Академия наук

Жанрова парадигма українського фольклору спротиву: між I та II світовими війнами

Автор: Закальська Ярина Андріївна, аспірантка кафедри фольклористики, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Сьогодні в соціальних мережах і різних конвіксійних групах, до яких відносимо зокрема спільноти волонтерів, учасників АТО й  інші, активно побутує воєнний фольклор. Найбільш поширеними є меми, анекдоти, легенди, меморати і пісні, в тому числі стрілецькі та повстанські, а також їхні модифіковані варіанти. З огляду на це вважаємо посутнім розглянути жанрову палітру  фольклорного продукту періоду І та ІІ світових воєн. На нашу думку, такі дослідження дозволяють виявити вектори традиційності у фольклорному масиві спротиву різних періодів нашої історії.

За своєю жанровою палітрою такий фольклор багатогранний. Виформований у складних умовах, він увібрав у себе майже всі відомі фольклорні жанри, тому систематизувати його можна за критеріями тематичності та функціональності, застосування яких є об'єктивно вмотивованим.

Найбільшу частку у фольклорній спадщині учасників спротиву складає пісня. Оскільки чимало таких творів мають безпосереднє відношення до історії визвольних змагань українців і продовжують традиції складання історичних пісень, то О. Правдюк відносить їх до історичних. Кожна з таких пісень має стосунок до певної історичної події, конкретної особи, хоча, без сумніву, більшість героїв не настільки відома, як Дорошенко, Хмельницький, Мазепа, Залізняк та інші. Інколи такі твори втрачали свій історичний підклад, а часте виконання на похоронах звитяжців надало їм іншого відтінку – суто практичного застосування для увічнення пам'яті, тому за своєю функцією вони можуть одночасно класифікуватися і як похоронні («Смерть стрільця») [6; 25]. Фактично, такі пісні можна розглядати і як "станові", до яких Ф. Колесса відносить жовнірські та рекрутські, оскільки стрільці були, по-суті, тими ж жовнірами. Є серед фольклорної спадщини про стрілецтво і написані в традиціях козацького епосу думи («Дума про Хведора Черника», «Дума про поневолення України», «Дума про велику руїну», «Дума про смерть двох стрільців хоробрих»). Із традиційних дум вони запозичують лексичний склад мови, нерівноскладову віршову форму, постійні епітети ("тіло козацьке", "море Чорне", "води весняні", "сокіл сизий", "слава кривава"), синоніми-прикладки (дієслівні: "розкидають-розносять", "грає-виграває" та іменникові: "ненька-Україна", "орли-сизокрильці"), метафори ("гармати орють", "шаблюками косять"). Близькими до думового епосу є авторські пісні «Орле, отамане», «Вилітали орли», « «Із-за Чорного моря».

Важливим спектром у жанровій палітрі стрілецької пісенності є марші,  гімни та похідні пісні. Характерна ритмомелодика, оптимістичний патріотизм таких творів,  віра стрільців у перемогу та готовність віддати за неї життя забезпечили популярність цих пісень як у стрілецькому, так і позастрілецькому середовищах («Ми гайдамаки», «Не пора», «Не сміє бути в нас страху», «Гей, видно село», «Ой, поїдем, товариші»). Збагачення жанрового складу вітчизняного фольклору відбувалося також і завдяки стрілецьким пісням-закликам («За Україну, з огнем завзяття», «Лунає клич, лунає грімкий», «Єднаймось, діти України»), основним мотивом їх є:

О, Україно! О люба ненько,

Тобі вірненько присягнем!

Серця кров і любов –

Все тобі  віддам у боротьбі

За Україну! За її волю!

За честь, за славу, за народ!

Значну частку в стрілецькому фольклорі займають пісні-реквієми («Про Базар», «Засумуй, трембіто», «Чуєш, брате мій»).

