Теория литературы - Филологические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Понедельник, 13.03.2017
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Филологические науки
Теория литературы
Ономастикон у творчості Дж.Р.Р. Толкіна
 
Автор: Курята Юлія Вікторівна, кандидат психологічних наук, Рівненський державний гуманітарний університет
 
Дж. Р. Р. Толкін, англійський письменник, лінгвіст і філолог, професор Оксфордського університету, в літературі XX століття безумовно є фігурою «культовою». Його оніми, що увібрали в себе віяння різних епох і культур, вражають особливою поетичністю. Вони займають провідну позицію у вербальному втіленні художньої концепції творів автора, у вирішенні індивідуально-естетичних завдань, поставлених ним у своїй творчості.
Однак, слід зазначити, що сьогодні, по-суті, відсутній цілісний опис ономастичної системи творів Дж. Р. Р. Толкіна. Ономастикон текстів на загал піддавався фрагментарному аналізу, в якому головним завданням був огляд змісту та витоків «запозичень» окремих власних назв. Серед праць, присвячених повністю або частково ономастикону творів «Хоббіт, або туди й назад», «Володар перснів», «Сильмариллліон», «Діти Гуріна», виділимо як такі, що вирізняються своєю фундаментальністю, роботи Х. Карпентера, Р. Ноел, Т. Шиппі.
Отож, завданням статті є розгляд внутрішніх закономірностей організації ономастичних систем творів Дж. Р. Р.Толкіна.
Оскільки здійснити істино глибокий аналіз окресленої теми в обмежених рамках однієї статті видається доволі проблематичним, тому ми зосередимо тут увагу в основному на деяких загальних аспектах вказаного питання, які на майбутнє можуть стати підґрунтям для подальшого наукового розгляду.
Зазначимо, що у теорії власних назв одним із найскладніших питань є питання про наявність / відсутності значення в онімах. Складність семантики власних назв визначила різні підходи до даної проблеми та призвела до появи взаємовиключних концепцій значення власних назв. Одні автори стверджують, що оніми позбавлені значення, інші вважають їх значення неповноцінним або таким, яке залежить від іншого, ніж у апеллятивів, інформаційному плані, а треті надають їм ще більше змістовне значення, ніж загальним іменам [3; 6].
Щодо чого більшість учених є одностайними, так щодо тієї позиції, що ономастичну семантику слід розмежовувати на рівні мови, мовлення і художнього тексту. Семантизація власних назв у художньому тексті виникає на трьох рівнях семантичної композиції: лінійно-мовному, сюжетно-образному та концептуальному. Специфіка значення поетонімів складається зі специфіки їх денотативного, сигніфікативного та структурного значень. Поетоніми позначають вигадані денотати, що є знаком особливого, штучного сигніфікату. Особливості структурного значення виявляються в характері найменування, у формулі та формі імені [6].
Слововживання будь-якого письменника становить основу його семантико-стилістичної системи, при цьому власне ім’я належить до найбільш виразних, яскравих і специфічних елементів стилю. Всі оніми утворюють ономастичний простір художнього тексту, який поділяється на декілька структурово-смислових проршарків залежно від специфіки денотативного значення власних імен, співвідношення з національним іменником мови, способом перетворення форми імені та інших ознак [3].
Для комплексного аналізу ономастикону твору важливий розгляд принципів і способів авторської номінації. Залежно від жанру, ідейно-художнього змісту, просторово-часової організації художнього тексту автором використовуються різні варіанти комбінаторики називних знаків. Вибір форми найменування залежить, перш за все, від ставлення до іменованого автором, комунікативної ситуації, соціального статусу носія [3; 6].
Одним з основних постулатів теорії номінації є вмотивованість поетонімів, в яких розрізняють три різновиди: семантичну вмотивованість (простежується зв’язок із семантикою мотивуючої лексеми), фонетична (особливе звукове оформлення онімів) та морфологічна вмотивованість (певна структурна оформленість онімів). При цьому особливу групу у фонетично мотивованих поетонімах утворюють власні імена, створені за допомогою довільного винаходу фонетичної послідовності з подальшим переведенням їх в ранг фономорфологічного комплексу, що несуть номінативну функцію. Активізація даного способу номінації відзначається з середини ХХ століття, що пов’язано з великим зростанням популярності науково-фантастичної літератури та творів жанру фентезі, де виникає необхідність створення «нереального» ономастикону [3; 6].
Специфіка художньо-образного осмислення слова позначається й на функціях власних назв, включених до складу літературного твору. У художньому тексті оніми піддаються функціональній перебудові, головною функцією стає не стільки номінативна, скільки ілюзорна, що характеризує й інші функції, причому перевага тієї чи іншої функції залежить, перш за все, від жанру твору.
Таким чином, вивчення власних назв як найважливішого стилеутворюючого елементу в ономастичній системі тексту включає дослідження структурної організації ономастичного простору, принципів і способів номінації персонажів, стилістичних функцій онімів, їх асоціативних зв’язків, співвіднесених з реалізацією конкретного образу, задуму твору, позицією автора.
В ономастичній науковій літературі неодноразово зазначалося, що певний художній жанр накладає відбиток на структурування антропонімічного простору твору ( Т. Р. Антонюк, Г. І. Бондаренко, Н. С. Колесник та ін.) [4]. Однак зауважимо, що ономастикон художнього простору  жанру фентезі, одним із засновників та найяскравіших представників якого і є Дж. Р. Р. Толкін, має деякі специфічні особливості. Своєрідність цього стилю полягає в тому, що тут діють принципово вигадані персонажі, які віддзеркалюють певний уявно існуючий світ, актуалізуючи його найважливіші риси. При цьому власні імена, як правило, більш мотивовані, ніж у реальному житті. Вони підпорядковані основній ідеї автора, а також є більш символічними. Однак основна увага зосереджується загалом на топонімах та гідронімах, оскільки вони прив’язують подію до конкретного хронотопу.  Разом із тим вигадана ономастика обов’язково межує з реальною, яка знайома читачеві [3; 6].
Як провідну рису жанру фентезі Т. В. Волкодав називає його високу в порівнянні з іншими жанрами ступінь національно-особливого. Вона пояснює це тим, що на початковому етапі фентезі починається з древніх легенд, лицарських романів середньовіччя, у тому числі артурівських романів, древніх германських саг, ірландських героїчних сказань, кельтського та германського фольклору [4].
На сьогодні серед літературознавців ще не існує однозначної думки щодо визначення фентезі, однак більшість схиляється до трактування його як самостійного жанру, який існує на стику фантастики та казки, але має також і свої власні, притаманні лише йому, дистинктивні риси [5, 39-79].  Для наукової фантастики властива безмежна уява автора щодо можливостей людини змінювати світ технічними засобами. Отже, задля створення такої атмосфери автор, з одного боку, вживає вже існуючий в науці термінологічний апарат, а з іншого – вигадує й застосовує так звані «квазітерміни», які слугують для позначення фантастичних об’єктів. Наукова фантастика має загальну тенденцію спрямування на майбутнє людства, яке кожний автор змальовує на свій власний розсуд. Літературна казка тяжіє до минулого, орієнтуючись як на певні історичні події, так і на національний колорит. Задля створення такого колориту автор казки, так само як і автор-фантаст, мусить застосовувати спеціальну лексику для позначення вигаданих об’єктів, але запозичує їх не у термінознавстві, а в міфах, легендах, сагах – творах, які попри всі вигадані речі, істоти тощо, спираються на стародавні історичні події, пов’язані з якимись етнічними групами, народностями, з їх особливою культурою та світоглядом [3; 6].
