Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Среда, 09.08.2017
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Психологические науки
Педагогическия и возрастная психология
Функціонування крос-культурної комунікації як різновиду комунікативного процесу
 
Автор: Кулиненко Марія Леонідівна, аспірантка Інституту соціології, психології та управління Національного Педагогічного Університету імені Н.П. Драгоманова
 
У статті розкрито особливості функціонування крос-культурної комунікації як різновиду комунікативного процесу.
Ключові слова: крос-культурна комунікація, міжкультурна комунікація, соціокомунікація, культурні бар’єри.
 
В рамках світового цивілізаційного процесу, науково-технічного прогресу, розвитку транспортних засобів і появи нових технологічних можливостей, а так само все більшої відкритості кордонів між державами, сучасна людина отримала необмежені можливості контактувати з представниками інших культур. Тенденція до глобалізації і виступає каталізатором процесу крос-культурної комунікації, надаючи їй нові якісні форми. Дослідження психологічних аспектів взаємодії між різними культурами в світлі актуалізуючигося останнім часом діалогу культур є важливим для розвитку сучасної психологічної науки. У сучасних умовах крос-культурна комунікація здійснюється в різноманітних сферах людського життя.
Феномен крос-культурної коммнікаціі, на думку більшості сучасних фахівців, грунтується на чіткому уявленні про розбіжність між своєю культурою і всім тим, що їй не належить і трактується як щось чуже. Відносини є крос-культурними, якщо їх учасники не вдаються до власних традицій, звичаїв, уявлень і способів поведінки, а знайомляться з чужими правилами і нормами повсякденного спілкування. У процесі крос-культурної взаємодії постійно відбувається сутичка між звичним, типовим і абсолютно новим і незнайомим.
Вперше термін "міжкультурна комунікація" (або крос-культурна комунікація) як особлива область людських відносин був запропонований в 1954 р. Е.Холлом і Д.Трагером в їх книзі "Culture as Communication" ("Культура як комунікація"). Пізніше основні положення та ідеї крос-культурної комунікації були більш докладно розвинуті у відомій роботі Е.Холла "The Silent Language" ("Німа мова", 1959 р.), де автор показав тісний зв’язок між культурою і комунікацією [1, С.72].
З тих пір дослідники просунулись досить далеко в теоретичній розробці цього феномену. В результаті численних досліджень було визначено найбільш характерні риси крос-культурної комунікації. Так, було зазначено, що для крос-культурної комунікації необхідна належність відправника і одержувача повідомлення до різних культур. Для неї так само необхідне усвідомлення учасниками комунікації культурних відмінностей один від одного. За своєю сутністю крос-культурна комунікація – це завжди міжособистісна комунікація в спеціальному контексті, коли один учасник виявляє культурну відмінність іншого. Дійсно, не викликає сумнівів, що комунікація буде крос-культурною, якщо вона відбувається між носіями різних культур, а відмінності між цими культурами призводять до яких-небудь труднощів у спілкуванні. Ці труднощі пов’язані з різницею в очікуваннях і упередженнях, властивих кожній людині, і, природно, що відрізняються в різних культурах. У представників різних культур по-різному відбувається дешифрування отриманих повідомлень. Все це стає значущим тільки в акті комунікації і призводить до нерозуміння і напруженості, труднощів й неможливості повідомлення. І, нарешті, крос-культурна комунікація грунтується на процесі символічної взаємодії між індивідами і групами, культурні відмінності яких можна розпізнати. Сприйняття і відношення до цих відмінностей впливає на вид, форму і результат контакту. Кожен учасник культурного контакту володіє своєю власною системою правил, функціонуючих таким чином, що б відіслані і отримані послання могли бути закодованими і розкодованими. Ознаки міжкультурних відмінностей можуть бути інтерпретовані як відмінності вербальних і невербальних кодів в специфічному контексті комунікації. На процес інтерпритації, крім культурних відмінностей, впливають вік, стать, професія, соціальний статус коммунікканта. Тому ступінь міжкультурності кожного конкретного акту комунікації залежить від толерантності, підприємливості, особистого досвіду учасників.