Поширеною в стрілецькому фольклорі була календарно-обрядова поезія. У весняному циклі виділяємо веснянки, гаївки, троїцькі та великодні пісні. Їхнім новаторством і прикметною особливістю стало розширення та збагачення змісту сюжетами, темами й мотивами зі сфери суспільно-політичного життя – масштабне наповнення політичним пафосом. Однак, ці нові ідейно-змістові привнесення поєднуються зі збереженням традиційної "гаївкової" поетики, мелодики та форми виконання з відповідним руховим супроводом. Частина з них («В нашім селі на горбочку», «Заспіваймо, паніночки!») як данина народної пам'яті про героїзм учасників спротиву активно побутує й сьогодні [1]. Дослідниця зазначає, що в таких гаївках присутні два мотиви: традиційний заклик до водіння гаївок біля церкви («заспіваймо, паніночки, веселої гаїлочки») і поминальний мотив вшанування пам'яті героїв і вшанування їхніх могил. Світла радість Воскресіння Ісуса Христа поєднується з вірою у воскресіння України («Най воскресне Україна сріблом-злотом обмаїна»).

Чимале місце відводиться стрілецтву і в календарно-обрядовій творчості зимового циклу, зокрема у вертепній драмі, в яку вводиться образ стрільця як борця зі силами зла. Знаходимо в масиві стрілецького фольклору й колядку «Поле і кадра нині торжествують» (на мотив «Небо і земля»).

Значний тематичний пласт у стрілецькій пісенності складають пісні про кохання, адже стрільці були здебільшого молодими людьми, чиє серце прагнуло любові. О. Правдюк зазначає, що збагачення стрільцями цього жанру пісенності відбувалося в напрямку значно об'ємнішого відтворення пейзажу («Човен хитається»), звернення до колискового мотиву «спи, дівчино, спи, кохана» («Накрила нічка») тощо. Новим у пісенності про кохання стає мотив туги за коханою, яка через війну виходить заміж за іншого («Колись дівчина мила», «Гей там у Вільхівці», «Як з Бережан до Кадри» [6; 31]. Серед стрілецьких зустрічаються пісні у формі монолога ( «За твої, дівчино, устонька-вишні»), діалога («Дівчино-рибчино», «Ой там на горі»), а також авторської розповіді («Їдуть стрільці січовії», «Ой там у Львові на Високім Замку»). Оскільки сюжети стрілецького фольклору диктувалися самим життям, а в житті, як відомо, буває по-різному, то в досліджуваному пласті часто знаходимо й пісні про нещасливе кохання чи залицяння («Мав я раз дівчиноньку», «Дівчино-рибчино», «На плоті раз сиділи» та багато інших), які відносимо до жартівливих. Однак, війна – це не лише кохання й жарти, а й кров і рани, тому часто стрільці повертаються додому каліками та крізь сльози кепкують зі свого нового життя («Пиймо, друзі, грай музико»).

Важливе місце серед жанрів стрілецького фольклору займає неказкова проза, а саме народні оповідання (меморати, фабулати), анекдоти, що в різній формі відображають найбільш яскраві сторінки стрілецького руху та є власне народним поглядом на війну. Більшість таких оповідань побутує у фольклорній традиції західних областей. Однак, дослідники зазначають, що вони повнокровно входять до комплексу тих епічних творів, які трансформують через фольклорну свідомість загальноукраїнський культурно-історичний дискурс про події Першої світової війни та національно-визвольних змагань 1918-1920 рр. Цінність таких творів полягає у фіксації суспільного погляду на переломний період у світовій історії, що спричинився до краху двох потужних імперій та формування модерних націй [4; 303]. Природно, що домінуючою в неказковій стрілецькій прозі є тема воєнних колізій. У таких творах важливою є не лише інформативна сторона, але, передусім, емоційний стан оповідача. Важливим є той факт, чи текст опирається на давноминулий досвід попередніх поколінь, чи є продуктом короткотривалої пам'яті. Саме ці оповідання показують особливу чуттєвість українців, їхню заглибленість у світ інтуїтивних образів, людяність, оперту на засади християнської моралі, та  відображають найрізноманітніші поведінкові ситуації, в яких опиняються оповідачі. Структура народних оповідань про Першу світову війну є традиційно епічною.

Як і стрілецький, фольклор українських повстанців також характеризується багатоманітністю жанрового складу. Особливе місце в цьому фольклорному масиві займають пісні-хроніки. Зазначимо, що вперше цей термін увів до наукового обігу ще О. Дей. На його думку, пісні-хроніки є одним із наймолодших жанрів фольклору, який вирізняється від інших більшою хронікальністю, документальністю та регіонально-етнографічною прив'язаністю. Саме в повстанських піснях-хроніках найпослідовніше витримано канони народнопісенної композиції (зачин, повідомлення про новину, трагічна-розв'язка – плач). Повстанські хроніки створені, здебільшого, в умовах підпілля, що вплинуло на їхню сюжетику. Якщо в історичних піснях-хроніках змальовані гіперболізовані якості героїв, то в повстанських практично не зустрічаються портретні характеристики, а всі вчинки повстанців висвітлюються в ракурсі готовності без вагань віддати життя за волю України, коли смерть танцює свій "кривавий тан".

Цікавим також є ґендерний аспект повстанських пісень-хронік. На відміну від фольклорних продуктів попередніх періодів (у тому числі й стрілецького), у повстанському фольклорі велика увага приділяється жінкам. Це можна пояснити фактом активної участі українського жіноцтва в повстанському русі. Українки були і зв'язковими, й сестрами милосердя, й воїнами: "…горда в бою виступала, з кулемета катів лютих вона  убивала". Вони ставали на місце вбитих чи закатованих батьків, братів, коханих і давали гідну відсіч ворогові: «і порою зимовою дівча стало у ряд, смерть коханого милого відпокутує кат» [8; 64]. Таким чином, у повстанських піснях чи не вперше в українському фольклорі показана жінка-боєць, жінка-захисник рідної держави. Традиційна вітчизняна модель жінки-берегині домашнього вогнища в повстанському фольклорі набуває нового смислу: жінка-Берегиня держави. Повстанські пісні-хроніки, як бачимо, чітко тяжіють до традиції.

Цікавість для дослідників представляє також табірний і тюремний повстанський фольклор (за термінологією З. Лавришина – фольклор із тюрем і таборів). Він творився в особливих умовах –  коли автори, виконавці та носії фольклору перебували в одному середовищі – в неволі: «бо я сиджу в криміналі за Вкраїну, рідний край». Як зазначав О. Правдюк: "Повстанські пісні творились і поширювались у нелегких умовах… тюремних  ув'язнень і тих, хто її складав, і тих, кого вони оспівували" [7; 14]. Дослідники стверджують, що в циклі повстанського тюремного фольклору проявляється взаємозв'язок категоріальних структур: авторського й колективного, а також тяглість традиції. Новаційне вираження тюремного фольклору повстанців торкається, насамперед, мотивної системи творів. Цікавим є також хронотоп деяких пісень, коли ліричні герої – «в'язні» переносяться в майбутнє: воно постає як реалізація двох можливостей: воля й повернення додому або смерть на чужині в неволі. Обидві розв'язки є традиційними для багатьох жанрів фольклору, при цьому кожна з них створює відповідний настрій повстанської пісні: оптимістичний («хай марно не тужить, хай марно не плаче, бо я ще повернусь колись») або безнадійний («ти не побачиш моєї могили, вінок терновий не покладеш») [3; 756]. Таку варіативність можемо спостерігати навіть на прикладі однієї пісні. Загалом, тюремні пісні складають чималу частку в масиві повстанського фольклору. Створені здебільшого за колючим дротом, вони відображають незламність українського духу, особливий рівень побратимства й, щонайсуттєвіше, готовність віддати життя за  свободу  рідного краю. Особливістю таких «невільничих» пісень є поєднання туги й оптимізму, смутку та віри в те, що в опозиціях добро/зло та світло/темрява таки переможуть сили  добра та світла.

Як і в стрілецькому, так і в повстанському фольклорі широко представлені пісні про кохання, на характер яких значно вплинула атмосфера  воєнного часу та репресій. Часто вживаним способом творення інтимної лірики повстанців були запозичення з уже відомих пісень, зокрема з романсів («Ой вийшов місяць із-за хмари», «Нащо, дівчино, айстри сієш»). В особливу групу повстанського фольклору можна виокремити пісні-прощання. Мотивний спектр таких пісень достатньо широкий: тут і прощання з рідною стороною («прощавайте ви, ріднії села»), рідним домом, коханими. В ліричних піснях любовна тематика часто перегукується з мотивом священного обов'язку боронити свій край:

Нас весна не там зустріла,

І не ті пісні співала,

Я стріляв із скоростріла,

Ти набої подавала.

