Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Понедельник, 12.06.2017
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Филологические науки
Теория литературы
Три етапи генезису гуманізму та поетичного мистецтва: "Алкеста” Еврипіда, "Амето” Дж. Боккаччо та "Вечірка з коктейлями” Т.С. Еліота
 
Автор: Пугаченко Анастасія Вікторівна, аспірант, Донецький національний університет
 
Гуманізм і поетичне мистецтво пов’язані генетично й історично. Вибір творів, винесених у заголовок доповіді, відбиває послідовність стрибкоподібних збільшень самосвідомості людини ("гуманізації”), що на думку М. Шелера відбуваються у певні прикметні моменти історії [1; 71], які ми схильні називати гіпертекстовими (максимально інтенсивні, бурхливі відрізки історії, які мають визначальне значення для подальшого розгортання подій) і пов’язувати їх з періодами зародження, розквіту і занепаду гуманізму та поетичного мистецтва. Перелічимо їх:
I.   "Протогуманізм” (від давньогрецького πρωτον – перш за все, спочатку)  Давньої Греції ("Алкеста” Еврипіда).
II.   Ренесансний оптимістичний гуманізм ("Амето” Дж. Боккаччо) – відродження і переосмислення з якісно нової світоглядної позиції тих передумов гуманізму, що зародилися в античності, але були перервані епохою Середньовіччя.
III.   Завершення гуманістичної парадигми поетичного мистецтва, дегуманізація ("Вечірка з коктейлями” Т.С. Еліота).
Окрім того, що всі три твори пов’язані між собою фабулою, або на образному рівні, кожен з них відбиває найсуттєвіші риси своєї епохи. Проте, досі не було здійснено спроби порівняти їх. Необхідністю заповнити цю лакуну обумовлені новизна та актуальність запропонованої теми.
Т.С. Еліот вказував, що сюжет "Вечірки...” він запозичив з "Алкести” Еврипіда [2; 222]. З головним героєм цієї ж трагедії співвіднесений образ Амето з однойменної комедії Дж. Боккаччо: ім’я Амето походить від Адмета (’α-δμής, ητος, що означає "неприборканий” [3; 29]). З "Вечіркою...” "Амето” поєднує пасторальний модус. Крім того, всі три твори об’єднує мотив переродження, обумовлений переходом героя (героїв) на якісно новий ступінь самосвідомості. В "Алкесті” він пов’язаний зі смертю і неоднозначним воскресінням головної героїні (прогуманістична смислова лінія, що у "Вечірці...” трансформується у проблему несамототожності особистості), і з переходом, який здійснює її чоловік, від цілокупного ладу [4; 100] до протогуманізму, що цю цілокупність втратив. Монолог Адмета наприкінці "Алкести” ("Я зависти небесной не боюсь / И солнцу говорю: «Гляди – я счастлив»” [5; 58]) знаменує собою рішучий крок у напрямку мислення Нового часу. Адмет, приймаючи жінку статурою і обличчям схожу на Алкесту, по-перше, спирається лише на достовірність власного уявлення (що пізніше оформиться в мисляче "Я” Декарта) і на завіряння Геракла, а по-друге, заради свого щастя свідомо порушує усі наявні людські і божественні закони. Правильно чи неправильно вчиняє Адмет, але він здіймається на нечувану досі сходинку "гуманізації”. М. Шелер датує перше стрибкоподібне підвищення самоусвідомлення людини, пов’язане з виокремленням її специфічного діяльнісного начала – творчого розуму (νους ποιητικóς) – епохою класики [1; 76]. На цей період припадає і творчість Еврипіда, чий вплив на подальше розгортання гуманістичної тенденції у поетичному мистецтві важко переоцінити. О.В. Домащенко зазначає: "У Еврипіда здійснюється радикальний перехід до ладу як творінню τέχνη: саме він устами Адмета названий кращим. Еврипід, уже Аристотелем об’явлений найтрагічнішим з поетів, – найбільш значимий предтеча епохи, що настала” [4; 110]. Тенденція, що виникла в "Алкесті” Еврипіда (гуманізм), фактично поклала початок мистецтву Нового часу, але вона не змогла одразу реалізувати наявний у ній потенціал, оскільки була перервана подією Боговтілення. Сприятливий ґрунт для розквіту гуманізму з’явився в епоху італійського Відродження. В.В. Федоров пише: "«Ґрунтом» нового мистецтва, як у попередні епохи міфологія або християнство, стає нова ідеологія – гуманізм… Культ «позабожественної» людської природи цементує «Декамерон»…” [6; 70]. "Амето” Дж. Боккаччо ще в XVI столітті називали "маленьким «Декамероном»”[7; 8]. А. Смірнов зазначає, що "Амето” – це "вузол, у якому схрестилося старе і нове, найрізноманітніші течії епохи, спадок Середньовіччя й зародки нової художньої думки” [3; 30].
Впродовж комедії з Амето відбуваються зміни – з грубого, неосвіченого юнака, мало чим відмінного від дикого звіра, він завдяки силі кохання перетворюється на людяну людину, homo humanus (М. Гайдеґґер), тобто піднімається на якісно нову сходинку самоусвідомлення. М. Томашевський зазначає, що загальний задум "Амето” йде від "Циклопа” Овідія, звідки Боккаччо запозичив "мотив переродження дикої, неприборканої людини у витонченого кавалера” [7; 6]. Амето являє собою ідеал особистості Раннього і Високого Відродження, коли гуманізм ще не відірвався від живого джерела християнської віри. Від різних німф, що вклоняються язичницьким богиням, він засвоює різноманітні достоїнства (залучається до античної humanitas), але людиною стає лише під благодійним впливом Лії, у яку закоханий, і яка оспівує Христа. Саме тому наступним стрибком уперед в історії людської самосвідомості ми називаємо ренесансний оптимістичний гуманізм. Подальша історія гуманізму – історія не розквіту, а занепаду.
Однак, зростання самосвідомості людини залежить не тільки від сплесків гуманізму. Факт життя і смерті Боголюдини означає для самоусвідомлення людини незрівнянно більше за всі відкриття до і після цієї події, однак він не вкладається у границі мислення, що уявляє, якими обмежені гуманізм і поетичне мистецтво. Тому необхідно виділяти також метатекстовий погляд на історію – накладання на звичайний текст людської історії подій Святого Письма, або, якщо мова йде про дохристиянські часи (як в "Алкесті” Еврипіда) – накладання на дію онтологічної події [пор.: 4; 93].
Т.С. Еліот, про якого Б.Л. Пастернак писав, що він виявився здатним і погодився стати вираженням самої епохи [8; 366], зобразив у "Вечірці…” не лише наслідки дегуманізації (на прикладі подружжя Чемберленів), але намітив перспективу виходу за межі гуманістичної проблематики у сферу онтології (подвижництво Селії, її усвідомлене страждання, прийняте заради прославлення християнства). З образом Селії, яка є однією з іпостасей Алкести у "Вечірці…”, асоціюється новий рівень самоусвідомлення новоєвропейської людини – трансгуманізація [9; 134]. Інші герої п’єси здатні лише позбавитися ілюзій західноєвропейської гуманістичної культури, передумови яких були закладені ще в античності: антропоцентризму, європоцентризму, раціоналізму [напр.: 9; 26-27, 65, 160-163]. Спростування ілюзій є для них першим підготовчим кроком на "шляху просвітлення” – трансгуманізації. Таким чином, проблема самоусвідомлення людини постає у "Вечірці…” Т.С. Еліота в усіх можливих смислах: від елементарної рефлексії у масштабах окремої особистості, нації, культури (область мислення, що уявляє) до осягнення буттєво-історичної долі бездомної новоєвропейської людини (сфера онтології).
Отже, постаті Еврипіда, Дж. Боккаччо та Т.С. Еліота є знаковими не лише для своїх епох, але і для загальної картини генезису новоєвропейської парадигми поетичного мистецтва (ποιητικη` τέχνη) – Еврипід її відкриває, Дж. Боккаччо відроджує, а Т.С. Еліот завершує.
Названі твори об’єднує те, що кожен з них а) знаменує певний ключовий етап у генезисі гуманізму та поетичного мистецтва, обумовлений або переходом від онтології до мислення, що уявляє, або навпаки, спробою здійснити зворотній крок, б) пов’язаний зі стрибкоподібним зростанням самоусвідомлення західноєвропейської людини, в) належить перу письменника, який став уособленням головних ідей свого часу.
 