На підставі сказаного крос-культурну комунікацію слід розглядати як сукупність різноманітних форм відносин і спілкування між індивідами і групами, що належать до різних культур.Слід зазначити, що крос-культурна коммуникація має ряд особливостей, що відрізняють її від соціокоммунікаціі. Суб’єктами крос-культурної комунікації є культури. В рамках цього процесу відбувається обмін культурними звичаями і цінностями. Каналами крос-культурної комунікації є матеріальні цінності, ЗМІ, окремі індивіди і /або групи людей. В ході крос-культурної комунікації відбувається більш глибинна зміна самих суб’єктів процесу. В рамках крос-культурної комунікації більшого значення набувають культурні бар’єри.
Поняття крос-культурної комунікації, на перший погляд, схоже з поняттям міжособистісної комунікації, так як крос-культурна комунікація здійснюється за аналогічним механізмом. Зазначимо, що під міжособистісною комунікацією ми будемо розуміти взаємодію двох і /або більше індивідів, що належать до одного культурного середовища. Відмінності цих двох видів комунікації полягають у наступному: 1) однією з головних відмінностей є те, що при міжособистісній комунікації до уваги беруться переважно особистісні характеристики опонента (наприклад, зовнішній вигляд, манери поведінки, невербальні сигнали та т.п.), в той час, як при крос-культурній комунікації всі вищеперелічені аспекти відходять на другий план, а провідну роль відіграє взаємодія систем цінностей, норм, світоглядів; 2) при будь-якому вигляді комунікації існують певні бар’єри, які перешкоджають адекватній інтерпретації сприйнятої інформації. Відмінність полягає в характері цих бар’єрів.
Деякі люди будуть заперечувати, що культурні бар’єри існують, більш того, вони будуть заперечувати, що ці бар’єри впливають на них. Вони не лише існують, але й в більшій чи меншій мірі впливають на кожну людину, а на тих, хто усвідомлює це в меншій мірі, вони впливають найбільше.
Під культурним бар’єром розуміється "все те, що індивід переймає у товариства, в якому він виріс, і те, що він не поділяє з іншими індивідами, які виросли в інших спільнотах і виховані в іншому культурному контексті"[2,С.6].
Розглянемо основні з них, а так само їх особливості в крос-культурній та міжособистісній комунікації, а далі надамо їм докладного пояснення.
Можна виділити наступні бар’єри: мова, цінності, соціальний статус, біологічні характеристики, психологічні характеристики, стереотипи, одяг, ситуація.
Тепер розглянемо особливості вищеперелічених бар’єрів у крос-культурному середовищі і міжособистісній комунікації.
Одним із бар’єрів в крос-культурній комунікації є проблема мови як такої, в міжособистісній комунікації – проблем тезауруса (словникового запасу). У міжособистісній комунікації проблема мови полягає в тому, що різні люди володіють різним словниковим запасом. У крос-культурній комунікації стикаються різні мовні системи, що відрізняються одна від одної по вимові, граматиці, значенням і так далі.
Наступним бар’єром є цінності. Крос-культурна комунікація зумовлена різними соціокультурними контекстами, міжособистісна комунікація – соціалізацією. При міжособистісній комунікації системи цінностей ідентичні за своїм складом, але відрізняються по ієрархії своїх елементів. У крос-культурній комунікації самі системи цінностей можуть відрізнятися одна від одної за складом.
Так само дуже серйозним бар’єром є соціальний статус. У крос-культурній комунікації статусні відмінності виникають в рамках різних культур, в міжособистісній коммункаціі – в рамках однієї культури. У міжособистісній коммункаціі статусні відмінності є бар’єром в тій мірі, в якій це зумовлено самою культурою (наприклад, кастовність в індійській культурі). У крос-культурній комунікації цей аспект ускладнюється тим, що відбувається зіткнення своєї і чужої культур і невідома реакція на статусне розмежування в чужій культурі.
Біологічні характеристики теж можна віднести до культурних бар’єрів, заважаючих здійсненню ефективної крос-культурної комунікації. У крос-культурній та міжособистісній комунікації характер взаємодії залежить від ступеню толерантності до культури. Будь-яке розрізнення в походженні перешкоджає комунікації, тому що люди глибоко прив’язані до своїх звичок, звичаїв і способу поведінки, і часто надто перебільшують їх важливість. Різниця полягає в тому, що при крос-культурній комунікації відбувається змішування свого і чужого соціального стандарту поведінки.
