Академия наук

Система морально-етичних уявлень англосаксонських племен (на базі дослідження семантичного поля давньоанглійських прикметників)

Автор: Шабаліна Олена Олександрівна, аспірант, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Дотепер давньоанглійський період залишається, вочевидь, найцікавішим та найменш дослідженим з-поміж усіх етапів історії розвитку англійської мови. Складність вивчення цього широкого лексичного пласту давньогерманських мов полягає, перш за все, у занадто малій кількості збереженого на наш час графічного матеріалу тієї епохи, а також у неможливості робити адекватні висновки щодо рівня культурного розвитку давніх германців, покладаючись майже виключно на письмові свідоцтва інших народів. Відтак, надзвичайно актуальною постає проблема чіткого визначення основних тенденцій розвитку одвічної семантики мови в чистому вигляді, і, як наслідок, отримання кращого уявлення про розвиток культури англосаксонських племен. Наразі ми маємо змогу судити про етичні норми давніх германців тільки за нечисленними збереженими літературними зразками, але і в них можна знайти достатню базу задля проведення спеціального аналізу. Тому метою цієї статті буде дослідження системи морально-етичних критеріїв оцінки англосаксонських племен на базі діахронічного вивчення еволюції семантики емоційно-оцінних прикметників давньоанглійської мови та її змін під впливом соціально-історичних чинників.

За характером подій, зображених у збережених письмових джерелах цього періоду, спостерігаємо ситуацію, коли усталені віками язичницькі правила поведінки починали витіснятися і заміщуватися новими християнськими нормами, – тобто, ситуацію протиставлення, різкого контрасту між уявленнями власне германськими і привнесеними, успадкованими від католицької моралі. Через це вважаємо за потрібне провести дослідження саме у діахронічному розрізі, тобто простежити еволюцію фундаментальних моральних питань в англосаксонській культурній традиції в історичному процесі їх розвитку як історично-культурних категорій.

У дохристиянський, або ж язичницький, період розвитку англосаксонського суспільства центральною опозицією задля вираження моральних характеристик поставали поняття «добрий» – «поганий/злий». Таким чином, провідними лексемами на позначення позитивної конотації у давньоанглійській мові були «gōd» і «sæl» (паралельні до давньоісландського «gόđr») [9, 115]. Як базові поняття ці лексеми мали дуже широку семантику, інші позитивні оцінки із більш конкретизованою семантичною структурою ґуртувалися вже навколо них. Для прикладу наведемо такі вирази: «gōd cyning» «добрий король» [3, 11], «lēof lèodcynning» «люб’язний» [3, 53], «elenrof» «хоробрий» [3, 340], «manna mildest ond mon(đw)aerust» «найдобріший та найласкавіший до людей» [3, 3181].

Деякі дослідники додержуються думки, що давньоанглійська мова не мала центральної лексеми на позначення поняття «злий/поганий», а негативна конотація виникає, переважно, на базі судження про людські вчинки (наприклад, «вбивство», «омана»). Зокрема, Т. Логутенкова зазначає, що, за відсутності подібної лексеми в давньоанглійських текстах, вона збереглася в інших давньогерманських мовах, і наводить як приклад цьому твердженню давньоісландське «illr» [9, 115]. Цей феномен пояснюється тим, що схема побудови характеристики людини та її вчинків у язичницькій традиції реалізується, передусім, через зазначення ознаки і суб’єкта-носія цієї ознаки, а отже, у збереженому мовному матеріалі мають переважати прикметники на позначення якості, ознаки людини чи її вчинку («grim ond grædig» – «лютий і несамовитий» [3, 120]), або ж субстантивовані прикметники на позначення суб’єкта-носія («æglæca» – «чудовисько» [3, 159]) [9, 116].

Проте, ця гіпотеза є питанням суто дискусійним, адже майже будь-який англосаксонський текст надає нам зразки негативної атрибуції, але найчастіше вона або виражається відіменниковими ад’єктивними утвореннями (такими, як давньоанглійський іменник «yfel», дуже часто ситуативно вживаний у якості прикметника), або ж уживається для характеристики виключно негативних образів (міфічних чудовиськ чи представників ворожих англосаксам народів).

Тим не менш, у давньоанглійській мові насправді простежується значне переважання позитивних оцінок над негативними. Найяскравішим доказом такого припущення є утворення переважної більшості негативних атрибуцій від прикметників із позитивною характеристикою за допомогою негативних префіксів чи негативного першого компонента у складних утвореннях, як-от: «wiht unhælo» («істота злощасна») [3, 120], «wonsæli wer» («чоловік злощасний») [3, 105].

