Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Суббота, 20.05.2017
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Философские науки
Философия науки
Основні риси сучасного соціального пізнання
 
Автор: Найдьонов Олександр Григорович, кандидат філософських наук, Херсонських державний агарний університет
 
Особливості сучасного соціального пізнання являють собою важливу тему сьогодення. Для будівників самостійної української держави велике значення має чітке уявлення про структуру наукового знання та особливості його компонентів, серед який чільне місце посідають соціальні й гуманітарні науки.
Дослідженням особливостей соціального пізнання займалися найвидатніші вчені минулого й сучасності, зокрема О.Конт, А. Тойнбі, Дж. Лінгвуд, Б. Кроче, В.Дільтей, В.Віндельбанд, Г.Ріккерт, М.Вебер. Українські філософи, серед яких, в першу чергу, хочеться назвати Є.І.Андроса, Г.І.Горак, І.В.Бойченка, М.Г.Марчука, також внесли свій вагомий внесок в дослідження питання особливостей сучасного соціального пізнання. [1, 2].
Метою даного дослідження є спроба узагальнити їх здобутки.
Основні риси соціального пізнання найбільш чітко проявляються через специфіку предмета дослідження, форм і методів його осягнення, виділимо їх:
1. Предметом соціального пізнання є сфера діяльності людини в різноманітних її формах. Ще Гегель справедливо зазначав, що в цю сферу входять  дві основні форми діяльності людей: єдність об’єктивного (соціальні закони) і суб’єктивного (індивідуальні інтереси, цілі, наміри і т. п.). Інакше кажучи, це «світ людини» як творця культури, друга форма процесу (доцільна діяльність людей).
2. Соціально-гуманітарне пізнання – це завжди ціннісно-смислове освоєння і відтворення людського буття. Категорії «сенс»і «цінності» є ключовими для розуміння специфіки соціального пізнання. Людське життя повинно завжди бути осмисленим буттям. Гуманітарне пізнання і покликане виявити і прояснити смисл існуючого. А якщо, щось з того, що існує немає смислу, чи те, що збираються втілити теж позбавлене смислу, і тим самим несе загрозу людині – має бути рішуче відкинуте соціальною наукою.
Сенс – це  доцільність, корисність, основне призначення чого-небудь в сфері життя держави, суспільства, людини.
У більш широкому плані сенс – це: а) ідеальне зміст, ідея, сутність; б) призначення, кінцева мета (цінність) будь-чого (сенс життя, сенс історії і т. д.); в) цілісний зміст будь-якого висловлювання , що не зводиться до значень його елементів, але сам визначає ці значення (наприклад, зміст художнього твору); г) призначення, мета документа, юридичного закону, явища, вчинку, дії.
У соціально-гуманітарному пізнанні річ розглядається не в її просторово-часових параметрах, а як носій сенсу, втілення поза-і понад граничних значень, як знак, символ людського прояву. А це означає, що свідомість у сфері гуманітарного знання апелює не до природної сутності речі, а до її змісту, точніше – смислу.
3. Соціальне пізнання орієнтоване насамперед на процеси, тобто на розвиток суспільних явищ, на виявлення законів, причин і джерел цього розвитку. Головний інтерес тут – динаміка, а не статика соціальних явищ. Сам предмет – людина і суспільство – досить швидко змінюється, відповідно теорія, пізнання їх розвиваються досить швидко. Внаслідок цього еволюція соціального знання, науки сама по собі відображає еволюцію об’єкта. Це типова особливість, властива пізнанню соціальних явищ і процесів.
Ось чому тут особливу значимість набуває принцип історизму – розгляд явищ як процесів, в їх виникненні, розвитку і перетворенні. Особлива роль історизму у пізнанні соціальних явищ обумовлена тим, що суспільство позбавлене стаціонарних станів.
4. Соціально-гуманітарне пізнання робить акцент на одиничне, індивідуальне, унікальне на основі загального, закономірного. Це те, що Вебер називав культурно значущою індивідуальною дійсністю.
5. В предмет соціального пізнання постійно включений суб’єкт, людина. Тому це не стільки суб’єкт-об’єктні, скільки суб’єкт-суб’єктні відносини (спілкування, комунікації і т. п.). Тут люди і автори, і виконавці своєї власної драми, яку вони ж і пізнають. Від присутності суб’єкта в предметі соціального пізнання «звільнитися» і навіть відволіктися можна. Тому головне завдання цієї форми пізнання – зрозуміти чуже «Я» не в якості якогось об’єкта, а як іншого суб’єкта, як суб’єктивно-діяльне начало. Соціально-гуманітарне пізнання – це завжди так чи інакше зображення особистості.
6. Нерозривний і постійний зв’язок соціального пізнання з цінностями.. Цінності – специфічні соціальні характеристики об’єктів, що виявляють їх позитивне або негативне значення для людини і суспільства (благо, добро і зло, істина, справедливе і несправедливе, прекрасне і потворне і т. п.), які укоріненні в явищах наукового, суспільного і державного життя.
Ціннісні орієнтації відмежовують значуще, істотне для даної людини від незначущого, несуттєвого. Ці орієнтації виступають важливим фактором, що регулює мотивацію особи. Основний їх зміст – переконання  людини, її глибокі і постійні уподобання, моральні, естетичні, релігійні принципи, уявлення про благо, щастя і т. п. Соціалізація особистості припускає засвоєння тієї чи іншої системи цінностей, їх ієрархії і пріоритетності.
