Академия наук

Аспекти формування компетенції національної мовної особистості 

Автори:

Маслова К., студентка

Савченко А. Л., канд. філол. наук, доцент, ДВНЗ «Криворізький національний університет»

У сучасному суспільстві проблемою вже є те, що багато людей не уявляють, що означає таке поняття, як «національно-мовна особистість». Вони не знають рідної  мови і, як наслідок,  не вміють  використовувати її у різних сферах мовної діяльності. А насамперед, людина – це носій національної свідомості, рідної мови і культури. У наш час освіта стала однією з сфер людської діяльності, яка помітно підвищилась. Від ефективності освіти  нині багато в чому залежать перспективи розвитку людства. Тому зараз  людина змінює своє ставлення до всіх її видів.

Унаслідок русифікації, здійснюваної урядом Радянського Союзу, довгий час українська мова не була соціально-престижною, навіть не вживалася в офіційних сферах життя народу, українці цуралися рідної мови, серед населення виробився певний україномовний нігілізм. 

Проблема формування національно-мовної особистості в Україні має й певною мірою політичний характер, оскільки саме новому поколінню  належить майбутнє країни, а зберігати надбання предків, створювати нову національну культуру, національну політику неможливо без досконалого знання рідної української мови, без любові та пошани до неї. 

Увага до мови, а також до її творця  – людини, зрозуміла ще й тому, що, по-перше, рівень мовної освіти завжди був і залишається визначальним у характеристиці соціального рівня народу взагалі й кожної особистості зокрема; по-друге, мова завжди виступала й виступає могутнім чинником піднесення цього рівня відображення дійсності в її національному виявленні [5]. 

На сьогодні не існує єдиного погляду щодо поняття «мовна  особистість». Так, на думку Ю. Караулова, «мовна особистість – це та  наскрізна ідея, котра, як показує досвід її аналізу й опису, пронизує всі  аспекти вивчення мови й одночасно руйнує межі між дисциплінами, що  вивчають людину, оскільки не можна вивчати людину поза її мовою» [1,  с. 53]. Учений звертає увагу на те, що мовна особистість – це людина,  наділена здібністю створювати і сприймати тексти, що різняться між собою  ступенем структурно-мовної складності, глибиною і точністю відображення  дійсності, певною цільовою спрямованістю [2, с. 44].        Ю. Караулов, В. Маслова, В. Красних розглядають мовну та  мовленнєву особистість і характеризують структурні компоненти мовної  особистості. З позиції  Ю. Караулова, мовленнєва особистість –  це мовна особистість у парадигмі реального спілкування, мовленнєвої  діяльності, а мовна особистість – багатошарова і полікомпонентна  парадигма мовленнєвих особистостей [1, с.119]. В. Красних мовною особистістю називає ту «особистість, яка виявляє себе у мовленнєвій діяльності, володіє певною сукупністю знань і уявлень. Мовленнєва особистість – це особистість, що реалізує себе у комунікації, обирає і здійснює ту чи іншу стратегію і тактику спілкування, обирає та використовує той чи інший репертуар засобів (як власне лінгвістичних, так і екстралінгвістичних). Комунікативна особистість  – конкретний учасник конкретного комунікативного акту, який реально діє в реальній комунікації» [3, с. 22]. 

В. Маслова, як і Ю. Караулов, визначає мовну особистість багатошаровою і багатокомпонентною парадигмою мовленнєвих особистостей, а мовленнєву – мовною особистістю у парадигмі реальної комунікації, спілкування, мовленнєво-комунікативної діяльності». На думку вченої, саме на рівні  мовленнєвої особистості виявляються національно-культурні особливості мовної особистості та національно-культурна  специфіка процесу комунікації – «…в особистості на передній план виходить соціальна природа людини, а сама людина є суб’єктом соціокультурного життя» [4, с. 119]. 

У сучасній теорії та методиці навчання нерідної мови розвивається новий напрям – формування «вторинної мовної особистості», поняття якої визначається як сукупність здатностей людини до іншомовного спілкування на міжкультурному рівні, який розуміють, як адекватну взаємодію з представниками інших культур. Отже, вторинна мовна особистість – це особистість, яка  володіє вербально-семантичним кодом мови, тобто «мовною картиною  світу» і «концептуальною картиною світу» носіїв мови, може бути учасником  міжетнічної комунікації в поліетнічному суспільстві, долає міжкультурні  непорозуміння, поважає і толерантно ставиться до мови, культури, історії  країни носіїв мови, що вивчається

В Україні питання формування національно свідомої мовної особистості набуває особливих відтінків – соціальних, побутових, політичних. Українська мова усвідомлюється як фактор національного, економічного, науково-технічного прогресу. Крім того, нині вільне володіння англійською мовою є пріоритетним напрямком  гуманітарної освіти українця, адже сучасний етап розвитку міжнародних зв’язків України в різноманітних сферах життєдіяльності вивів її на європейський і світовий простір. Поліпшення спілкування полегшує мобільність та більш прямі контакти, що, у свою чергу, веде   до   кращого    розуміння   і   до   тіснішої   співпраці. Саме тому необхідно

враховувати  те,  що  від  мовного  рівня  особистості  залежить  і її  професійний

рівень, а отже, рівень розвитку держави у політичній, економічній, соціальній  сферах. 

Література:

1. Караулов Ю. Н.  Русский   язык  и   языковая личность /  Ю. Н. Караулов. – М. : Наука, 1987. – 264 с. 

2. Караулов Ю. Н. Что же такое «языковая личность»? Этническое и  языковое в самосознании / Ю. Н. Караулов. – М: Наука,  1995. – 360 с.

3.Красных В. В.   Этнопсихолингвистика   и  лингвокультурология : курс  лекций /

В. В. Красных. – М. : ИТДГК «Гнозис», 2002. – 284 с. 

4. Маслова В. А. Лингвокультурология : уч. пос. для студентов  высших учебных заведений / В. А. Маслова. – М.: Изд. центр «Академия2,  2001. – 208 с.

5. Ляпунова В.   Мовна    толерантність   як   основа  комунікативної   компетенції майбутнього педагога / В. Ляпунова [Електронний ресурс]. – Режим доступу: