Общая психология, история психологии - Психологические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Четверг, 23.03.2017
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Психологические науки

Общая психология, история психологии
Застосування діяльнісного підходу для експериментального дослідження психіки представниками Харківської наукової школи
 
Автор: Шинкарюк Анатолій Іванович, доктор психологічних наук, професор, Кам’янець-Подільський  національний університет імені Івана Огієнка
 
Науково плідним для експериментального вивчення психіки у ХХ столітті був діяльнісний підхід. А. В. Брушлінський зазначає, що в психології розроблений методологічний принцип єдності свідомості (взагалі психіки) і діяльності (діяльнісний підхід). Основний внесок в його успішну роботу здійснили С. Л. Рубінштейн (починаючи з 1922 р.) і О. М. Леонтьєв (починаючи з другої половини 30-х років) [2, с. 129].
Сергій Леонідович Рубінштейн (1989-1960), отримавши філософсько-психологічну освіту в Германії, у 1922 році у Вчених записках вищої школи м. Одеси опублікував статтю «Принцип творчої самодіяльності» в якій констатував, що «Суб’єкт у своїх діяннях, в актах своєї творчої самодіяльності не тільки виявляється і проявляється; він в них твориться і визначається. Тому тим, що він робить, можна визначити те, що він є; напрямком його діяльності можна визначити і формувати його самого» [3, с. 106]. Учень С. Л. Рубінштейна А. В. Брушлінський вважає, що це найперше й до цього часу прийнятнеформування принципу єдності свідомості й діяльності. Він пише: «Тим самим людська психіка не тільки проявляється, але й формується в діяльності (трудовій, навчальній, пізнавальній, ігровій і т.д.). Діяльність і психіка – це не сукупність поведінкових реакцій (всупереч біхевіоризму і небіхевіоризму) і не чисто спонтанне споглядання замкненої в собі «субстанції», відмежованої від зовнішнього світу (всупереч ідеалізму, інтроспекціонізму і т.д.). Психічне є вищим рівнем відображення дійсності і відповідно вищим рівнем саморегуляції всього життя людини – її діяльності, спілкування, споглядання і т.д.» [2, с. 130]. Зазначене дає можливість експериментально досліджувати психіку в її єдності з діяльністю.
Найбільш відомою науковою школою тих часів в якій розвивався діяльнісний підхід була Харківська психологічна школа. Це одна з найпотужніших наукових психологічних шкіл в світі, представники якої працювали в різних наукових установах Харкова приблизно з 1931 року. До неї належать О. М. Леонтьєв, О. В. Запорожець, О. Р. Лурія, П. Я. Гальперін, П. І. Зінченко, В. І. Аснін та інші.
Пропрацювавши певний час у Л. С. Виготського Олексій Миколайович Леонтьєв (1903-1979) на початку 30-х років стає лідером Харківської школи, теоретично і експериментально розробляє проблему діяльності та створює один з найбільш визнаних варіантів діяльнісного підходу в психології. Теоретично та експериментально досліджує широке коло проблем психологічної науки (філогенез, антропогенез, онтогенез, структуру діяльності та ін.).
Учень Л. С. Виготського Олександр Володимирович Запорожець (1905-1981) працюючи в Харкові розробляв проблеми філогенезу, а надалі онтогенезу. Довів, що в основі всіх психічних пізнавальних процесів дитини є практичні дії як зовнішні форми орієнтувальної діяльності.
Послідовник Л. С. Виготського Олександр Романович Лурія (1902-1977) розробляв проблеми суспільно-історичної детермінації психіки та питання біологічної детермінації. Зокрема, він опрацював значний обсяг емпіричних даних з клінічної та експериментальної нейропсихології. Лурія є автором всесвітньо відомої психофізіологічної експериментальної методики «обопільних моторних реакцій».
Петро Якович Гальперін (1902-1988), автор відомої концепції планово-поетапного формування розумових дій, розумів психологію як науку про орієнтувальну діяльність суб’єкта. Обґрунтування концепції автора здійснювалось в формувальних експериментах. Теоретично і експериментально розробляв проблему пам’яті Петро Іванович Зінченко (1903-1969). Експериментально довів, що краще запам’ятовується матеріал пов’язаний з метою діяльності, гірше – матеріал не пов’язаний з діяльністю.
Отже, діяльнісний підхід в психології дозволив здійснити подальший розвиток експериментальної психології.
 
Література:
1.Ждан А.Н. История психологии : от античности к современности : учебник для студентов психологических факультетов университетов. Изд. третье, исправленное / А.Н. Ждан. – М. : Педагогическое общество России, 2002. – 512 с.
2.Деятельность : теории, методология, проблемы. – М. : Политиздат, 1990. – 366 с.
3.Рубинштейн С.Л. Принцип творческой самодеятельности к философским основам современной педагогики / С.Л. Рубинштейн // Вопросы психологии. – 1986. – №4. – С. 101-108.
4.Смирнов А.А. Развитие и современное состояние психологической науки в СССР / А. А. Смирнов. – М. : Педагогика, 1975. – 352 с.
5.Ярошевский М.Г. История психологии. – 3-е изд., дораб. / М.Г. Ярошевский. – М. : Мысль, 1985. – 575 с.
Категория: Психологические науки | Добавил: Administrator (23.07.2013)
Просмотров: 803 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 5.0/2
Всего комментариев: 1
1  
Нам досталось такое наследие от великих ученых, которые внесли существенный вклад в развитие психологии. К сожалению, на современном этапе экспериментальная психология держится на энтузиастах, а их имена мы узнаем, только посетив научную конференцию. Пока государство не поймет ценность науки, то сложног оворить о достижениях.

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]