) світ, світ померлих предків. Водночас поховальна обрядовість мала на меті охорону живих від небезпечного пливу духу небіжчика. Цей факт і зумовив поділ похоронної обрядовості на дві основні частини - похорон і поминки. Покійник в обряді лімінальна істота: він втратив ознаки попередньої сутності, _те ще не набув наступної, він наблизився до межі, яку за допомогою обряду перейде.
Для етнолінгвістики (як і для етнології) похоронна обрядовість виступає необхідним і багатим матеріалом, за допомогою якого можна інтерпретувати багато інших традиційних обрядів як життєвого, так і календарного циклів (шлюбний обрядокомплекс, зимові святки); водночас поховальна обрядовість перебуває у тісних зв’язках з багатьма найдавнішими фольклорними мотивами та метафорами: вона може як пояснювати їх, так і сама пояснюватись багатьма жанрами усної народної поезії.
Парадигму похоронного обряду складали обрядодії та форми ритуальної поведінки, функціональним призначенням яких було сповістити про смерть члена соціуму, підготувати його до проведення самого похорону, саме поховання, а також прощання соціуму з небіжчиком.
Будучи багатоплановим структурним утворенням, обряд залишив свої глибокі сліди (поряд з іншими царинами діяльності соціуму) також і в мові. Тому залучення обрядового дискурсу до етнолінгвістичних розробок у сфері відображення мовними одиницями етнокультурного фону видається нам цілком закономірним та перспективним. Цікавим у цьому контексті виступає з’ясування аспектів відображення українськими поховальнообрядовими фраземами етнокультурної семантики. Як показують наші спостереження, багато поховальнообрядових номінацій виступили генотипами відповідних обрядових фразеологізмів. Розглянемо деякі з них.
Обрядовий етап підготовки людини до останнього на цьому світі ритуалу відображає фразеологічна одиниця (далі – ФО) дбати про ладан і домовину – "готуватися до смерті” [8, 161]. Очевидно, ритуал підготовки домовини ще за життя – явище хронологічно раніше, оскільки в записах Чубинського повідомляється, що виготовлення домовини задовго до смерті трапляється доволі рідко, а нерегулярність обрядодії свідчить про її відмирання.
Про наближення кінця чийогось життя народна свідомість робить висновок, апелюючи до обрядової концептосфери. Порівняємо щодо цього фразеологізм скоро вже коржики будуть "про наближення чиєїсь смерті”. У записах поховального обряду П. Чубинським повідомляється про роздавання солодощів під час руху жалобної процесії: "...кто-нибудь из пожилых, идя за гробом до могилы, раздает "коржики з медом и бублики” [12, 203]. Близьку семантику мають ФО скоро лапті сплетуть, скоро будуть лапті "скоро хтось помре” [8, 161], внутрішня форма яких відображає ритуал взування померлого.
Спосіб подолання відстані до сакрального місця переходу померлого до іншого світу відображає цілий ряд українських фразеологізмів. Серед них - ФО посадовити на санки (на саночки) репрезентує зв’язки з реліктовим обрядовим способом поховання, який дослідниця поетики поховального обряду О.Седакова називає "легендарним давнім обрядом убивання старих” і кваліфікує як український [6, 230].
Фразеологізм вирядитися на той світ – "померти”  [11, 389] відображає один з поховальнообрядових канонів, відповідно до якого померлого одягали у найкращу (як колись казали на Україні, "празничну”, одежу), про що знаходимо інформацію у матеріалах П. Чубинського: "Померлого обмивають і потім одягають в кращу святкову одежу” [12, 191].
Поховальнообрядовий фразеологізм витягти (витягнути, протягнути) ноги наділений конотацією зневажливості і має значення "померти [10, 110]. Генотип цього фразеологізму теж виступає фрагментомпису ритуального розташування органів тіла померлого.
Походження фразеологізму винести/виносити ногами вперед (наперед) кого – "умерти або поховати кого-небудь” [10, 96] закорінене у здійсненні ритуалу "прощання” небіжчика з хатою, що був пов’язаний з культом померлих предків і виступав складовою частиною похоронного обряду: померлого виносили ногами вперед, щоб він уже не повернувся [4, 228].
Фразеологізм ставити/поставити хрест має два значення: "1. Переставати покладати надії на когось, щось, думати, згадувати про кого-, що-небудь; 2. Переставати займатися чим-небудь, робити щось” [10, 857]. Отже, як видно, обидва цих значення сигналізують про завершення чогось, якоїсь певної дії. Як видно, обрядодія "закопати/поставити хреста” має семантику закінчення. Назва цієї обрядодії виступила генотипом відповідного фразеологізму.
Отже, як свідчать проведені спостереження, у фразеологічній системі української мови наявні фразеологічні одиниці, що перебувають у мотиваційних зв’язках з традиційною похоронною обрядовістю. Внутрішня форма таких ОФ відображає_стереотипи сакралізованої поведінки, визначеної обрядовими канонами. У них реалізується специфіка національного світосприймання. Символічна природа обрядової реальності детермінує появу обрядових фразеологізмів, генотипами яких є переважно назви обрядодій та конструкції з реалемами – обрядовими речами, наділеними сакральною символікою.
 
Література:
1. Драгоманов М. Малорусские народные предания и рассказы / Свод М. Драгоманова. - К., 1876. - ХХV.
2. Зварич І. М. Архетип і основа художньої традиції: Конспект лекції. - Чернівці, 2005.
3. Івановська О. П. Український фольклор як функціонально-образна система суб’єктності. Монографія - К., 2005.
4. Козяр С. Українська родинна обрядовість. Віхи людської долі: весілля, похорон. - Хмельницький, 2000.
5. Копаниця Л. Метапонятійна модель української ліричної пісні. - К., 2000.
6. Пономарьов А. П. Сім’я і родинна обрядовість // Культура і побут населення України: Навч. посібник / В. І. Наулко, Л. Ф. Артюх, В. Ф.Горленко та ін. - К., 1993. - С. 175 - 202.
7. Пономарьов А. П. Сімейні звичаї і обряди // Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник / А. П. Пономарьов, Л. Ф. Артюх, Т.В.Косміна та ін. - К., 1993. - С. 166 - 181.
8. Топоров В. Н. Миф. Ритуал. Символ. Образ: Исследования в области мифологического: Избранное. - М., 1995.
9. Трошина Н. Н. Введение // Этнокультурная специфика речевой деятельности. - М., 2000. - С. 5 - 7.
10. Фразеологічний словник української мови: У 2 кн. - К., 1993.
11. Фразеологія перекладів Миколи Лукаша: Словник-довідник / Уклали О.І. Скопненко, Т. В. Цимбалюк. - К., 2002.
12. Чубинський П. Мудрість віків: українське народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського: У 2 кн. / С. К. Горкавий, Ю. О. Іванченко (упоряд). - К., 1995. - Кн. 2.
Категория: Филологические науки | Добавил: Administrator (19.02.2014)
Просмотров: 864 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]