Теория и история политической науки - Политические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Среда, 07.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Политические науки

Теория и история политической науки

Феномен політичного насилля в сучасному світі

Автор: Лютіков Олексій Юрійович, студент IV курсу Навчально-наукового інституту історії та права Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського

 

Проблема насилля виступає предметом гострої полеміки в наукових колах, з огляду на те, що протягом століть воно виступало одним із способів вирішення гострих суперечок різних рівнів, фізичного, психологічного та ідеологічного примусу. Насилля в політиці проявляється і в сучасному світі, що викликає необхідність глибшого вивчення цього явища та пошуку шляхів його усунення з політичного процесу.

У політичній науці сформувалася група вітчизняних і зарубіжних дослідників, котрі присвячують свої праці різним аспектам категорії «політичне насилля». На сучасному етапі розвитку політологічного пізнання значне місце належить працям А. Бабієвої, І. Шаблінського, А. Бобрової, А. Гусейнова, К. Сулімова, А. Піджакова, І. Ліпатова, Х. Арендт, Б. Пауелла та ін. Зважаючи на те, що проблема насилля, його місця і ролі у політичному житті суспільства розроблялась і класиками політичної думки (Гераклітом, Н. Макіавеллі, М. Вебером, Ф. Гегелем, К. Марксом, Ф. Енгельсом), політичне насилля було і залишається об’єктом уваги дослідників усіх часів.

Найхарактернішою особливістю феномена політичного насилля завжди був зв’язок із поняттям політичної влади. Політикам, які не володіють моральною культурою, гуманними переконаннями, воно здається найефективнішим та дуже привабливим засобом досягнення цілей, оскільки здатне фізично усунути супротивника. Виявлено, що насилля застосовується державою, партією, терористичною організацією, групами чи окремими особистостями. Воно являє собою навмисну дію, спрямовану на знищення людини або інших живих істот, або нанесення їй шкоди, яка здійснюється всупереч її волі. Визначено, що насилля – одне із джерел влади [1, 41].

У сучасній політичній науці виділяють внутрішній і зовнішній аспекти політичного насилля. Перший передбачає таку політику влади, що спрямована передусім на конкретний політичний курс розвитку суспільства. Зовнішній аспект – на певну політику держави на міжнародній арені [2, 20].

Як і насилля, влада є об'єктом численних інтерпретацій. Однак, якщо узагальнювати різноманітні погляди на владу, які мають місце у політичній науці, можна визначити, що більшість авторів розглядають владу як здатність і можливість соціального суб'єкта здійснювати свою волю, у разі потреби нав'язуючи її тим, хто є об'єктом владного впливу. Влада – це здатність окремої особистості, групи людей, організації, партії, держави нав'язати свою волю іншим людям, розпоряджатися та управляти їхніми діями чи то насильницькими, чи то ненасильницькими засобами і методами [3, 267].

Сутність політичного насилля полягає у впливі, що нав’язується, примусі, тискові на об’єкти і суб’єкти з метою виконання ними волі, дій, політики, поведінки, всього способу життєдіяльності, що нав’язується, диктується. Політичне насилля обмежує або знищує свободу людей, їх дії та вчинки, призводить до маніпулювання ними, робить їх залежними, в певній мірі рабами провідників насилля. Сенс насилля полягає в тому, щоби блокувати волю індивідів і змусити їх або утриматися від дій, які диктуються тими, хто здійснює насилля. Насилля взагалі можна коротко визначити як узурпацію свободи волі. Це є панування одних індивідів над іншими, засноване на зовнішньому примусі [1, 94].

Політичне насилля належить до засобів влади, тобто до тих засобів і прийомів, за допомогою яких суб'єкт влади здійснює свою волю. Деякі дослідники доповнюють здатністю влади контролювати засоби здійснення впливу на інших.

Прояви і масштаби насилля в політиці можуть бути різними. Вони визначаються багатьма причинами: економічним і соціальним устроєм, гостротою суспільних конфліктів і традицією їх вирішення, політичною і моральною культурою населення тощо. Одним із найсуттєвіших чинників, який впливає на прояви та масштаби застосування насилля у політиці, є система владних відносин у суспільстві, форма реалізації політичної влади. На вірогідність застосування насилля значний вплив справляє й така ознака владних відносин, як ступінь монополізації державної влади. Автократична влада в цілому передбачає такий тип політичного панування, за якого владні еліти та індивіди абсолютно домінують над об’єктами влади. Ступінь врахування інтересів останніх при ухваленні владних рішень повністю залежить від суб’єктів влади [2, 122].

