Экономика и управление предприятиями (по видам экономической деятельности) - Экономические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции

Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Экономические науки

Экономика и управление предприятиями (по видам экономической деятельности)

Теоретичні основи венчурного інвестування та його складових елементів Автор: Бричак Т.П., магістр ФММ НТУУ «КПІ» Розглянуто теоретичні основи венчурного інвестування, охарактеризовано його основні елементи. Визначено його специфіку та переваги, місце і роль у забезпеченні інноваційного розвитку економіки країни. The theoretical bases of venture investing, describes its main elements. Defined its characteristics and advantages, the role of innovation in promoting economic development of the country. Ключові слова: інвестиції, венчурні інвестиції, венчурні фонди, інвестування. Вступ. Інноваційна діяльність є одним із головних компонентів науково-технічного прогресу та економічного зростання країни. Нині економічна боротьба за лідерство підприємства на світових ринках пов'язується виключно з інноваціями. Венчурне інвестування є одним із найбільш важливих механізмів, що забезпечує інноваційні процеси підприємства ресурсами для їх розвитку. В результаті аналізу досвіду найбільш успішних у інноваційній сфері країн виявлено, що венчурне підприємництво є важливою формою фінансування інноваційних проектів, яке не лише стимулює інноваційні процеси на рівні підприємства, а й підвищує рівень конкуренції на ринку, стимулює до зростання рівень професіоналізму персоналу та сприяє підвищенню наукового та виробничо-технічного рівня. Дослідженню проблем венчурного інвестування присвячено багато праць, зокрема С. Архієреєв [1], В. Зянько [2], Т. Калінеску [3], П. Ковалишин [4] та ін. Однак питання венчурного інвестування потребують подальших досліджень. Постановка задачі. Цілями дослідження є розгляд теоретично-методологічних основ венчурного інвестування та його складових елементів. Методологія. Методологічною основою дослідження стали наукові дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених з питань венчурного інвестування. При виконанні дослідження використовувались методи синтезу, аналізу та узагальнення. Результати дослідження. Венчурний капітал відіграє важливу роль у прискоренні економічного зростання й створенні якісно нових робочих місць, оскільки сприяє розвитку нових високотехнологічних виробництв та виробленню нової високоякісної продукції. Його природа та умови ефективного використання становлять предмет багатьох наукових досліджень. Сутність венчурного капіталу розкривається у механізмі венчурного фінансування, яке внаслідок пристосування господарської системи до вимог активізації інноваційного процесу передбачає часткову участь інвесторів венчурного капіталу в капіталі венчурної фірми шляхом придбання акцій через варанти, опціони або конвертовані цінні папери. У результаті здійснюється активне залучення інвесторів до управління венчурною фірмою. Мета, яку переслідують інвестори венчурного капіталу, полягає в отриманні надприбутків від комерціалізації нововведень. Венчурний капітал є основним елементом системи венчурного інвестування (СВІ), яка виступає механізмом інвестиційного (ресурсного) забезпечення інноваційної діяльності на макро- та мікрорівні. Роль венчурного інвестування в сучасній національній інноваційній системі (НІС) зосереджується на фінансовому забезпеченні малого інноваційного бізнесу (венчурні фірми), інноваційних проектах крупних корпорацій (внутрішні венчурні підрозділи), інноваційних стратегічних альянсів крупних корпорацій та організацій державного сектора (загальнонаціональні венчурні фонди) [5]. Венчурне інвестування традиційно відбувається у два етапи. На першому етапі акумулюють засоби з різних джерел корпорацій, пенсійних фондів, страхових компаній, приватних іноземних інвесторів, банків та фондів венчурного капіталу. На другому – кошти фонду розподіляють