Багато дівчат були змушені розпрощатися з коханими, які приєдналися до повстанських лав. Долю дівчини описано в багатьох піснях, зокрема:  «Не хилися, берізонько», «Не раз, вечірньою порою», «Літня зірна нічка», «Цвіла, цвіла калинонька».

Однак, попри тугу та сльози, в повстанському фольклорі зустрічаємо й чимало жартівливих пісень. Однією з найулюбленіших є «Ой, що ж то за шум учинився, що комарик до повстанців зголосився». Авантекстом до неї послужила відома жартівлива пісня «Ой що то за шум учинився, що комар та й на мусі оженився».

У масиві повстанського фольклору, як і в стрілецькому, зустрічаємо чимало календарно-обрядових творів весняного та зимового циклів. Правда, помітною особливістю повстанської обрядовості є зміна настрою пісень, які віддзеркалювали ту похмуру атмосферу репресій і терору, що панували в тодішньому суспільстві. Гаївки та веснянки, що зазвичай оспівували пробудження природи й людини до нового життя, задзвеніли мотивами туги й сліз: «ой сумненька нам гагілка, сумненька, невеселі вкраїнські серденька», проте віра у Воскресіння все ж присутня в повстанських гаївках. Дослідники зазначають, що повстанські мотиви проникають у гаївки шляхом відповідних вкраплень у давніші тексти, а також через їхні переробки та новотворення – тобто на основі варіативності. Гаївка «Вербова дощечка» від традиційного зачину переходить до повстанської теми:

Вербовая дощечка лежала,

На ній наша Оленка стояла,

На ній наша Оленка стояла,

Повстанчика з лісу  чекала.

Аналогічно в тексті іншої повстанської гаївки, записаної Г. Дем'яном: «Зелененькі огірочки завивайтеся, бандерівці молоденькі, в бій збирайтеся». [цит. за 1]. Таким чином, маємо ще одне підтвердження того, що фольклорні тексти здатні до набуття нових смислів, продиктованих суспільними реаліями.

Значний пласт у повстанському фольклорі формує повстанська колядка. Як і в інших жанрах, тяглість традиції має в ній особливу спрямованість – оновлення, підживлення актуальністю, розширення функціональних можливостей, пристосування до запитів часу з одночасним збереженням попередніх здобутків [5; 54]. Приуроченість до різдвяно-новорічної обрядовості й виконання в процесі традиційних святочних обходів значно посилювали пропагандистські можливості жанру коляди [2; 380].

Говорячи про образну систему таких колядок, можемо виділити в ній декілька центральних образів. Насамперед, це образ поневоленої страдниці України (Вкраїни-руїни):

Нині радости свято, Вкраїно,

ти ж уся в крові і в сльозах,

дикі круки кричать на руїнах,

багряніє скривавлений шлях.

Він зустрічається в більшості повстанських колядок («Закували у кайдани неньку Україну», «В Вифлеємі зоря сходить, вогнем Україна горить…», «Заридала Україна в московській неволі» та ін.)

Природно, що наскрізним для політичних колядок є образ Божого Дитяти. Його присутність у досліджуваних текстах є віддзеркаленням надій і сподівань повстанців на те, що з народженням Ісуса народиться нова, вільна, самостійна Україна («Бог ся раждає, люди веселіться, бо й Україні воля народиться»; «Бог Предвічний народився, приніс нам новий світ»). У повстанських колядках відбито віру в те, що народжений Христос допоможе ворога здолати («Бог народився, Він з нами стане, Він нам поможе скинуть кайдани»; «Великий Христе, Боже Єдиний, над безталанням зглянься Вкраїни. В борбі за волю, за кращу долю, допоможи її синам»).

