Специальная и отраслевая социология - Психологические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Четверг, 08.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Психологические науки

Специальная и отраслевая социология

Напрямки підвищення ефективності соціального партнерства в управлінні закладами соціального обслуговування

Автор: Мещан Ігор Вікторович, аспірант кафедри Класичного приватного університету, м. Запоріжжя, Україна

 

Соціальне обслуговування населення як інституціоналізована форма надання соціальних послуг в сучасній соціологічній науці розглядається різними науковцями і практиками соціальної роботи, серед яких можна виділити: С.Григорьєва, Л.Гуслякову, І.Малофєєва, В.Нефьодова, П.Павленка, А.Панова, Л.Потолову, Н.Ремньову, Г.Романова, Л.Топчія, М.Фірсова, О.Холостову та інших. Особливої уваги в науковій літературі присвячено проблемі діяльності мережі соціальних служб і закладів соціального обслуговування. Так, загальні проблеми формування та розвитку закладів соціального обслуговування у різний час досліджували та вирішували багато українських вчених, а саме: О.Безпалько, О.Іванова, І.Звєрєва, Н.Кабаченко, Л.Клос, Г.Коваль, О.Мартенко, О.Мартякова, І.Мигович, Н.Микитенко, Т.Семигіна, І.Стеблянко, С.Харченко тощо.

Проблеми соціального партнерства розглядають як закордонні дослідники: В.Сімон, Е.Дюркгейм, Л.Ерхард, Р.Дарендорф, Ф.Тейлор, Е.Мейо, так і вітчизняні, які досить активно й плідно працюють у зазначеному напрямку: Н.Балабанова, О.Доронін, І.Дубровський, В.Жуков, Б.Ільченко, А.Колодій, О.Крутій, Б.Кухта, О.Куценко, О.Мірошниченко, Д.Неліпа, Н.Нижник, Л.Пашко, О.Попов, А.Сіленко, В.Скуратівський та інші.

Сучасна система закладів соціального обслуговування в Україні передбачає функціонування як державних, так і недержавних комерційних і некомерційних соціальних служб і організацій соціального обслуговування, що свідчить про багатосуб’єктність в управлінні системою таких закладах. До таких суб’єктів треба віднести державу і державні органи влади, органи місцевого самоврядування; інститути громадянського суспільства (громадські організації), соціальні програми, соціальні проекти і благодійні фонди, що фінансуються бізнес-структурами, територіальні громади.

В сучасній соціологічній інтерпретації соціальне партнерство визначається як міжсекторне. Так, В.Якимець зазначає: «Міжсекторне соціальне партнерство – це конструктивна взаємодія організацій з двох або трьох секторів (держава, бізнес, некомерційний сектор) при вирішенні соціальних проблем, що забезпечує синергетичний ефект від «складання» різних ресурсів і «корисний» кожній із сторін і населенню» [5, с.15].

На основі теоретичного аналізу соціального партнерства як міжсекторної взаємодії в управлінні закладами соціального обслуговування, результатів емпіричного дослідження можливостей реалізації механізму соціального партнерства в системі надання соціальних послуг на регіональному рівні і розробленої соціологічної моделі соціального партнерства як соціальної практики нами було виділено основні напрямки підвищення ефективності соціального партнерства в управлінні закладами соціального обслуговування: формування соціальної практики партнерства в сфері надання соціальних послуг; маркетинговий підхід на основі інформаційно-комунікаційного менеджменту; розвиток соціальної роботи в громаді.

1. Формування соціальної практики партнерства в сфері надання соціальних послуг. Соціальні практики характеризують стійкість, відтворення, масовість, нормативність і мають двояку структуру: з одного боку, вони детермінуються соціальним середовищем, з іншого – впливають на середовище, змінюючи його структуру. Це дозволило виділити три взаємопов’язані аспекти соціальної практики: інституціональний, аспект соціальної взаємодії і соціокультурний, нормативний аспект, що відповідно визначає основні взаємопов’язані аспекти соціального партнерства як соціальної практики: інституціональний, аспект організаційної взаємодії і ціннісно-нормативний аспект.

Отже, можна виділити наступні можливі напрямки підвищення ефективності функціонування механізму соціального партнерства в управлінні закладами соціального обслуговування:
– в інституціональному аспекті: нормативно-правове закріплення основних форм соціального партнерства (соціальне замовлення, соціальний проект, соціальний діалог, соціальний контроль, соціальний моніторинг); забезпечення прозорості процедур інституціонального оформлення соціального партнерства;
– в аспекті організаційної взаємодії: налагодження консенсус-орієнтованої взаємодії суб’єктів соціального партнерства; регламентація процесів керівництва і підпорядкування, координація дій соціальних суб’єктів відносно підвищення якості надання соціальних послуг, залучення до управління представників територіальної громади;
– в нормативно-ціннісному аспекті: удосконалення нормативно-правової бази соціального партнерства в сфері управління закладами соціального обслуговування; формування ціннісного простору соціального партнерства на основі принципів солідарності, субсидіарності і справедливості.
2. Маркетинговий підхід на основі інформаційно-комунікаційного менеджменту. Відповідно до результатів експертного опитування однією із провідних причин низької ефективності функціонування механізму соціального партнерства в сфері управління закладами соціального обслуговування є недостатність інформаційно-комунікаційної взаємодії між органами місцевого самоврядування і НДО, тому виникає необхідність застосування маркетингових технологій в поширенні концепції соціального партнерства в сфері соціального обслуговування населення. Такий підхід пов'язаний із концепцією соціального маркетингу [2].
Виходячи з аналізу поняття «соціальний маркетинг», можемо стверджувати, що соціальний маркетинг у сучасному суспільстві являє собою не тільки управлінську технологію в соціальній і некомерційній сфері, але й включає сферу державного управління (як маркетинг на макрорівні – рівні суспільства і держави в цілому). При чому основною метою соціального маркетингу є впровадження в суспільну свідомість певних цінностей, ідей, концепцій і програм, застосовуючи такі технології як соціальна реклама, PR-технології, інформаційно-комунікаційний менеджмент, а маркетинговий підхід в сфері управління системою закладів соціального обслуговування передбачає саме просування концепції соціального партнерства серед його суб’єктів: державних органів управління, недержавних некомерційних і комерційних організацій, територіальної громади як об’єкта надання соціальних послуг, і як суб’єкта управління установами соціального обслуговування.

Інший аспект маркетингового підходу носить макросоціальний характер, і пов'язаний із формуванням ефективної в умовах сучасного українського суспільства моделі соціальної політики. Організація системи соціального обслуговування залежить від домінування певної моделі соціальної політики (ліберальної, корпоративістської чи соціал-демократичної), особливості якої визначають провідну роль суб’єкта соціальної політики і системи соціального обслуговування (держава, приватний сектор, громадські, волонтерські організації, благодійні фонди), універсальність соціальних програм, тип соціального страхування тощо. З цим аспектом пов’язана концепція соціально-політичного маркетингу, яка фундаментально була розроблена О.Агарковим. Як зазначає О.Агарков, соціально-політичний маркетинг як технологія управління соціальною сферою спрямований на просування в суспільстві ціннісно-ідеологічних принципів моделі соціальної політики, тому реалізація його концепції і побудова стратегії залежить від основних складових характеристик соціальної політики [1]. Тобто, особливого значення набувають аспекти соціальної політики, які пов’язані із системою соціального обслуговування і соціального захисту населення, характерні особливості якої виступають як формуючий елемент соціально орієнтованої держави. Тому соціально-політичний маркетинг технологічно спрямований на просування ідей щодо конкретних механізмів системи соціального обслуговування в державі відповідно до прийнятної моделі соціальної політики, причому увага приділяється політико-психологічному аспекту реалізації соціально-політичного маркетингу, який полягає в формуванні в масовій свідомості ціннісних систем і консистентних зразків поведінки, які відповідають сутнісним принципам конкретної моделі соціальної політики (ліберальної, корпоративістської, соціал-демократичної). Психологічний вплив реалізується через інформаційно-комунікаційні канали, PR-технології, соціальну і політичну рекламу.

