Политические институты и процессы - Политические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Суббота, 03.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Политические науки

Политические институты и процессы
Особливості квантифікації довіри громадян України до політичних і суспільних інститутів
 
Автор: Ярошко Олеся Зіновіївна, кандидат політичних наук, Інститут соціальної та політичної психології НАПН України
 
Довіра – важлива складова не лише міжособистісних відносин, а й існування системи політичних і суспільних інститутів як у контексті акцептації їх діяльності громадянами, так і оцінки ефективності їх функціонування.
Мета цього дослідження – визначення особливостей процесу квантифікації довіри громадян України до політичних і суспільних інститутів.
Для досягнення цієї мети застосовуватимемо результати моніторингових досліджень Інституту соціальної та політичної психології НАПН України за 2005–2011 роки щодо визначення довіри населення до владних та суспільних інституцій, зокрема дані всеукраїнських репрезентативних опитувань дорослого населення, проведених методом інтерв’ювання 3–10 травня 2005 року (опитано 1217 осіб, похибка вибірки – 2,5%) [3, 4], 20–27 січня 2006 року (опитано 2000 осіб, похибка вибірки – 2,4%) [5, 4], 21–25 травня 2007 року (опитано 2000 осіб, похибка вибірки – 2,2%) [4, 4], 18–24 грудня 2009 року (опитано 1997 осіб, похибка вибірки – 2,2%) [6, 4], 26–31 серпня 2010 року (опитано 2003 осіб, похибка вибірки – 2,2%) [1, 4], 27–31 серпня 2011 року (опитано 2000 осіб, похибка вибірки – 2,2%) [7, 4].
Для надання певному суспільному явищу кількісних характеристик, якщо за своєю природою воно неквантифіковане, часто вдаються до методу опитування, в тому числі шляхом анкетування чи інтерв’ювання, в основі яких – анкета чи план інтерв’ю, що містять певні анкетні запитання. З метою визначення рівня довіри громадян до владних органів та інших суспільних інституцій, застосовують шкалу інтенсивності (по мірі зменшення довіри) із альтернативами «цілком довіряю», «скоріше довіряю», «скоріше не довіряю» та «зовсім не довіряю», включаючи і невизначений варіант відповіді «важко відповісти». Перші дві альтернативи («цілком довіряю» та «скоріше довіряю») і складають рейтинг довіри, а другі дві («скоріше не довіряю» і «зовсім не довіряю») – рейтинг недовіри. Їх різниця і визначає балансовий показник довіри – недовіри, що й уможливлює визначення, чи користується та чи інша політична / суспільна інституція довірою громадян. У випадку переважання довіри, матимемо позитивний баланс довіри – недовіри, а отже, йдеться про те, що суспільство схильне довіряти тій чи іншій суспільній інституції, включеній до списку, а недовіри – негативний, а отже, й недовіру громадян. Проте, як вже зазначалось вище, коли респондент вагається із відповіддю, передбачалась можливість його ухилення від неї – опція «важко відповісти». Втім, якщо йдеться про точність даних, то за наявності 15–20% невизначених відповідей, респонденти не можуть вважатися надійним джерелом інформації, тому запитання варто поставити по-іншому [2, 295]. Як варіант можна запропонувати альтернативне закрите запитання «так – ні» із двома варіантами відповідей «так, довіряю» і «ні, не довіряю». Проте це може призвести до появи необдуманих відповідей, а отже, й позначитися на надійності даних. Тому табличне альтернативне закрите запитання, про яке йшлося вище (чотири визначених опції і одна невизначена), уможливлює встановлення факту, наскільки складним є феномен довіри до політичної та соціальної систем для громадян.
Посилаючись на дані вище вказаних опитувань Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, зазначимо, що в суспільстві існує найбільша визначеність, що не перевищує гранично допустимі межі, до інституту президентства (невизначені відповіді – 11,9% (2007) [4, 28], 10,1% (2009) [6, 28], 11,8% (2010) [1, 6] та 11,8% (2011) [7, 15], а із зазначеного року також і до уряду, вищого органу в системі органів виконавчої влади – 12,1% (2007) [4, 28], 11,6% (2009) [6, 28], 13,2% (2010) [1, 6] та 13,7% (2011) [7, 15],  також до єдиного органу законодавчої влади – Верховної Ради – 11,9% (2007) [4, 28], 10,2% (2009) [6, 28], 9,2% (2010) [1, 6] та 12,1% (2011) [7, 15], а також до міліції, що забезпечує спокій і порядок у державі: 14,7% (2005) [3, 29], 15,2% (2006) [5, 33], 13,1% (2007) [4, 28],  13,3% (2009) [6, 28], 10,4% (2010) [1, 6] та 10,9% (2011) [7, 15]. Сюди ж можна віднести, враховуючи похибку репрезентативності, і місцеві органи влади: 15,4% (2009) [6, 28], 13,1% (2010) [1, 6] та 16,7% (2011) [7, 15]. Відзначимо, що нині більш визначеною, аніж у 2005–2006 роках, стала довіра населення до Верховної Ради та Кабінету Міністрів. Проте всі ці владні інституції мають негативний баланс довіри – недовіри, а отже, їм не довіряють, за винятком 2005 року, коли після «помаранчевої революції», Президент та уряд користувалися народною довірою [7, 15]. Значно зросла визначеність щодо довіри / недовіри, окрім згаданих Кабінету Міністрів та Верховної Ради, і до вітчизняних ЗМІ (невизначені відповіді – 22,5% (2005) [3, 29] і 17,1% (2011) [7, 15]) та політичних партій: 28,5% [3, 29] і 20,2% [7, 15], відповідно. Аналогічні показники інших суспільних та політичних інститутів, що були предметом опитування, перевищують зазначений поріг, однак, статистично достовірно майже не змінилися: Генеральна прокуратура – 23,2% (2005) і 22,5% (2011), громадські організації – 32,6% і 32,2%, Збройні сили – 23,4% і 21,4%, Національний банк України – 26,8% і 27,3%, профспілки – 28,8% і 28,9%, система освіти – 22,8% і 25,6%, Служба безпеки – 22,9% і 24,8%, церква – 20,5% і 21,1% [3, 29; 7, 15]. Невизначеність українців щодо довіри до Конституційного суду становить 20,9% (у 2005 році опитування з питань довіри до цього владного органу не проводилось), Верховного Суду – 22,8%, місцевих судів – 19,2%, Ради національної безпеки і оборони – 33,6% та Центральної виборчої комісії – 22,9% [7, 15].
Таким чином, довіра до політичної та суспільної системи як предмет квантифікації, з огляду на складну її природу та сучасний стан розвитку українського суспільства, доволі непросте явище. Найбільшу визначеність з питань довіри громадяни демонструють до найбільш популярних політичних інститутів, наділених найвищою державною владою – Президента України, Кабінету Міністрів та Верховної Ради, а також щодо органів, з якими часто мають справу – місцевої влади та міліції.
 