Література:
1.Шелер М. Избранные произведения / М. Шелер / под. ред. А.В. Денежкина. – М: Гнозис, 1994.
2.Элиот  Т.С. Поэзия и драма / Т.С. Элиот. Назначение поэзии. Статьи о литературе. – К.: AirLand, 1996.
3.Смирнов А. Джовани Бокаччо / А. Смирнов // Бокаччо Дж. Жизнь Данте / Дж. Бокаччо. – М.: Эксмо, 2006.
4.Домащенко А.В. Филология как проблема и реальность: учебное пособие / А.В. Домащенко. – Донецк: БГПУ; ДонНУ, 2011.
5.Еврипид. Алкеста // Еврипид. Трагедии / Еврипид. – Т.1. – М.: Искусство, 1980.
6.Федоров В.В. Поэтический мир / В.В. Федоров // Теория литературы. – Т.1.: Литература. – М.: ИМЛИ РАН, 2005.
7.Боккаччо Д. Малые произведения. Сборник. / Сост., предисл. и общая редакция Н. Томашевского. – Л.: Худож. лит., 1975.
8.Пастернак Б.Л. Об искусстве. "Охранная грамота” и заметки о художественном творчестве. – М.: Искусство, 1990.
9.Элиот  Т.С. Домашний прием / Т.С. Элиот. Убийство в соборе. – СПб: Азбука, 1999.
Категория: Филологические науки | Добавил: Administrator (18.11.2011)
Просмотров: 617 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]