Отже, в рамках маркетингового підходу можна виділити наступні напрямки підвищення ефективності соціального партнерства в управлінні закладами соціального обслуговування:
– інформаційна діяльність державних органів влади щодо необхідності реформування системи соціального обслуговування, яке пов’язане із зниженням ролі держави в наданні соціальних послуг, формуванням системи приватного сектору і збільшенням ролі недержавних некомерційних організацій (громадських організацій і об’єднань, благодійних фондів, волонтерських груп, груп соціальної роботи в громаді тощо);
– проведення інформаційно-комунікаційних кампаній серед суб’єктів соціального партнерства щодо принципів і нормативно-правових засад соціального партнерства як механізму управління закладами соціального обслуговування (ярмарки соціальних послуг, круглі столи, громадські слухання тощо);
– застосування соціальної реклами і PR-технологій з метою впровадження концепції соціального партнерства серед суб’єктів надання соціальних послуг і територіальної громади як об’єкта соціального обслуговування.
3. Розвиток соціальної роботи в громаді. Соціологічна модель соціального партнерства в управлінні закладами соціального обслуговування передбачає, що територіальна громада виступає не тільки як об’єкт надання соціальних послуг, але й як повноцінний суб’єкт соціального управління. Звичайно, що суб’єктом управління в системі закладів соціального обслуговування територіальна громада може виступати лише за умов високого потенціалу самоорганізації, наявності ініціативних груп всередині громади і розвитку громадянського суспільства взагалі. Саме тому одним із напрямів підвищення ефективності соціального партнерства є розвиток соціальної роботи в громаді.

Відомий теоретик в галузі соціальної політики та соціальної роботи М.Пейн наголошує, що громада як рівень соціальної роботи, має особливу привабливість з огляду на можливості поєднання формальних та неформальних видів допомоги. Тому соціальна робота у громаді спрямована на те, щоб посилити почуття приналежності до тієї чи іншої соціальної спільноти шляхом стимулювання зв'язків і контактів між організаціями, групами і індивідами всередині конкретної територіальної громади [4].

Беручи до уваги те, що особливість соціальної роботи в громаді полягає в активізації членів громади до участі у вирішенні власних проблем, необхідною її складовою с розвиток та стимулювання ініціатив членів громади. С.Тетерський, вживаючи термін соціальні ініціативи, розглядає діяльність різних організацій, об'єднаних ідеєю соціальної активності, турботи про навколишній світ і перетворення його засобами соціальних проектів [3].
Однією з необхідних умов втілення ініціативи в життя є підтримка як самої ініціативи, так й ініціативної групи. Така підтримка в умовах громади також може поділятися на кілька різновидів: підтримка ініціативи лише членами громади; підтримка ініціативи на рівні органів місцевої влади; підтримка ініціативи окремими соціальними інститутами, які діють у територіальній громаді (соціальні служби, спеціалізовані центри, медичні установи тощо); підтримка ініціативи громадськими організаціями.

Отже, соціальне партнерство як механізм управління закладами соціального обслуговування виступає як соціальна практика в формі міжсекторної соціальної взаємодії в інституціональному, організаційно-управлінському і ціннісно-нормативному аспектах, впровадження якого сприятиме підвищенню якості надання соціальних послуг на рівні територіальної громади, основними напрямками підвищення ефективності якого виступають: формування соціальної практики партнерства в сфері надання соціальних послуг; маркетинговий підхід на основі інформаційно-комунікаційного менеджменту; розвиток соціальної роботи в громаді.

 

Література:

1. Агарков О.А. Соціально-політичний маркетинг: теоретичний і практичний аспекти [Монографія] / О.А. Агарков. – Запоріжжя: Просвіта, 2011. – 316 с.

2. Акимов Д.И. Социальный маркетинг / Акимов Д.И. – К.: Наук. думка, 2008. – 144 с.

3. Демидова Т.Е. Сравнительный анализ форм «работы в общине» в зарубежных странах / Т.Е. Демидова // Российский журнал социальной работы. – 1997. – №2. – С.  156-157.

4. Пейн М. Сообщество как основа социальной политики и социального действия / М. Пейн // Взаимосвязь социальной работы и социальной политики. – М: Аспект Пресс, 1997. – С. 48-60.

5. Якимец В.Н. Межсекторное социальное партнерство: основы, теория, принципы, механизмы / В.Н. Якимец. – М: Эудиториал УРСС, 2004. – 384 с.

Категория: Психологические науки | Добавил: Administrator (23.11.2015)
Просмотров: 371 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]