Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Понедельник, 19.06.2017
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Филологические науки
Украинская литература
Жанр сімейного роману в українській літературі
 
Автор: Гросевич Тарас Володимирович, аспірант, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника
 
Сімейний роман – один із найдавніших і найбільш розповсюджених жанрових різновидів в історії літератури. Це зумовлює постійне коригування його жанрових меж, безперервність процесу трансформації його змісту й форми, відповідно до історичного, соціокультурного, літературного контекстів.
Відзначимо також, що об’єкт жанру, сім’я, у свою чергу, сприяє постійному руху та оновленню сімейного роману, виводить інтерес до цього жанру на новий рівень серед читачів і письменників, що, власне, й пояснює його актуальність на сьогоднішній день [8; 6].
Беручи до уваги основний конфлікт, який передбачає протиставлення героя сім'ї, сімейний роман слід розуміти не стільки як історію сім'ї, скільки як історію включеної в простір сім'ї особистості. Сімейний роман також задає особливий тип героя, чиє життя визначається усвідомленням свого зв'язку зі світом сім'ї [11].
Головною жанровою ознакою в сімейному романі стає творення особливого, колективного героя – сім’ї. Сімейний роман формується навколо сім'ї в цілому, а не одного з її членів. Предметом розгляду стає існування сім'ї як інституту в сучасному суспільстві, перспективи її розвитку, а також цілий комплекс пов'язаних з цією проблематикою моральних і етичних питань [12].
Літературознавець Олена Дудар до прикметних ознак цього жанрового різновиду зараховує зображення внутрішньосімейних конфліктів, відтворення стосунків героя з іншими членами сім’ї та суспільства, змалювання таких циклічних подій сімейного життя як народження, навчання, одруження, виховання дітей, смерть, похорон [4; 7].
У світовій літературі жанр сімейного роману, де «буття сім’ї створює особливу систему сюжетних зв’язків, зустрічей, конфліктів, мотивувань» [9], є досить поширеним та розгалуженим. Розробка його основних жанротворчих конструкцій і прийомів відбулося в Англії наприкінці XVIII – початку XIX століття. Класичні зразки сімейного роману представлені у творчості Олівера Голдсміта, Лоренса Стерна, Джона Голсуорсі, Томаса Філдінга, Семюеля Річардсона та інших. Вершини свого розвитку сімейний роман досягає, на думку М.М. Бахтіна, у творах Чарльза Діккенса. Ці та інші митці ідеалізували сімейне життя звичайних, простих людей, їх повсякденний побут, велику увагу приділяли розкриттю психології персонажів, зображенню зовнішніх умов, оточенню у становленні людської особистості.
В українській літературі сімейний роман, на жаль, не має такої багатої історії, а сам жанр і до сьогодні ще не канонізований. Твори, в яких актуалізувалася сімейна тема, як правило, дефініціювалися літературознавчою наукою категоріями тематично близьких епічних жанрових різновидів (родинно-побутового, соціально-побутового, роману виховання тощо), у контексті яких і розглядалися.
Чи не вперше до сімейного жанру на українському ґрунті вдався Г. Квітка-Основ’яненко у своєму російськомовному романі «Пан Халявський», в якому виведено три покоління Халявських: батьків, дітей, внуків. За Ніною Бернадською, це «сімейний роман-хроніка з притаманними йому сюжетними вузлами: родинне виховання, навчання, смерть батьків і доросле життя головного героя Трушка Халявського» [1; 47], для якого характерне двояке шанування сімейних цінностей: то його розбирає пиха від усвідомлення кровного зв’язку зі своїм родом, то він ладен забути своїх предків, аби довести власну правоту і не вчитись.
Змалювання сімейних стосунків доповнюється у Квітчиному романі сатирично-гумористичним зображенням суспільних реалій епохи другої половини ХVIII – початку ХІХ ст.
«Роман з життя правобіцького духовенства» «Люборацькі» А. Свидницького також написаний у формі сімейного роману. В ньому письменник простежує майже двадцятилітню історію сім’ї старосвітського священика Гервасія Люборацького. Авторський задум зводиться до того, щоб показати процес руйнування й занепаду сім’ї дрібного сільського попа. За дослідником творчості Свидницького Миколою Сиваченком, «історію сім’ї письменник прагне показати якомога повніше, а тому, хоч і ставить її в загрозливе становище (…) вводить один за одним епізоди, в яких відповідно до життєвої правди показує, як осиротіла сім’я бореться за право на існування» [10; 194].