Щодо саме стилістичних характеристик літературного спадку Дж. Р. Р. Толкіна, то в творах «Хоббіт, або туди й назад», «Володар перснів», «Сильмарилліон», «Діти Гуріна» гармонійно поєднуються лексичні одиниці різних стилістичних типів: «високого стилістичного тону» – книжні слова, поетизми, архаїзми, що створюють піднесену атмосферу [3, 20-24] та «зниженого стилістичного тону» – колоквіалізми, які зустрічаються у мові персонажів і наближають нас у часі та просторі до подій у житті героїв [1, 134-141]. Таке поєднання здавалося б непоєднуваних лексичних одиниць зумовлене жанром творів – фентезі.
Якщо торкатися проблеми форми та змісту, то не можна стверджувати, що в змісті своїх творів Дж. Р. Р. Толкін передає національні характеристики якогось одного певного народу, тобто очевидний національний вплив як такий є відсутнім по відношенню до змісту. Що ж стосується форми, то тут автор використовує цілком конкретні англійські та староанглійські кореневі морфеми, формуючи власні  назви. Сам Дж. Р. Р. Толкін у своїх листах пише про те, що його зачаровувала милозвучність валійської та фінської мов [7, 140-150]. На базі цих мов створено мови народів його творів (окрім вестрону – загальновживаної мови для всіх персонажів): квенья (мова Рохану), сіндарин (мова сірих ельфів). Під впливом цих мов (залежно від національної специфіки сполучуваності літер) автор конструював і власні назви: Galadriel, Imladris, Undomiel, Kibel-nala [1; 2; 4; 5].
Характерним для авторського стилю Дж. Р. Р. Толкіна є також його зацікавленість мовами як власне системно-структурним явищем. При цьому він серйозно працює майже з усіма основними мовними рівнями: фонологічним, розробляючи зв’язки між фонологічними системами мов вестрону, мови гномів і сіндарину, морфологічним, створюючи правила творення однини й множини в мові ельфів (Noldo – Noldor); лексичним (відповідники між словами в своїх словниках та етимологія слів). Слід зазначити, що при створенні номінацій, які набувають виразності на фонологічному рівні, Дж. Р. Р. Толкін використовує фонетичні експресивні засоби – алітерацію й асонанс (Mordor, Boromir, Tobold, Beren, Fradrif, Grishnakh, Gorbag, Uruk-Hai), риму (The Old World), ономатопею (Grip, The Cracks of Doom, Ghan-buri-Ghan, Gollum). При створенні промовистих імен персонажів своїх творів Дж. Р. Р. Толкін прагне добитися або евфонічного, або какофонічного ефекту [2, 41-46] відповідно до способу номінації позитивних (Mithrandir, Luthien Tinuviel, Ellesar, Goldwine, Durin, Gil-Galad, Galadriel; Moria, Glorfindale, Lake Evendim, Tol Brandir, Fangorn) та негативних персонажів (Balrog, Ugluk, Shelob, Gorbag, Shagrat, Sharkey, Wolf).
Аналіз змісту творів «Хоббіт, або туди й назад», «Володар перснів», «Сильмарилліон», «Діти Гуріна» показує, що до авторських номінацій можна віднести не тільки основні групи: антропоніми – імена, прізвища та прізвиська людей і людиноподібних істот і топоніми – назви географічних об’єктів, а також і зооніми – імена тварин, птахів тощо (Gwaihir (орел), Bill, Stybba (поні),  Shadowfax, Hasufel, Snowmane (коні)), фітоніми – власні назви рослин (The Old Man Willow – Старий В’яз, Old Toby – Тютюн (трава), Dreamflower – Сон-квітка), хрематоніми – власні назви предметів матеріальної культури (Narsil (меч Еленділа), Aiglos (спис Гіл-Гелада), Grond (таран), Nenya (перстень Галадріель), астроніми – назви окремих небесних тіл та сузір’їв (Elbereth, Gilthoniel, Remmirath – the Nettled Stars) [7].