серед відібраних за результатами експертизи проектів [4, c. 198]. Функціонування венчурного капіталу передбачає наявність джерел його формування (венчурні інвестори), елементів управління капіталом (венчурні капіталісти), форм і способів накопичення (венчурні фонди) та об’єктів інвестування (венчурні підприємства). Головною відмінністю венчурного інвестування від інших форм інвестиційної діяльності є те, що при наданні інвестиційних ресурсів компанія-рецепієнт натомість надає інвесторам певну долю в акціонерному капіталі даного підприємства. При цьому інвестори найчастіше безпосередньо не впливають на процес проведення науково-технічної роботи підприємства, а можуть лише здійснювати вплив на організаційні аспекти його діяльності. Джерелами венчурного капіталу традиційно виступають кошти великих корпорацій і банків, страхових компаній, пенсійних і добродійних фондів, особистих заощаджень. Шляхами надходження венчурного капіталу до підприємців можуть бути прямі капіталовкладення у підприємства окремими інвесторами, спеціальні інвестиційні компанії, а також інколи субсидії від держави. У ряді випадків, насамперед, у наукомістких галузях, венчурний капітал є важливою формою акціонерного капіталу. Ключову позицію у венчурному інвестуванні відіграє венчурний капіталіст (елемент управління венчурним капіталом). Венчурний капіталіст – це головний менеджер (керівник) венчурного фонду (може виступати і в ролі ініціатора створення венчурного фонду), озброєний величезним багажем знань та досвідом у сфері венчурного інвестування; користується величезним авторитетом у інвесторів; укладає угоди з інвесторами та підприємствами у результаті їх пошуку, відбору та детального вивчення фінансового потенціалу ризикового підприємства [6, c. 90]. Після здійснення інвестування він бере активну участь в управлінні та контролі проінвестованого підприємства, допомагає підприємству власним досвідом у сфері бухгалтерського обліку, маркетингу та іншими бізнесовими порадами, а також власними зв’язками та знаннями, тому що він є однією з найбільш зацікавлених сторін у розвитку та зростанні ринкової ціни підприємства. Венчурні інвестиції, зазвичай, спрямовують у нові компанії, що швидко зростають. Зазвичай венчурний інвестор вкладає кошти безпосередньо у компанію, а не купує її акції на вторинному ринку, що є характерним для портфельного інвестора. Найважливішою рисою венчурного інвестування є участь інвестора у господарській діяльності компанії, органах управління з метою сприяти збільшенню її вартості та подальшого продажу своєї частки. Інвестори, вкладаючи кошти у венчурні фонди, теж висувають певні умови: капітал надається підприємцям на певний термін, на відбір ризикових проектів венчурний капіталіст може витратити лише визначену суму від розміру фонду; у разі продажу акцій венчурних фірм венчурний капіталіст отримує у вигляді винагороди частину венчурної суми. Безумовною перевагою цього механізму є здатність забезпечувати високі темпи нарощування інвестицій незалежно від обсягів накопичень в економіці та за відсутністю розвиненої ринкової інфраструктури, що обслуговує інвестиційні процеси. До недоліків механізму слід віднести високий ризик прийняття неефективних інвестиційних рішень, що призводять до економічних втрат та помилок при виборі пріоритетних напрямків інвестиційної активності [6, c. 91]. У середовищі професійних інвесторів сьогодні відзначається зростання інтересу до венчурних інвестицій. Науковці вбачають у венчурних інвестиціях чи ледве не порятунок від усіх проблем й можливість одержання довгоочікуваного фінансування. Малий високотехнологічний бізнес активно звертається до венчурних фондів, сподіваючись одержати серйозного помічника, здатного дати імпульс інноваційному підприємництву. Венчурні фонди як «посередницькі» структури дозволяють інвесторам розподіляти сфери своїх вкладень і таким чином знижувати ризиковість вкладання капіталу. Експерти вважають, що сьогодні український венчурний капітал