В умовах недемократичних режимів абсолютне панування ізолює правлячу еліту, відчужує від неї маси. Це позбавляє еліту стабільної безпеки. Брак безпеки породжує підозру і страх, а це змушує правлячу еліту вдаватися до постійного тиску. Авторитарна влада надає громадянам відносну свободу у неполітичній сфері. Тому, маючи менший, ніж в умовах тоталітаризму, ступінь державного насилля, авторитаризм відрізняється більшим масштабом опозиційного насилля. Несправедливість у поділі політичної влади в умовах більшої автономії соціальних суб’єктів створює підґрунтя для певної нестабільності авторитарних держав. У демократії не існує монополії жодної з груп суспільства на державну владу. Вона характеризується перерозподілом різних видів влади між основними соціальними групами, прийняттям політичних рішень у результаті компромісу між ними. Тому в умовах такої форми владних відносин значно зменшується основа для насильницьких засобів здійснення влади і оволодіння нею. Учасники політичного процесу мають змогу досягти консенсусу, добитися реалізації своїх інтересів, не вдаючись до насилля [1, 167].

Значний вплив на можливість чи неможливість застосування насилля суб’єктами владних відносин справляє рівень і форми політичної участі. Так, неможливість для опозиції, інших політичних еліт, які претендують на владу, легально брати участь у політичному житті спонукає їх до прояву насилля (захоплення державних установ, насильницьке усунення окремих осіб від влади). Це, в першу чергу, характерно для автократичних владних відносин. У результаті, насильством можна назвати деструкцію на рівні соціальної матерії, обумовлену психічною природою соціальної взаємодії. Насильство є видом агресії особливої якості порівняно з агресією в природі і трапляється тільки в людському суспільстві [4, 85].

Таким чином, політичне насилля в сучасній політичній практиці розуміють як використання примусу для здійснення владної волі або оволодіння владою. Зважаючи на вище викладене, політичне насилля – це примус, що використовується як засіб нав'язування волі суб'єкта з метою оволодіння владою, насамперед державною, її використання, розподілу, захисту. Це визначення відображає складність владних відносин, розмаїття їхніх виявів і відповідно багатофункціональність політичного насилля.

 

Література:

  1. Бабієва А. Г. Політичне насилля: теоретичний аспект / А. Г. Бабієва // Політичний менеджмент. – 2005. – № 5 (14). – С. 161–168.
  2. Боброва А. Основні форми сучасного політичного насилля / А. Боброва. – К. : Світ успіху ; Юрінком інтер, 2003. – 142 с.
  3. Політологічний енциклопедичний словник / [упорядник В. П. Горбатенко ; за ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка]. – 2-е вид., доп. і перероб. – К. : Ґенеза, – 2004. – 736 с.
  4. Шаблінський І. Агресія і насильство – поняття не тотожні / І. Шаблінський // Політичний менеджмент. – 2004. – № 5 (8). – С. 82–91.

 

Категория: Политические науки | Добавил: Administrator (22.04.2014)
Просмотров: 821 | Комментарии: 3 | Рейтинг: 5.0/2
Всего комментариев: 3
3  
Вважаю, що вже прийшов час, щоб нарешті людство зрозуміло, а особливо ті, хто має безпосереднє відношення до влади, що влада - це перш за все відповідальність, а не використання насилля і зловживання своїм положенням. Проблема, чому виникає насилля, полягає в тому, що немає зворотнього механізму, якось контролювати владу. У нас ситуація в країні завжди була такою, що влада робить, що їй заманеться: попросту збагачує себе, а не країну. Потрібно займатися налагодженням зворотнього зв'язку між народом і владою. Мати право голосу один раз у 5 років на виборах - цього дуже замало.

2  
Интересны рассуждения автора, но сложно понять, о чем именно идет речь. Если бы статья была основана на конкретных примерах из жизни, тогда можно было бы согласиться или возразить автору. В данном случае эти рассуждения ни о чем.
Пусть бы статья носила субъективный характер, но прослеживалась бы логика.

1  
Цікаво, чи ОлексійЮрійович при роботі над розкриттям питання феномену політичного насилля аналізував
дійсно сучасні події, що відбуваються у нашому суспільстві. Чи є наведені конкретні прикладиіз сьогодення, які підтверджують та підкріплюють  вище написане?  Хотілося б їх побачити (наприклад, політичне насилля
з боку влади, з боку опозиції і т.д. – де, хто і як саме).

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]