Саме ціннісно-смислові структури всього існуючого представляють найбільший інтерес для соціального пізнання. Досягнення істини тут відбувається в «щільному середовищі» багатоманітних цінностей, які вказують на людське, соціальне і культурне значення певних явищ дійсності.
7. Важливе значення в соціально-гуманітарному пізнанні має процедура розуміння – найважливіша характеристика даної форми пізнання.
8. Складний, дуже опосередкований характер взаємозв’язку об’єкта і суб’єкта соціально-гуманітарного пізнання, його текстова природа.
В гуманітарному пізнанні мають місце думки про думки, переживання переживань, слова про слова, тексти про тексти. Дух, свідомість, мислення людини постають перед дослідником у формі текстів, у мовно-знаковому вираженні. Поза цим соціальне пізнання неможливе.
Якщо природничі науки націлені на речі, їх властивості і відносини, то гуманітарні – на тексти, яким притаманні значення, сенс, цінність. Будь-який текст – джерело безлічі його розумінь і тлумачень. І розуміння його автором – тільки одне з них.
9. Особливе місце в соціально-гуманітарних науках займає семіотична проблематика. Семіотика (від грец. – знак, ознака) – наука, що досліджує властивості знаків і знакових систем, загальна теорія знакових систем.
Знак – матеріальний предмет (явище, подія), який виступає в якості представника деякого іншого предмета, властивості чи відношення і використаний для отримання, зберігання і переробки повідомлень (інформації, знання). Як знакові системи можна розглядати , наприклад, «мови» образотворчого мистецтва, архітектури, театру, кіно, музики і т. п.
Світ культури – це світ символічних форм.
Символ (від грец. – знак, пізнавальна прикмета) - це: 1) у науці (логіці, математиці та ін.) те саме, що знак, 2) в мистецтві – характеристика художнього образу з точки зору його осмисленості, образності або якоїсь художньої ідеї. На відміну від алегорії зміст символу невіддільний від його образної структури і відрізняється невичерпною багатозначністю свого змісту.
Без таких понять, як «текст», «знак», «значення», «символ», «мова», і мови бути не може про соціально-гуманітарне пізнання, а тим більше про його специфіку. Соціокультурні явища не можна повністю формалізувати, втиснути в жорсткі рамки формальних знакових систем. У цьому сенсі символ багатшими, глибше формального знака, тому що допускає дво- (і багато-) значність, невизначеність, неоднозначність і навіть таємничість.
10. Визначальну роль в соціальному пізнанні відіграє діалог (бесіда, розмова), який ще з античних часів відомий як літературна форма, вживана для викладу проблем за допомогою діалектики. Сократом і Платоном доведений до вищої форми. Саме в діалозі здійснюється взаємопізнання і взаєморозуміння суб’єктів, кожен з цих двох суб’єктивних світів в цьому процесі розкриває свої смислові глибини.
11. Соціальне пізнання орієнтоване переважно на якісну сторону дійсності, що досліджується. Тут явища і процеси досліджуються головним чином з боку якості і одиничного (індивідуального), а не кількості і загального. Тому питома вага кількісних методів тут набагато менше, ніж у науках природничо-математичного циклу. Сфера соціально-гуманітарного пізнання охоплює досить індивідуалізовані (і навіть унікальні) об’єкти; постійна «присутність»суб’єктивних (у тому числі чисто ірраціональних) моментів; діалогічність розуміння, його «розмитість», поліфонічність і незавершеність смислів, їх постійне переосмислення і т. д.
12. Відсутність загальновизнаних парадигм. Найбільш чітко цю особливість соціального пізнання висловив видатний фінський логік і філософ сучасності Г.-Х. фон Врігт. На його думку, в соціології не існує загально визнаних парадигм, і це та особливість, яка відрізняє її від природознавства. Отже, є підстави говорити про існування паралельних типів соціології.
Відсутність загальновизнаних парадигм означає неминучість «теоретичного анархізму»в гуманітарних науках, бо тут немає «єдино істинною теорії». Тому множинність конкуруючих між собою концептуально-теоретичних схем соціальної реальності і можливість вільного вибору будь-якої з них – це норма, а не якась аномалія.
Ось ці дванадцять рис сучасного соціального пізнання й вирізняють специфіку соціально-гуманітарні наук в структурі наукового знання.
 
Література:
1. Фiлософiя гуманiтарного знання: соцiокультурнi вимiри: Матерiали Мiжнар. наук. конф. (м. Чернiвцi, 26-27 жовтня 2007 р.) / Міністерство науки та освіти,  Чернiв. нац. ун-т iм. Ю. Федьковича; Наук. ред. М. Г. Марчук; Редкол. В. О. Балух, I. П. Чорний, С. М. Вовк . – Чернiвцi: Рута, 2007. – 271 с.
2. Гуманітарно-наукове знання: становлення парадигми. Матеріали Міжнародної наукової конференції 7-8 жовтня 2011 р./ Міністерство науки, молоді та спорту,  Чернівецький нац. ун-т. – Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2011. – 447 с.
Категория: Философские науки | Добавил: Administrator (18.09.2012)
Просмотров: 1928 | Комментарии: 2 | Рейтинг: 5.0/2
Всего комментариев: 1
1  
Лично когда я учился, то нам говорили почти также, может чуть другими словами и терминами, но смысл от этого не меняется. Ведь если человек думает, мыслит, то значит, что он и философствует. Вот тут и подробно описано. Тут описаны 12 черт, где подчеркивают различие научного знания, автору большое спасибо!

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]