Також слід виділити психологічні характеристики в якості культурного бар’єру. У крос-культурній комунікації – характеристика (типові риси) культури; в міжособистісній комунікації – характеристика індивідуальності. В міжособистісній комунікації психологічні характеристики сприймаються як характеристика індивідуальних рис співрозмовника. У крос-культурній комунікації відбувається типізація цих рис як характеристики комплектуючі до певної культури [3, С. 154].
В крос-культурній комунікації та міжособистісній комунікації завжди присутня проблема упереджень. Проблема стереотипів полягає в культурно зумовлених установках по відношенню до партнера. У міжособистісній комунікації – це упередження, засновані на особистому досвіді і набуті в результаті соціалізації. У крос-культурній комунікації – це упередження, які засновані на цінностях своєї культури, розміщених в рамки чужої культури.
Процес формування стерепотіпов відбувається завдяки здатності людської свідомості закріплювати інформацію про однорідні явища, людей, факти у вигляді стійких ідеальних утворень. У свідомості ці однорідні об’єкти фіксуються у відповідних уявленнях, образах, оцінках, за допомогою яких люди отримують можливість обмінюватися інформацією, розуміти одне одного, виробляти однакові ціннісні установки.
Стереотипи містять в собі суспільний досвід людей, відображають загальне і повторюване в їх повсякденній практиці. Вони формуються під час спільної діяльності людей шляхом акцентування свідомості людини на ті чи інші властивості, якості явищ навколишнього світу, які добре відомі, видні чи зрозумілі, принаймні, більшій кількості людей. За своїм змістом стереотипи являють собою концентроване вираження цих властивостей і якостей, які найбільш схематично і зрозуміло передають їх сутність [4, С.217]. Слід зазначити, що в умовах туризму можливий процес "ломки" стереотипів і "розкриття" реальної сутності іншого соціального простору.
Так само слід виділити такий культурний бар’єр як одяг. У крос-культурній комунікації одяг характеризує належність до певної культури; в міжособистісній комунікації – належність до певної соціальної групи.
І, нарешті, в крос-культурній комунікації виникає проблема інтерпретації обставин, в міжособистісній комунікації – проблема належності до певної соціальної групи. Ми розуміємо ситуацію як час, місце і спосіб здійснення комунікації. У міжособистісній комунікації виникає проблема умов та їх впливу на ефективність комунікації. Обставини сприймаються партнерами однозначно з достатнім ступенем імовірності, тобто в рамках однієї культури діє концепція "природної установки", позначена феноменологічною традицією та ідеалізацією А.Шюца "про взаємозамінність точок зору" [5, С.21]. Індивід припускає, що партнер інтерпритує ситуацію схожим чином. У крос-культурноій комунікації ця ідеалізація порушується, так як індивід не може розраховувати на те, що партнер проінтерпритує ситуацію ідентично.
В цілому, основна відмінність міжособистісної комунікації від крос-культурної комунікації полягає в тому, що в першому випадку відбувається взаємодія індивідів, а в другому – взаємодія систем цінностей. Індивід тут лише типовий представник своєї культури.
Таким чином крос-культурна комунікація являє собою взаємодію двох і/або більшої кількості систем цінностей, що взаємовпливають одна на одну, з ціллю забезпечення ефективної взаємодії їх представників.
У комунікаційному процесі при спілкуванні представників різних культур на першому етапі домінує крос-культурна комунікація, яка може надалі перерости у міжособистісну і спричинити зміни в системах цінностей кожного представника. Крос-культурну комунікацію можна визначити як свого роду міжособистісний процес або як взаємодію між представниками різних соціальних контекстів.
Крос-культурна комунікація найбільш повно і послідовно була розглянута в рамках функціонізму. Особливістю функціонального підходу став розгляд культури як цілісного утворення, що складається з елементів. Для дослідження культури важливим моментом було її розкладання на елементи, які, в свою чергу, розглядалися з точки зору виконуваних ними функцій. Першочерговим посилом функціонізму була ідея розгляду функції того чи іншого елемента з точки зору його корисності та наслідків, які він несе для системи в цілому. Основоположники функціоналізму головним своїм завданням вважали дослідження суті, цінності культурних явищ, генетичних, причинно-наслідкових зв’язків між ними, їх взаємного впливу. Одна з головних ідей функціоналістського підходу полягає в тому, що кожен елемент існує не просто так, а виконує певну функцію. У культурі немає нічого зайвого, а якщо що-небудь видається таким, то це свідчить про те, що ми просто ще не знаємо, не вивчали цей елемент. Подібне положення універсальної функціональності піддавалося критиці. Насправді, далеко не все, що виникає в культурі можна трактувати як функціональне. Будь-яка культура з часом розвивається. При цьому нові культурні зразки, норми та цінності конкурують одне з одним, проходячи систему відбору і доводячи свою ефективність. Саме існування цієї конкуренції говорить про те, що постулат універсальної функціональності некоректний.
