Педагогическая и возрастная психология - Психологические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Суббота, 03.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Психологические науки

Педагогическая и возрастная психология
Проблема вивчення  самооцінки в молодшому шкільному віці
 
Автор: Єлістратова Тетяна Олегівна ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет» Горлівський інститут іноземних мов
 
Людина не тільки накопичує інформацію про себе, а й переживає певне ставлення до неї. Це ставлення зосереджується у самооцінці. Проблема виникнення і розвитку самооцінки є однією з центральних проблем становлення особистості дитини. Проблема вивчення самооцінки знайшла відображення у працях вітчизняних і зарубіжних психологів, педагогів і методистів, серед них: Б.Г. Ананьєв, Ю.К. Бабанський, П.П. Блонський, Дж. Брунер, Л.І. Божович, Л.С. Виготський, Е.А. Голубєв, О.П. Леонтьєв, І.Я. Лернер, А.Р. Лурія, М.Н. Скаткін, Д.Б. Ельконін та інші.
Самооцінка  - необхідний компонент розвитку самосвідомості, тобто усвідомлення людиною самого себе, своїх фізичних сил, розумових здібностей, вчинків, мотивів і цілей своєї поведінки, свого ставлення до оточуючих і самого себе. Як зазначає В. В. Давидов, самооцінка – це найбільш здійсненна і найбільш вивчена в психології сторона самопізнання особистості [2, с. 36]. За допомогою самооцінки відбувається регуляція поведінки особистості. Самооцінка може бути стійкою, тобто зберігатися в різних ситуаціях і на досить тривалий час, і нестійкою. Залежно від характеру самооцінка складається правильним або неправильним ставленням до себе, внаслідок чого самооцінка може стати або стимулом, або гальмом розвитку. Саме в самооцінці та оцінці проявляються індивідуально-психологічні, особистісні та соціальні якості дитини, які дозволяють співвіднести свої сили, здібності з вимогами навколишнього середовища й самостійно ставити перед собою цілі й завдання, аналізувати та визначати життєві перспективи[2, с. 38].
Відповідно до теорії навчальної діяльності, оцінна діяльність породжує потребу учня або вчителя одержати інформацію про те, відповідає чи ні якість знань і вмінь учнів з того чи іншого предмета вимогам програми. На думку Л. С. Виготського, саме в молодшому шкільному віці починає складатися самооцінка дитини, яка опосередковує її ставлення до себе, інтегрує досвід її діяльності та спілкування з іншими людьми. Це є найважливішою властивістю особистості, що забезпечує контроль за власною діяльністю з точки зору нормативних критеріїв, організацію своєї поведінки відповідно до соціальних норм. Самооцінка відображає не тільки знання учня про результати навчальних досягнень, його уявлення про власні можливості у навчальній діяльності, а й ставлення до себе як до виконавця вимог учителя, батьків, як до носія нових особистісних якостей (старанність, наполегливість, акуратність, кмітливість та ін.). Учні молодших класів передусім усвідомлюють і оцінюють у собі якості, які характеризують їх як школярів [4, с. 42].
Самооцінка  дітей особливо залежить від оцінки їхньої діяльності й поведінки дорослими (батьками, вчителями).  Безпосередньо спільна діяльність відіграє особливу роль у розвитку та формуванні правильної самооцінки учня. Школяр ніби дивиться на себе очима дорослого, визнає його авторитет, незаперечно приймає його оцінки. Тому часто, характеризуючи себе як особистість, учень початкової школи повторює лише те, що чув про себе від дорослих.   Самооцінці молодшого школяра властиві стійкість і недостатня адекватність. Це зумовлене особливістю його самосвідомості, яка полягає в тому, що Я-образ для нього невіддільний від соціально схвалюваних позитивних рис. Учень творить свій образ відповідно до соціальних уявлень про моральні, естетичні та фізичні якості людини. Його емоційно-ціннісне ставлення до себе пов'язане із впевненістю в тому, що він хороший. Переживання та усвідомлення школярем себе як такого, що заслуговує визнання навколишніх, спонукає його до подальшої активності. У роботі з молодшими школярами важливо враховувати їх оптимізм, здатність бачити в собі передусім добре.  Щоб їх прагнення зберегти позитивний Я-образ, право на високу самооцінку не перетворилося на гальмо розвитку особистості, не стало джерелом необґрунтованих домагань, слід дбати про гармонію між тим, до чого вони прагнуть, на що претендують (оцінка, ставлення тощо), та їх реальними діями, тобто змістом і способом вияву активності в житті[5, с. 60].
За значного розходження між прагненнями молодшого школяра бути схожим на образ-взірець і його поведінкою, яка має егоїстичне спрямування, але недостатньо засуджується оточенням, у нього поступово формується ілюзорна, далека від об'єктивного уявлення про себе, значно завищена самооцінка. Вона провокує хибні способи його самоствердження серед однолітків, чинить опір  педагогічним  впливам, дезорієнтує його.  Саме тому велике значення слід надавати формуванню правильної самооцінки дитини при підготовці її до школи, у процесі адаптації до систематичного навчання [4,с 98].
Метою оцінної діяльності є контроль успішності учнів і формування в них адекватної самооцінки. Як відзначає А.І. Липкіна, у дитини, яка навчається, поступово в процесі діяльності формується установка на оцінку з метою визначення власних можливостей (один з основних компонентів самооцінки) [3, с. 26]. Вітчизняний психолог Розенталь У.Д. зазначає, що здібностями можна називати такі індивідуально-психологічні особливості, які причетні до успішності виконання тієї чи іншої діяльності, зокрема навчальної [1, с. 53].  Не окремі здібності, які безпосередньо визначають можливість успішного виконання навчальної діяльності, а лише  своєрідне поєднання цих здібностей, яке характеризує цю особистість. Радянський психолог Б. М.  Теплов виділяв поняття « обдарованість», під яким розумів якісно - своєрідне поєднання здібностей, від яких можливість досягти більшого чи меншого впливає на успіх виконання навчальної діяльності. Засвоюючи під час навчально-виховного процесу певні норми й цінності, школяр починає під впливом оцінних думок інших (учителів, однолітків) відноситися певним чином як до реальних результатів своєї навчальної діяльності, так і до самого себе як особи. Оцінюючи знання, вчитель одночасно оцінює особистість, її можливості і місце серед інших. Саме так сприймаються оцінки дітьми. Орієнтуючись на оцінки вчителя, діти самі рангують себе і своїх товаришів як відмінників, середніх, слабких, старанних або нестаранних тощо. Педагогічна практика показує, що деякі вчителі не завжди усвідомлюють роль своїх оцінних думок у формуванні самооцінки молодших школярів - одного з найважливіших засобів впливу на розвиток особистості, тому вдосконалення оцінної діяльності вчителя, вивчення її механізмів є одним із резервів підвищення ефективності виховної роботи, підвищення суспільної активності юних громадян [1, с. 56].
Таким чином, можна зробити висновок, що на формування самооцінки впливає також спільна діяльність, що дає змогу учневі відчути себе учасником суспільно корисної праці, порівнювати результати своїх старань з успіхами інших, усвідомити свій внесок у загальну справу. Спільна діяльність формує в дитини уявлення про себе серед інших. Правильна самооцінка стимулює навчальну активність молодших школярів, їхнє прагнення поліпшувати досягнуті результати, бути на рівні вимог учителя. Внаслідок створення сприятливої моральної атмосфери у школі, чуйного і водночас вимогливого ставлення до дитини вчителів і батьків, позитивного досвіду школяра у навчальній діяльності у структурі його Я-образу закріплюються суспільно значущі властивості, зростає роль мотивації, спрямованої на підвищення рівня поваги до себе як суб'єкта навчання, встановлюється узгодженість між його домаганнями та можливостями.
 