схильний реалізовувати середньо ризикові інвестиційні проекти. Найпривабливішими сферами для інвестування залишаються будівництво, нерухомість, переробка сільськогосподарської продукції, харчова промисловість, роздрібна торгівля. Тоді як на Заході і в США – це інвестиції в інновації. Так, за даними Української асоціації інвестиційного бізнесу венчурні фонди, що інвестують в нерухомість, складають 60 % загальної кількості інститутів спільного інвестування, а частка венчурних фондів, що вкладають кошти в інноваційні технології, дорівнює лише 1 % [7]. Головними чинниками, що сприяють розвитку венчурного бізнесу, є [8, c. 68]: наявність науково-освітньої бази та потужного дослідницького сектору, потужні наукові школи; розвиненість фінансових інститутів і ринків страхового та пенсійного секторів; наявність фондового ринку; політична і макроекономічна стабільність, стале економічне зростання; стабільний попит з боку держави та приватного сектору на наукові дослідження й розробки; наявність вільного капіталу. Створення системи венчурного інвестування інноваційних процесів покликане вирішувати такі завдання: залучення значного обсягу приватного капіталу в науково-технічну сферу, перевищення якого над державними інвестиціями досягає сотень разів; формування ефективної системи залучення в господарський обіг інтелектуальної власності та інших результатів інтелектуальної діяльності; здійснення модернізації вітчизняної промисловості зі створенням нових виробництв, що базуються на високих технологіях; забезпечення умов для раціонального використання основних фондів багатьох підприємств, що втратили конкурентоспроможність; мобілізація значного обсягу коштів населення для розвитку науково-технічної сфери; зменшення безробіття і вирішення завдяки цьому актуальних соціально-економічних проблем; залучення цільових іноземних інвестицій у розвиток технологічної сфери. Висновки. Наукова новизна отриманих результатів полягає в систематизації теоретичних положень, щодо сутності та функціонування венчурних інвестицій як елемента інвестиційного ринку. Розвиток венчурного інвестування, як складової інвестиційного ринку, може сприяти розвитку наукоємних галузей, підвищенню кооперації між науковими установами, та виробничими об’єднаннями, а також формуванню інноваційної економічної системи, що забезпечить загальну структурну перебудову вітчизняної господарської системи, а також її оптимізацію та якісне удосконалення. Подолання визначених у даній роботі перешкод на шляху розвитку венчурного інвестування забезпечить його активізацію в реаліях української економіки та підвищить рівень його активності. Література: 1.Архієреєв С.І. Інноваційний потенціал України: прогнозно-аналітичні оцінки / С.І. Архієреєв, Т.В. Тарасенко. – Х. : Вид-во «Золоті сторінки», 2008. – 112 с. 2.Зянько В.В. Інноваційне підприємництво: сутність, механізм і форми розвитку : монографія. – Вінниця : УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2008. – 397 с. 3.Калінеску Т.В. Управління венчурним інвестуванням підприємств : монографія Т.В. Калінеску, О.М. Антіпов. – Луганськ : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2009. – 276 с. 4.Ковалишин П.В. Формування та розвиток ринку венчурного інвестування України : монографія / П.В. Ковалишин. – Миколаїв : Вид-во МДАУ, 2008. – 302 с. 5.Особливості венчурного інвестування в АПК / [Електронний ресурс] / І.В. Пелих / Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Chem_Biol/Tavnv/2009_65/65_26.pdf. 6.Поручник А. М., Антонюк Л. Л. Венчурний капітал: Зарубіжний досвід та проблеми становлення в Україні. – К.: КНЕУ, 2000. – С. 90-104. 7.Сайт Української асоціації інвестиційного бізнесу. – Режим доступу до сайту: http://www.uaib.com.ua/rankings_/vench/vench_vcha.html. 8.Береговой В. А. Венчурный капитал – основа венчурного бизнеса // Инновации. – 2011. – №1. – С. 68-72.
1 2 3 4 5 Категория: Экономические науки \| Добавил: Administrator (14.12.2012)
Просмотров: 8 \| Рейтинг: 5.0/1