Література:
1.Актуальні проблеми українського суспільства на старті нового політичного сезону : інформаційний бюлетень. Вересень ’2010 / за ред. М. М. Слюсаревського; упоряд. Л. П. Черниш. – К., 2010. – 58 с.
2.Добреньков В. И. Методы социологического исследования : учебник / В. И. Добреньков, А. И. Кравченко. – М. : ИНФРА-М, 2004. – 768 с.
3.Моніторинг суспільно-політичної ситуації в Україні : інформаційний бюлетень. Червень ’2005 / за ред. М. М. Слюсаревського; упоряд. Л. П. Черниш. – К., 2005. – 72 с.
4.Політична криза – 2007 у вимірах суспільної свідомості : інформаційний бюлетень. Травень ’2007 / за ред. М. М. Слюсаревського; упоряд. Л. П. Черниш. – К., 2007. – 48 с.
5.Початок нового політичного року : оцінки громадян та їхні електоральні наміри : інформаційний бюлетень. Січень ’2006 / за ред. М. М. Слюсаревського; упоряд. Л. П. Черниш. – К., 2006. – 62 с.
6.Україна передвиборна : рейтинги кандидатів у президенти, рівень довіри громадян до органів державної влади та інших суспільних інститутів, соціальні настрої : інформаційний бюлетень. Грудень ’2009 / за ред. М. М. Слюсаревського; упоряд. Л. П. Черниш. – К., 2009. – 50 с.
7.Українська держава на рубежі третього десятиріччя незалежності : думки та оцінки громадян : інформаційний бюлетень. Вересень ’2011 / за ред. М. М. Слюсаревського; упоряд. Л. П. Черниш. – К., 2011. – 60 с.
Категория: Политические науки | Добавил: Administrator (21.03.2013)
Просмотров: 631 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]