Образ Христа в повстанських колядах часто є амбівалентним: Він і Бог Всесвіту, і частина великої української родини («І Христос маленький виступає з ними – мститься грізно за неволю  над катами злими»; «А Ісус маленький їх благословляє і в нерівнім бою їм допомагає»).  Правда, над тою родиною кружляють чорні сили зла, тому в повстанських колядках вимальовується образ знедоленого, покатованого люду («В кайдани закували, в тюрми посаджали, люд невинний тисячами, в сиру землю закопали»; «Кують у кайдани синів України, що вирвати захотіли рідний край з руїни»; «Народ у кайданах, у кривавих ранах, Різдва, Волі благає» ). Співзвучний із ним і збірний образ засмученої рідні (згорьованої матері, заплаканої дружини, голодних і сумних дітей). Ряд колядок про сумні свята у родинному колі  виходить на узагальнене змалювання трагізму української ситуації. («По селах плачуть голодні діти: Од сліз і крови зів'яли квіти»; «На столі, на сіні, свічка догасає. Сива мати, мов зозуля, з горя умліває»). Однак, попри весь трагізм ситуації, повстанські коляди звучать і оптимістично: в Україні таки засіяє воля, бо до перемоги повстанців ведуть справжні світочі нації, до яких відносимо, насамперед, Степана  Бандеру:

Нова радість стала, яка не бувала,

Там на нашій Україні воля засіяла.

Як вона засіяла, то була весела,

Бо допомагав їй усюди Штефанко Бандера.

Як опозиція до світлих образів у повстанських колядках присутній образ Сталіна – антропомізоване зло як таке. Його можна розглядати також як персоніфікований образ Ірода (антихриста, люципера). («Катів Ірод наставляє», «Знищить УПА еНКаВеДе й Сталіна лютого, люципера клятого – до ада пішле»; «Гей, що нам браття нині робити? Ірод кремлівський хоче волю вбити»; «Опир шаліє у Кремлі»).

У підсумку зазначимо, що жанрова палітра проаналізованих текстів фольклору спротиву є достатньо широкою. До розгляду були залучені тексти маршів, похідних, тюремних пісень, гаївок і колядок, а також пісень про кохання та жартівливих. Досліджуваний фольклорний масив є цікавим не лише з погляду жанрології, а й з огляду на перспективи вивчення його як інтертексту для вербальних і невербальних новотворів періоду АТО. Неоголошена війна на сході України стала сьогодні складовою частиною життя української нації. Її відгук у слові, як і в часи існування ОУН-УПА, є виразом духовної потреби розповісти про те, в чому людина була задіяна, що вона бачила, чула, що переживала.

Література:

1. Голубець О. Історичні елементи у гаївках [Електронний ресурс]

О. Голубець // Проблеми поетики (збірка наукових праць). – Київ, 1999. –  300 c. – Режим доступу: http://www.info-library.com.ua/books-text-10726.html

2. Кирчів Р. Двадцяте століття в українському фольклорі / Р. Кирчів. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2010. – 533 с.
3. Кравцова Г. Поетичний вимір повстанських тюремних пісень / Г. Кравцова // Народознавчі зошити. – Львів : Інститут народознавства НАН України. – 2014. – № 4 (118) . – С. 754-759.
4. Кузьменко Оксана Рецепція ідеї української державності в народних переказах про січових стрільців / Оксана Кузьменко // Література. Фольклор. Проблеми поетики: зб. наук. пр. / [редкол. : Г. Ф. Семенюк, О. С. Снитко, О. П. Івановська та ін.]. – К.: Видання КНУ, 2011. – Вип. 35. – С. 302 – 310.
5. Магас Галина Кореляція релігійних та повстанських мотивів у колядках і щедрівках Стрийщини / Галина Магас // Міфологія і фольклор: загальноукр. наук.-осв.  журнал. – Львів, 2013. – № 2/3 (14). – С. 54-61.
6. Правдюк Олександр Стрілецькі пісні в системі жанрів українського пісенного фольклору / Олександр Правдюк // Народна творчість та етнографія. – Київ: Наукова думка. – 1995. – № 2-3. – С. 24-35.
7. Правдюк Олександр Українські повстанські пісні / Олександр Правдюк // Народна творчість та етнографія. – Київ: Наукова думка. – 1992. – Ч.2. – С. 12-21.
8. Чікало Оксана Своєрідність відображення національно-визвольної боротьби українського народу в піснях-хроніках періоду ОУН-УПА /  Оксана Чікало // Наукові виклади. – 2010. – № 4. – С. 62-65.