У ранніх письмових джерелах, що відображають стару язичницьку традицію чи близькі до неї, на перший план яскраво виходить чітке розділення моральних характеристик персонажів з їх приналежністю до певної категорії живих істот: богів, героїв, звичайних людей та міфічних істот, від самого початку ворожих як богам, так і всьому роду людському. Зв’язок із об’єктом реалізується за допомогою специфічного керування, як-от завдяки поєднанню давального відмінка із прийменником або ж без нього: «gōd mid Geatum» – «добрий до гаутів» [3, 195], «lēodum līđost ond lofgeornost» – найбільш вподобаний і шанований народом» [3, 3182]. Розглянемо кожну із цих категорій окремо:

1. Основними характеристиками богів і героїв у дохристиянській традиції були: «gūđrēow» (запеклий у битві) [3, 58], «swīđferhđ» (рішучий) [3, 173], «mære» (славний) [3, 129], «ðryswyð» (могутній) [4, 232] та ін.

Наприклад:

«Đryswyð beheold mæg Higelaces, hū sē manscaða under færgrīpum gefaran wolde».

2. Люди в давньоанглійських текстах зазвичай змальовуються за допомогою широкої групи більш побутових і звичних за сферою вжитку прикметників. Серед них знаходимо, зокрема: «bliþe» (дружній, ввічливий) [7, 230], «sōð» (правдивий) [6, 235], «hold» (відданий, люблячий) [2, 233] і т. д.

Наприклад:

«… hē lihte ðā mid lēodon ðær him lēofost wæs, ðær hē his heorðwerod holdost wiste.» [2, 233].

3. Характеристики негативних образів англосаксонської міфології та історичних хронік являють собою яскравий зразок персоніфікації тієї чи іншої якості (у даному випадку, втілюють уявлення про абсолютне зло), що у вищій мірі властиво давнім народам. До негативних атрибутів зараховуються такі, як: «atol» (відразливий) [4, 232], «bealohydig» (злоумисний) [4, 232], «bolgenmōd» (наділений злісним розумом) [4, 231], «grimlīc» (несамовитий, лютий) [6, 235], «wrāð» (зловісний) [4, 231], «yrremōd» (розлючений) [4, 232] тощо.

Наприклад:

«… ac hē wżccende wrāðum on andan bād bolgenmōd beadwa geðinges» [4, 231].

Християнська етична традиція привносить до сфери моральних оцінок давньоанглійської мови такі якості, як милосердний, чистий та жалісливий. На язичницькому етапі розвитку давньоанглійської мови жодна з них не мала подібних конотацій, хіба що подекуди вони навіть вживалися із негативним відтінком значення. Так було, наприклад, у процесі еволюції семантики англійського прикметника «sælig» («silly»), що у давньоанглійській мові водночас мав значення «жалісливий» і «жалюгідний, безпорадний, слабкий», а у давньоверхньонімецькій – «юродивий» (для порівняння: пізньоновоанглійське «дурний» і сучасне верхньонімецьке «щасливий») [8, 162]. Із впровадженням на британських землях християнства такі означення потрапляють до сфери надання людині позитивної характеристики:

«þu eart se clænoste fæmne» – «Ти є Пречистою Дівою»;

«of ârfæstre heortan ond mildre» – «через жалісливе й милосердне серце».

Також у християнському моральному кодексі якість чи ознака чіткіше відмежовується від суб’єкта.

Незмінними у семантичному плані залишились такі слова на позначення важливих моральних якостей, як «мудрість» та «сила». Прикметники на позначення таких якостей зовсім не втратили своєї значущості з прийняттям християнства, а навпаки, розширили сферу свого ужитку за рахунок введення у новий культорологічний та релігійний контекст. Полемізуючи з іншими дослідниками цього питання, вважатимемо можливість багатозначної інтерпретації зазначених якостей не «черговою ознакою нерозчленованості сфер оцінок» у давніх германців (Т. Г. Логутенкова) (цит. за: [9, 112]), а радше проявом полісемії, реалізацією високої валентної властивості цих понять.