Іншим прикладом обмеженості застосування функціональної позиції виступає контркультура. З точки зору функціональності та корисності цей феномен практично неможливо осмислити, так як вельми складно визначити в чому полягає корисність контркультури.
Ще одним критичним зауваженням на адресу функціоналізму може стати докір у необ’єктивності та методологічній неспроможності. Справа в тому, що прагнення у всьому знаходити корисність і функціональність може призвести до порушення принципу наукової об’єктивності, так як при бажанні все можна пояснити як функціональне.
Ще одним підходом до розгляду проблеми крос-культурної комунікації є культурний релятивізм, суть якого полягає в наступному: осмислення значень іншої культури відбувається переважно зі стандартами своєї власної культури, але одні і ті ж значення в різних культурах мають різний зміст; тому для адекватної оцінки необхідно , хоча б на час, прийняти рамки чужої культури. Основні ідеї культурного релятивізму були сформульовані американським вченим У.Самнером, який вважає, що культура будь-якого народу може бути зрозуміла тільки в рамках її власних цінностей і в її власному контексті. Розвиваючи цю ідею, відомий американський культурний антропотолог Р.Бенедикт дала розгорнуте трактування культурного релятивізму, припустивши, що будь-яка культура повинна розумітися не тільки з власних передумов, але і розглядатися у своїй цілісності. Вона вважала, що звичаї, правила, традиції не можуть бути адекватно зрозумілими чи оціненими поза рамками своєї культури [6, С.204]. Головна ідея культурного релятивізму полягає у визнанні рівноправності культурних цінностей, створених і створюваних різними народами.
Іншими словами, культури всіх народів однаково цінні, але про цінності кожної з низ можна судити лише в рамках даної культури. Тим самим культурний релятивізм означає визнання самостійності і повноцінності кожної культури, заперечення абсолютного значення амерканскої або європейської систем оцінок, принципова відмова від етноцентризму і європоцентризму при порівнянні культур різних народів.
Можна виділити так само цілий ряд інших теорій, акцентуючих свою увагу на інших аспектах крос-культурної комунікації. Особливий науковий підхід до крос-культурної комунікації представлений в теорії адаптації, розробленої в працях американської дослідниці Я.Кім. Центральне положення цієї теорії полягає в розгляді адаптації людини до чужої культури. Індивід, що перебуває в чужій культурі, поступово звикає до нового спілкування, відчуваючи при цьому стрес. Процес подібного звикання сопроводжуєтся періодичними кризами, які затягують процес адаптації.
Наступна теорія крос-культурної комунікації отримала назву координоване управління значенням і теорія правил. Прихильники даної теорії розглядають людську комунікацію з ідеальної позиції, тобто в чистому вигляді комунікація являє собою якийсь недосяжний ідеал. Однак, у реальній взаємодії зовсім не обов’язково повне взаєморозуміння. Головним є ступінь узгодженості правил, що регулюють акт комунікації.
Існує так само риторична теорія крос-культурної комунікації. Вона дозволяє аналізувати не тільки індивідуальні відмінності, але і властивості великих груп. Частиною цієї теорії є так само аналіз підсвідомої адаптації повідомлень стосовно конкретних ситуацій коммункаціі.
Прихильники конструктивістської теорії крос-культурної комунікації вважають, що в усіх людей є особлива когнітивна система, за допомогою якої вони можуть інтерпритувати слова та дії інших досить точно. У випадку зіткнення з представником іншої культури на процес комунікації вагомий вплив надає структура і особливості сформованої в ході соціалізації когнітивної системи.