Письменство ХХ століття дає нові зразки в освоєнні жанру сімейного роману. Розширює його межі зокрема й Улас Самчук. Те, що його епічне полотно «Волинь» є класичним зразком сімейного роману, вже засвідчує своєрідність його тематики, проблематики, хронотопу. У творі, як відзначає Галина Немченко, «автор неквапливо оповідає про сімейний уклад Довбенків, вводить читача в щоденний світ селянських турбот, болів і радощів, якими живуть представники різних поколінь» [7; 104].
Родинні мотиви пронизують і тематику «Сестер Річинських» Ірини Вільде. За жанром – це «типова родинна хроніка» [2; 471], в центрі якої – велике коло сімейних проблем і зв’язків, пов’язаних із життєписом п’ятьох сестер Річинських – дочок уніатського священика Аркадія Річинського.
Згадана нами дослідниця Олена Дудар, аналізуючи систему конфліктів романів Ірини Вільде «Сестри Річинські» та Теодора Драйзера «Оплот» у річищі «суспільство – сім’я – члени сім’ї» [4; 8], окреслює такі його моделі, як «конфлікт: сім’я – суспільство» («Конфлікт роману не замикається сімейною сферою, трагічна глибина його експлікується через порушення «сімейності», суперечність між поколіннями та носіями протилежних суспільних інтересів» [4; 8]) та «внутрішньосімейні конфлікти» («Відсутність грошей як засобу для існування (…) є джерелом сімейних конфліктів, що призводять до деформації родинних почуттів, поглиблюють внутрішні конфлікти, зумовлюють рефлексії героїв, моделювання психологічних ситуацій» [4; 9]), відзначає, що дефініціювати твір Ірини Вільде як «сімейна хроніка» можна «за формою наративу» та «зовнішніми ознаками» [4; 8], які виражаються у застосуванні ретроспекції, характерної для наративної структури жанру сімейного роману.
За Віталієм Дончиком, «Сестри Річинські» – «новий варіант сімейно-побутового роману з серйозною соціально-психологічною підосновою та необхідними «виходами» на широкий суспільно-історичний потік» [3; 19].
Роман Анатолія Дімарова «Його сім’я» продовжує та якісно розширює традиції сімейного жанру в історії української літератури. Так, у статті «Своя дорога, свій голос» [6] літературознавець Анатоль Костенко, акцентуючи на порушенні романом проблем сімейного характеру, стверджує, що в «Його сім'ї» центральним і «найболючішим» водночас постає питання єдності і непорушності сім'ї, що у «змалюванні процесу руйнації сім'ї Горбатюків чи не найхарактернішим є те, що вона, ота руйнація, відбувалася без видимих причин, без штампованих ситуацій, що іноді виставляються в творах на цю тему» [6; 127]. До речі, оця «єдність» та «руйнація», на наш погляд, чи не ключова антитеза, що проявляє себе довкола сімейного конфлікту в романі Дімарова.
Уперше предметом комплексного аналізу твір Дімарова постає в науковій розвідці «Жанрово-стильові особливості роману Анатолія Дімарова «Його сім'я»» [5] сучасної дослідниці Марини Корецької. Авторка статті наближає роман Дімарова «до жанрового виду – роману виховання» [5; 153], розглядає твір крізь призму бахтінської теорії романів виховання і в підсумку зауважує, що роман сприяє «осучасненню традиційного роману виховання» [5; 156]. Однак, як нам видається, такі засадничі риси жанру сімейного роману як тема батьківства, материнства і дитинства, співвіднесення категорій любові, шлюбу і сім’ї, реалізація мотивів спадку, сімейної руйнації, родинного зібрання та подорожі-втечі чоловіка, актуалізація міфологеми Дому та синдрому „порожнього гнізда”, культивування типу матері-одиночки та інші, втілені Дімаровим у своєму творі, дозволяють дефініціювати «Його сім’ю» саме як сімейний роман.
