Академия наук

Явища паронімії та парономазії в українській мові

Автори:

Сидоренко Д., студент

Савченко А. Л., канд. філол. наук, доцент, ДВНЗ «Криворізький національний університет»

Лексичний склад мови, яка обслуговує найрізноманітніші сфери нашого життя,  налічує сотні тисяч слів. Словник української мови в 11 томах (СУМ – 11) –  найповніше на сьогодні зібрання лексичних засобів, фіксує їх близько 135 тисяч [3]. Охоплюючи великий і різноманітний щодо походження, функціонування і стилістичного використання лексико-фразеологічний матеріал, словник української мови лишається тлумачно-нормативним словником. Цього досягнуто: 1) добором лексики для його реєстру; 2) поданням усталених граматичних форм та наголосів реєстрових слів відповідно до норм сучасного правопису; 3) стилістичною характеристикою слів і визначенням сфери їх уживання; 4) показом тих значень (і відтінків значень), які мають слова в літературній мові; 5) ілюстраціями, що дають живі приклади правильного вживання слів та підтверджують їх стилістичну характеристику.

Отже, в українській мові, як і в інших, є різні групи слів за значенням. Найбільші з них за обсягом  –  синоніми, антоніми та пароніми, що виступають водночас і основою найвиразніших стилістичних засобів.

Пароніми – це слова, дуже подібні за звучанням, нерідко – й за значенням, але не тотожні. О. Пономарів під паронімами розуміє слова, близькі за звуковим складом і вимовою, але різні за значенням, напр.: компанія – кампанія. Він класифікує семантичні зв`язки між паронімами як синонімічні (повінь – повідь) та антонімічні (кепський – лепський) [2, с. 46]. І. П. Ющук доповнив цю класифікацію ще двома категоріями: семантично близькі (крикливий – кричущий) та семантично різні (газ – гас). Зважаючи на ступінь звукової близькості паронімію поділяють на максимальну (коса – роса) та мінімальну (сплеск – блиск) [4, с. 190].

Пароніми – це взагалі співзвучні слова: свійський – світський, додолу – додому. Паронімічні ряди можуть складатися не лише з двох, а й з більшої кількості членів: чуття, відчуття, почуття.

Змішання паронімів – груба лексична помилка, тому слід розрізнювати такі співзвучні слова. Наприклад, однокореневі пароніми відрізняються лише суфіксами або префіксами: ефектний «вражаючий» –  ефективний «з позитивними наслідками» –  дефектний «зіпсований, з дефектом» –  дефективний «ненормальний», «із психічними або фізичними вадами». Різнокореневі пароніми відрізняються лише одним-двома звуками: ступінь «міра інтенсивності», «вчене звання» – степінь «добуток однакових співмножників»;  талан «доля» –  талант «обдарування».

Мовознавці давно звернули увагу на можливі помилки у їх вживанні. Проте й до цього часу існує чимало розбіжностей у поглядах дослідників і на саме явище паронімії, і на групи, які можна включати до паронімів. При широкому розумінні паронімії до паронімів причисляють усі слова, що мають звукову подібність, не враховуючи морфемного складу слова, – і різнокореневі, і спільнокореневі (досвід – дослід). Якщо ж розуміють паронімію вужче, то в паронімічні групи включають тільки спільнокореневі слова, які мають певний змістовний зв`язок (комунікативний – комунікаційний). Семантичні зв`язки між паронімами можуть бути різними – синонімічними, антонімічними, іноді це слова з близьким, суміжним значенням або члени однієї тематичної групи.

А. Грищенко  виділяє словникові, контекстуальні, чи поетичні пароніми. Саме свідоме контекстуальне зближення слів за ознакою звукової подібності він називає парономазію [1, с. 173].

Дослідники трактують парономазію як стилістичну фігуру, побудовану на комічному чи образному зближенні паронімів і взагалі співзвучних слів й словосполучень (Талант твій латаний (Т. Шевченко); вогонь вагань (Д. Фальківський). Парономазія на відміну від паронімії не носить характеру закономірного і регулярного явища. І хоча в мові є чимало подібних у фонетичному відношенні слів, зіставлення їх як лексичних пар є результатом індивідуального сприйняття: один побачить парономазію в парі тираж  –  типаж, іншій – у тираж – міраж, третій – у тираж – вітраж. Однак паронімія і парономазія близькі з погляду вживання в мовленні подібних за звучанням слів.

Парономазію можна назвати звуковою метафорою, при якій ідея звукового зближення слів поширюється на семантику і веде їх до смислового зближення. Виникають нові несподівані умовно-асоці¬ативні образи: Зимно, зимно вітер над землею віє. І кричить, і виє, і когось шукає (О. Олесь).

Здатність паронімів до змішання в мовленні призвела до того, що під терміном «паронімія» нерідко поєднуються два поняття – власне паронімія, тобто вид мовних системних відносин між лексичними одиницями, і парономазія (або парономасія) – стилістичний прийом, що складається в навмисному зближенні слів, які мають подібність у звучанні. Ці слова не обов`язково повинні бути паронімами, часто для цілей автора буває досить випадкового звукового збігу (Лечу над білим болем бездоріж... (Л. Костенко). Використання парономазіі дозволяє посилити виразність тексту; особливо часто цей прийом трапляється в поезії й фольклорі.

Отже, основу паронімії становлять слова з певними семантичними зв`язками. Але в паронімічні відносини вступають і лексеми, відмінні значенням.  Звукова близькість паронімів у мовленні є причиною не лише помилок, а й навмисного їх використання з авторською метою. Явища паронімії і парономазії є важливими виразовими засобами української мови.

Література:

1. Грищенко А.П. Сучасна українська літературна мова / А.П. Грищенко, Л.І. Мацько та ін. – К.: Вища шк., 1997. – 349 с.

2. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови / О.Д. Пономарів.   – К.: Либідь, 1992. – 248с.

3. Словник української мови:   в  11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред.

І. К. Білодіда. –  К.: Наукова думка, 1970—1980.

4. Ющук І.П. Практикум з правопису і граматики української мови / І.П. Ющук. –  К.: Освіта, 2012. –  270 с.