Література:
1.Выготский Л. С. Проблема обучения и умственного развития ребенка в школьном возрасте / Л. С. Выготский  М. : Учпедгиз, 1935. 53-72 с.
2.Давидов В.В. Навчальна діяльність: стан і проблеми дослідження В. В. Давидов // Питання психології. – 1991. – № 6. 35-48 с.
3.Липкина А. И. Педагогическая оценка и ее влияние на формирование личности неуспевающегошкольника / А.И. Липкина // Психологические проблемы неуспеваемости школьников. – М. : 1971. – 270 с.
4.Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія / М.В. Савчин, Л.П. Василенко – К. : Академвидав, 2011. – 384 с.
5.Слободчиков В. И., Исаев Е. И. Психология человека / В. И. Слободчиков – Учебное пособие для вузов. -М. : Школа-Пресс, 1995. 384 с.
Категория: Психологические науки | Добавил: Иван155 (16.05.2013)
Просмотров: 848 | Комментарии: 3 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 3
3  
Ох, как много в жизни зависит от самооценки человека. Не раз замечала - уровень знаний у двух учеников будет одинаковый, но один подаст материал на отлично, а второй - на удовлетворительно, из-за неуверенности в себе. Согласна со статьей, что педагоги часто не задумываются о своем влиянии на самооценку ребенка. Вообще вся система образования склонна учеников всегда в чем-то винить - не успел то-то, не доконца изучил тему и т.д. Ребенок постоянно чувствует себя в чем-то виноватым... Какая будет после этого самооценка и как вообще можно радоваться процессу учебы при таких обстоятельствах?

2  
Працюючи з молодшими школярами, я помічала наскільки вони вразливі до схвалення та оцінювання їх дорослими. Розуміючи це, їхні батьки, вчителі, психологи, мають з повагою та відповідальністю ставилися до індивідуальних змін, які відбуваються з особистістю дитини. Обов'язково забезпечуючи їй, правильну атмосферу для формування характеру та самосприйняття.

1  
Считаю, что проблема с самооценкой - главная проблема всей жизни человека. Согласна с Л.С. Выготским, на счёт того, что самооценка формируется в раннем возрасте у детей, а формируют её взрослые. Только не все об этом знают, и как правило, уже взрослый человек страдает от собственной нереализованности.

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]