Таким чином, означення «мудрий» було спроможне відображати як інтелектуальну вищість («snotere ceorlas» [3, 202], «snotor ond swyđferhđ» [3, 826] – «мудрі/досвідчені вояки»), так і високу моральність за умови введення у відповідний контекст («frōd ond gōd» [3, 279] – мудрий та добрий), що в значній мірі властиве більш пізньому, «християнському», етапу розвитку давньоанглійської мови. Зміна семантичної структури лексеми «сила, фізична міць» проходило в англосаксонській мові шляхом її введення у більш конкретний контекст: так, слово «сильний», що від початку належало до сфери фізичної оцінки об’єкта, по повсемісній християнізації найрізноманітніших прошарків населення Британії починає застосовуватися на позначення морально-етичної якості (варто зазначити, що в давньоанглійській мові більш ранніх періодів характеристика духовної сили людини чи бога здійснювалася через поняття воля та похідні від нього). Наприклад: «Ealle þurh his godcunde miht ond þurh his ecean snyttro æfter his willan receþ ond stihtaþ» – «І Своєю Божою силою та Своєю одвічною мудрістю за волею Своєю Він керує та розпоряджається всім» [5].

Висновки

Дане дослідження дозволяє зробити наступні висновки:

1. Характеристики семантичного поля давньоанглійських прикметників відображають ситуацію переходу англосаксонського суспільства від мілітаризованих язичницьких уявлень до католицьких етичних норм і уявлень.
2. Центральною опозицією задля вираження моральних характеристик залишаються поняття «добрий» – «поганий/злий». Провідними лексемами на позначення позитивної конотації у давньоанглійській мові були «gōd» і «sæl», а негативна конотація виникає, переважно, на базі судження про людські вчинки, або ж за субстантивації прикметників на позначення суб’єкта-носія. Негативна атрибуція найчастіше або виражається відіменниковими ад’єктивними утвореннями (зокрема, «yfel»), або ж уживається для характеристики виключно негативних образів.
3. Також у давньоанглійській мові простежується значне переважання позитивних оцінок над негативними: переважна більшість негативних атрибуцій утворюється від прикметників із позитивною характеристикою за допомогою негативних префіксів чи негативного першого компонента у складних утвореннях.
4. У ранніх письмових джерелах спостерігається чітке розділення моральних характеристик персонажів за їх приналежністю до певної категорії живих істот: богів, героїв, звичайних людей та ворожих міфічних істот.
5. У християнському моральному кодексі якість чи ознака чіткіше відмежовується від суб’єкта.
6. Християнська етична традиція привносить до сфери моральних оцінок давньоанглійської мови такі якості, як «милосердний», «чистий» та «жалісливий» («clæne», «ârfæste», «mild», «sælig» тощо), які раніше вживалися із негативним відтінком значення.
7. Незмінними у семантичному плані залишились такі слова на позначення важливих моральних якостей, як «мудрий» та «сильний» («snotor», «ðryswyð»). Ці прикметники розширили сферу свого ужитку за рахунок реалізації своєї високої валентної властивості.
8. У полісемічних давньоанглійських прикметниках в умовах переосмислення всіх провідних морально-етичних норм домінантну роль починає відігравати ситуативний контекст.

Література:

1. The Anglo-Saxon Chronicle // Verba L. History of the English Language / L. Verba. – Винница : Нова книга, 2004. – 304 с.
2. The Battle of Maldon // Verba L. History of the English Language / L. Verba. – Винница : Нова книга, 2004. – 304 с.
3. Beowulf // Beowulf and the fight at Finnsburg. – Boston, 1950.
4. Beowulf // Verba L. History of the English Language / L. Verba. – Винница : Нова книга, 2004. – 304 с.
5. The Blicking Homilies. – London, 1936.
6. Sermo Lupi ad Anglos // Verba L. History of the English Language / L. Verba. – Винница : Нова книга, 2004. – 304 с.
7. The story of Caedmon // Verba L. History of the English Language / L. Verba. – Винница : Нова книга, 2004. – 304 с.
8. Галуцких И. А. Дивергентные процессы в германских языках : Константы и переменные семантики исторического ядра лексических систем английского и немецкого языков / И. А. Галуцких // Типологія мовних значень у діахронічному та зіставному аспектах. – Вип. 16. – Донецьк : ДонНУ, 2007. – С. 154–168.
9. Логутенкова Т. Г. Изменение способов выражения нравственно-этических категорий в древних германских языках / Т. Г. Логутенкова // Сохранение и обновление языковых подсистем. – Тверь : ТНУ, 1992. – С. 110–117.