Политические институты и процессы - Политические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Среда, 07.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Политические науки

Политические институты и процессы
Українські профспілки в об’єктиві народної довіри
 
Автор: Ярошко Олеся Зіновіївна, кандидат політичних наук, Інститут соціальної та політичної психології НАПН України
 
Основне завдання професійної спілки – забезпечення прав працівників перед роботодавцями. Серед інших обов’язків – представництво і захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів їх членів у державних органах, органах місцевого самоврядування та у відносинах з іншими об’єднаннями громадян. Наскільки ефективно вони справляються із своєю місією, настільки їм і довірятимуть у суспільстві.
Мета цього дослідження – висвітлення особливостей довіри громадян України до професійних спілок (далі – профспілок).
Для досягнення цієї мети ставляться такі завдання: а) визначити загальний рівень довіри до профспілок в Україні в термінах балансового показника довіри – недовіри (рейтинг довіри мінус рейтинг недовіри); б) виявити специфіку української довіри до профспілок у термінах часткової («скоріше довіряю») і цілковитої («цілком довіряю») довіри та часткової («скоріше не довіряю») і цілковитої («зовсім не довіряю») недовіри; в) виокремити регіональний вимір довіри до профспілок.
Для цього застосовуються результати моніторингових досліджень явища народної довіри Інституту соціальної та політичної психології НАПН України за період 2004–2011 років, а для виконання завдань б – в – дані всеукраїнських репрезентативних опитувань методом інтерв’ювання дорослого населення 3– 10 травня 2005 року (вибірка – 1217 осіб, похибка – 2,5%) [2, 4], 20– 27 січня 2006 року (вибірка – 2000 осіб, похибка – 2,4%) [4, 4], 21– 25 травня 2007 року (вибірка – 2000 осіб, похибка – 2,2%) [3, 4], 18– 24 грудня 2009 року (вибірка – 1997 осіб, похибка – 2,2%) [5, 4], 26– 31 серпня 2010 року (вибірка – 2003 особи, похибка – 2,2%) [1, 4] і 27– 31 серпня 2011 року (вибірка – 2000 особи, похибка – 2,2%) [6, 4].
За даними всеукраїнських репрезентативних опитувань нашого Інституту, українцям доволі важко визначитись у питанні довіри – недовіри до профспілок. Так, показник ухилення від відповіді («важко відповісти») переважає гранично допустимі межі – 15–20%. Нині громадяни так само невизначені (28,9%) [6, 15], як і в 2005–2006 роках (28,8% та 28,2%, відповідно) [2, 29; 4, 33], хоча у 2007, 2009–2010 роках вони були більш свідомими у цій царині – 25,2%, 24,5% та 23,4%, відповідно [1, 6; 3, 28; 5, 28].
Серед тих із громадян, які все-таки визначились щодо довіри до профспілок, останні не користуються кредитом їх довіри, себто їм більше схильні не довіряти, аніж довіряти. Хоча з 2004 і до 2007 років зафіксовано тенденцію до покращення балансового показника довіри – недовіри профспілок: –38,3 (2004), –29,2 (2005), –23,4 (2006) і –17,0 (2007) [6, 18]. У 2008 році мав місце певний «відкат» і показник становив –21,9, а далі вирівнявся до рівня 2007 року: –16,4 (2009) і –16,6 (2010) і вже наступного року зріс більш як удвічі –7,7 [6, 18].
Весь зазначений період часткова довіра до профспілок переважає цілковиту: 15,4% проти 5,6% у 2005 році [2, 29], 17,4% проти 4,2% у 2006 році [4, 33], 22,1% проти 3,1% у 2007 році [3, 28], 24,2% проти 5,4% у 2009 році [5, 28], 24,2% проти 5,8% у 2010 році [1, 6] і 25,0% проти 6,7% у 2011 році [6, 15]. Отже, якщо громадяни і довіряють профспілкам, то роблять це із застереженням. А ось недовіра не така вже й однозначна: у 2005, 2007 і 2009 роках показники часткової і цілковитої недовіри були статистично тотожними – 26,3% і 23,9%, 25,8% і 23,8%, 23,8% і 22,2%, відповідно [2, 29; 3, 28; 5, 28]. Проте у 2006, 2010–2011 роках часткова недовіра переважає цілковиту: 28,6% проти 21,7%, 24,8% проти 21,8% і 21,1% проти 18,3%, відповідно [1, 6; 4, 33; 6, 15].
Перш ніж перейти до регіонального виміру довіри українців до профспілок, зазначимо, їх загальноукраїнські рейтинги довіри: 21,0% (2005), 21,6% (2006), 25,1% (2007), 29,6% (2009), 30,0% (2010) і 31,7% (2011) [1, 7; 2, 30; 3, 29; 4, 34; 5, 29; 6, 16]. Єдиний український регіон, який демонструє тотожні із загальноукраїнськими рейтинги довіри до профспілок весь період без різноманітних стрибків – Схід, а в інших (Захід, Центр і Південь) зафіксовано коливання: то вище, то нижче від індикаторів по Україні в цілому [1, 10; 2, 37; 3, 31; 4, 39; 5, 32; 6, 19]. Причому традиційний вододіл щодо політичної довіри із приблизно аналогічними показниками довіри Заходу і Центру, з однієї сторони, та Сходу і Півдня, з іншої, на профспілки не поширюється, за винятком 2006 року, коли Захід (західні області без Галичини – 7,6%) і Центр (17,3%) менше довіряли профспілкам (в порівнянні з даними по Україні в цілому), аніж Південь (28,0%), який, відповідно, більш довірливо до них відносився [4, 39]. Так, у 2007 році вищі показники довіри зафіксовано на Заході (28,5%) і Півдні (23,7%) і нижчі у Центрі (19,7%), у 2009 році, навпаки, вищі в Центрі (35,4%) і нижчі на Заході (23,7%) і Півдні (25,9%) [3, 31; 5, 32]. У 2011 році вищий індикатор довіри до профспілок спостерігався на Заході (39,8%), а нижчий – у Центрі (28,5%) [6, 19].
Отже, українське суспільство не схильне довіряти профспілкам, хоча ті й покликані захищати їхні трудові  і соціально-економічні права та інтереси. Проте за останні сім років їх балансовий показник довіри – недовіри покращився майже в п’ять разів. Ті з українців, які все-таки довіряють профспілкам, роблять це обачливо: у статистичному відношенні часткова довіра переважає цілковиту, а на практиці діє правило: довіряю, але не сліпо. Недовіра до цього суспільного інституту теж не остаточна і безапеляційна, за принципом «не довіряю, але ж я можу помилятись». Традиційний політичний поділ на основі тотожних статистичних показників на «дві України»: Захід і Центр та Схід і Південь, на довіру до профспілок не поширюється. Схід «рівно» довіряє їм: його показники тотожні (середні) із загальноукраїнськими, в той час як Захід і Південь демонструють «подібні» індикатори, що умовно «протиставляються» їх аналогам у Центрі.
 