Створенню реальності вигаданого світу також сприяють номенклатурні слова, що використовуються для номінації понять, які стосуються різних сфер людської діяльності (water-mill, shears) [7].
Як підсумок зазначимо, що творчiсть видатного англiйського лiнгвiста та письменника, професора Оксфорду Дж. Р. Р. Толкiна – це безумовно окрема сторiнка чи навiть цiлий роздiл в iсторiї культури двадцятого столiття. Цiкавiсть з боку фiлологiв, культурологiв та лiтературних критикiв, увага митцiв до «нової міфології» письменника та специфічного ономастикону, що характерний їй,  не тiльки не згасають на зламi столiть, але й набувають рiзноманiтних та непередбачуваних форм. Однак, слід зазначити, що в контексті розглянутої нами тематики, подальшого вивчення все ще чекає низка питань, зокрема ті, що стосуються перекладацьких аспектів адекватної передачі онімів творів Дж.Р.Р. Толкіна.
 
Література:
1.Алексеев С. Джон Рональд Руэл Толкин. Жизнь и легенды / С. Алексеев // Знание Сила. – М., 1997. – № 9. – С. 134 – 141.
2.Апенко Е. М. «Сильмариллион» Джона Толкина (к вопросу об одном жанровом эксперименте) / Е. М. Апенко // Вестник ЛГУ. Сер. 2. 1989. Вып. 1 (№ 2). – С. 41 – 46.
3.Кабаков Р. И. Из жизни невидимок / Р. И. Кабаков // Hаука и религия. – 1985. – № 2. – С. 20-24.
4.Кабаков Р. И. «Повелитель колец» и проблема современного литературного мифотворчества: автореф. дис. на здобуття ступеня канд. филол. наук / Р. И. Кабаков. – Л., 1989.
5.Кабачек О. Л. Феномен Дж. Р. Р. Толкина (Эпопея Толкиена «Властелин Колец» как роман-посвящение) / О. Л. Кабачек // Сказка и фантастика в творческом развитии читателей-детей: Сб. статей. М., 1993. С. 39 – 79.
6.Кузьменко Д. Літературна реконструкція як художній прийом / Дмитро Кузьменко // Літературознавчі студії. Випуск 23, частина 1. — К. : Інститут філології КНУ імені Т. Шевченка : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2009. — С. 253-257.
7.Кузьменко Д. Скандинавські мотиви у творчості Дж. Р. Р. Толкіна з точки зору історії та теорії літератури / Дмитро Кузьменко // Філологічні семінари. Випуск 13: Що таке історія літератури? / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. — К., 2010. — С. 140-150.
Категория: Филологические науки | Добавил: Administrator (22.11.2011)
Просмотров: 1131 | Комментарии: 2 | Рейтинг: 5.0/2
Всего комментариев: 2
2  
Конечно же, Дж. Р. Р. Толкин, по мнению современных читателей, может считаться, если не основоположником жанра фэнтези, то его самым ярким представителем, подражание стилистике которого, среди впечатленных оставленными им следами на литературной скале, поистине колоссально. Благополучное продолжение детских увлечений будущего писателя, расцветшее и давшее зрелые творческие плоды, оформленные профессиональным фасадом, образует плодородную почву для изучения и трактования специалистами различных профилей, чье мнение заслуживает место в предисловиях к рассматриваемым ими произведениям автора.

1  
Дуже цікава та актуальна стаття. На думку самого автора, доцільніше було б транскрибувати, а не перекладати кожне
ім’я, назву або фразу, додаючи коментар, що коротко пояснює їх відношення до англійської
мови. Лише такий вид трансформації допоможе зберегти закладений в імені потенціал
формування етнічної канви художнього полотна.

P.S. На мою думку, питання про збереження
пiвнiчноєвропейської мiфологiчної атмосфери у творах Дж.Р.Р. Толкiна на ґрунтi
слов'янських мов заслуговує на окреме дослiдження.

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]