Теорія соціальних категорій і обставин акцентована на питанні важливості ролей, стереотипів і схем для процесу комунікації, присутніх у свідомості індивіда. Центральною ідеєю є положення, згідно з яким індивід намагається налаштуватися на спілкування з іншою людиною, грунтуючись на попередній оцінці його соціального статусу, ролі та належності до тієї чи іншої групи. На основі цієї попередньої оцінки і формується стратегія спілкування.
І, нарешті, порівняно нещодавно була розроблена теорія конфліктів, що описує бар’єри спілкування. Дана теорія вважає конфлікти нормальною поведінкою, формою соціальних дій, регульованих нормами кожної культури. Таким чином, в кожній культурі існують свої моделі конфліктів.
Незважаючи на різноманіття моделей крос-культурної комунікації, можна виділити наступні рівні крос-культурної комунікації: міжнародна комунікація (комунікація на політичному рівні); міжкультурна комунікація (взаємодія представників двох культур); внутрікультурна комунікація (комунікація всередині окремо взятої культурної групи); міжрасова комунікація (взаємодія між різними расами. Найбільш яскравим прикладом такої комунікації витсупає взаємодія між представниками білого і кольорового товариств. Економічний і класовий параметри, розмір раси, а так само домінування і підкорення в процесі взаємодії виступають як фактори, що впливають на міжрасову комунікацію.); міжетнічна комунікація (комунікація між двома етнічними групами (меншинами)); контркультурна комунікація (явище, коли домінуюча культура та культура, яка їй підкорюється знаходяться в колоніальному впливі, тобто культура, яка підкорюється, веде себя таким чином, який нав’язується їй домінуючою культурою). На практиці терміни "крос-культурна комунікація" і "міжкультурна комунікація" використовують як взаємозамінні.
Для того, щоб краще усвідомити обсяги крос-культурної комунікації, ми можемо зупинити нашу увагу на культурних змінних, які впливають на комунікацію між культурами і всередині них. Ед Стюард у своїй книзі «Огляд міжкультурної комунікації» (1973) пропонує наступну категоризацію межкультуорної комунікації і виділяє наступні змінні: вербальну і невербальну кодові системи, форму послання, канали комунікації, контекст комунікації, функції комунікації, сприйняття і мову, патерни мислення, цінності. Хол (1972) приділив увагу невербальній комунікації, а саме: проксеміці (просторовим відносинам) та кінестетиці (рухам тіла). Надалі Портер (1972) виділив наступні змінні міжкультурної транзакції (міжкультурної взаємодії): соціальне сприйняття, установки, соціальні організації, патерни мислення, ролі, мову, різні невербальні параметри [7, С.75]. Усі вищеперелічені змінні сприяють ефективній крос-культурної комунікації.
Крос-культурна комунікація різноманітна, і основними її видами є: економіка; політика; війна в сучасному етапі; культурні події; телебачення, кіно; етнічні квартали; книги; інтернет; чутки, розмови; мода; навчання за кордоном; робота за кордоном; імміграція, еміграції, міграція; подорож і туризм.
Оскільки одним із ключових каналів крос-культурної комунікації є індивід як представник певної культури, це свідчить про те, що крос-культурна комунікація в тимчасових дитячих об’єднаннях заслуговує особливої уваги і в сучасних умовах постіндустріального суспільства є надзвичайно актуальною.
 
Література:
1.Hall E., Trager D. Culture as Communication. – New York, 1954.
2.Porter R., Samovar L. Communication between cultures. – Wash., Wadsworth Publishing Company, 1995. – P. 6.
3.Абельс Х. Интеракция, идентификация, презентация. – Спб, 1999.
4.Грушевидская Т.Г., Попков В.Д., Садохин А.П. Основы межкультурной коммуникации/ Под ред. А.П. Садохина. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – С. 217.
5.Шюц А. Структура повседневного мышления// Социс. – № 2, 1988.
6.Кребер А. Конфигурация развития культуры.// Антропология исследований культуры. Т.1. Инерпритации культуры. – Спб., 1997.
7.Curtis B. William Graham Sumner. – Boston: Twayne, 1981; Бенедикт Р. Психологические типы в культурах Юго-Запада и США.// Антология исследований культуры. Т.1 Интерпритации культуры. – Спб, 1997.
Категория: Психологические науки | Добавил: Administrator (17.02.2013)
Просмотров: 1333 | Рейтинг: 5.0/4
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]