Література:
1.Актуальні проблеми українського суспільства на старті нового політичного сезону : інформаційний бюлетень. Вересень ’2010 / за ред. М. М. Слюсаревського; упоряд. Л. П. Черниш. – К., 2010. – 58 с.
2.Моніторинг суспільно-політичної ситуації в Україні : інформаційний бюлетень. Червень ’2005 / за ред. М. М. Слюсаревського; упоряд. Л. П. Черниш. – К., 2005. – 72 с.
3.Політична криза – 2007 у вимірах суспільної свідомості : інформаційний бюлетень. Травень ’2007 / за ред. М. М. Слюсаревського; упоряд. Л. П. Черниш. – К., 2007. – 48 с.
4.Початок нового політичного року : оцінки громадян та їхні електоральні наміри : інформаційний бюлетень. Січень ’2006 / за ред. М. М. Слюсаревського; упоряд. Л. П. Черниш. – К., 2006. – 62 с.
5.Україна передвиборна : рейтинги кандидатів у президенти, рівень довіри громадян до органів державної влади та інших суспільних інститутів, соціальні настрої : інформаційний бюлетень. Грудень ’2009 / за ред. М. М. Слюсаревського; упоряд. Л. П. Черниш. – К., 2009. – 50 с.
6.Українська держава на рубежі третього десятиріччя незалежності : думки та оцінки громадян : інформаційний бюлетень.

Категория: Политические науки | Добавил: Иван155 (25.04.2013)
Просмотров: 616 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]