Отже, підсумовуючи, відзначимо таке: незважаючи на деяку неувагу з боку літературознавчої науки до жанру сімейного роману, приклади Г. Квітки-Основ’яненка, А. Свидницького, У. Самчука, Ірини Вільде, А. Дімарова вже засвідчують присутність в українському письменстві означеного нами жанрового різновиду, який, безперечно, ще чекає свого дослідника.
 
Література:
1.Бернадська Н.І. Український роман: Теоретичні проблеми і жанрова еволюція: Монографія / Н.І. Бернадська. – К.: «Академвидав», 2004. – 368 с.
2.Дзюба І.М. Ірина Вільде / І. М. Дзюба // Дзюба І. М. З криниці літ: У 3 т. Т. 3: Літературні портрети; Дніпровський меридіан; Зі спогадів / І. М. Дзюба. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – С 466-477.
3.Дончик В.Г. Український радянський роман : Рух ідей і форм / В.Г. Дончик. – К.: Дніпро, 1987. – 429 с.
4.Дудар О.В. Жанрова своєрідність соціально-психологічних романів «Сестри Річинські» Ірини Вільде та «Оплот» Теодора Драйзера: порівняльний аспект: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.05 «Порівняльне літературознавство» / О.В. Дудар. – Тернопіль, 2011. – 19 с.
5.Корецька М. Жанрово-стильові особливості роману Анатолія Дімарова «Його сім'я» / М. Корецька // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства (Збірник наукових праць). Випуск 15 / Відп. ред. І.В. Сабадош. – Ужгород, 2011. – С. 153-157.
6.Костенко А. Своя дорога, свій голос / А. Костенко // Дніпро. – 1972. – № 6. – С. 126-128.
7.Немченко Г. «Волинь» та «Марія» Уласа Самчука як зразки романного епосу / Г. Немченко // Сучасний погляд на літературу: Зб. наук. праць. – Випуск 9. Пам’яті академіка Петра Хропка / Редкол.: П. П. Хропко (відпов. ред.), С. С. Кіраль (відп. секр.), В.Ф. Погребенник, І.В. Савченко та ін. – К.: ІВЦ Держкомстату України. – 2004. – С 102-120.
8.Покидько Г.С. Модифікація жанру сімейного роману в творчості Енн Тайлер: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.04 «Література зарубіжних країн» / Г. С. Покидько. – Київ, 2007. – 21 с.
9.Проскурина Т.Д. О семейном романе как отражении общественной жизни / Т.Д. Проскурина. – Режим доступу: http://www.proskurina.bel.ru/articles/8.doc
10.  Сиваченко М.Є. Анатолій Свидницький і зародження соціального роману в українській літературі: Монографія / М.Є. Сиваченко. – К.: Видавництво Академії Наук Української РСР, 1962. – 415 с.
11.  Симонова Л.О. Трилогия Э. Базена в контексте французского семейного романа: автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. филол. наук: спец. ВАК РФ 10.01.03 – «Литература народов стран зарубежья (литература народов Европы и Америки)» / Л.О. Симонова. – Москва, 2005. – Режим доступу: http://www.referun.com/n/trilogiya-e-bazena-semya-rezo-v-kontekste-frantsuzskogo-semeynogo-romana
12.  Татьянина А.Г. Проза молодого Л.Н. Толстого и проблема семейного романа / А.Г. Татьянина. – Режим доступу: http://www.dissercat.com/content/proza-molodogo-ln-tolstogo-i-problema-semeinogo-romana
Категория: Филологические науки | Добавил: Administrator (06.09.2012)
Просмотров: 2095 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 4.0/2
Всего комментариев: 1
1  
Автор публікації детально описує традиційні композиційні особливості, сюжетні та жанрові ознаки класичного сімейного роману, зазначає, що ті ж ознаки характерні і для творів українських письменників, щоб дійти висновку, що цей жанр слід вивчати, бо він в українській літературі існує. Корисніше було б, якби автор проаналізував наукові доробки
літературознавців і показав би читачеві, що в українському сімейному романі вивчалося, що вивчено недостатньо, а що взагалі науковці обійшли увагою.
Чому автор вибрав для ілюстрації своїх думок саме романи авторів (Г.Квітки-Основ’яненка, А.Свидницького, У.Самчука, Ірини Вільде, А.Дімарова), творчість яких належить до різних епох?

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]