Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Пятница, 28.07.2017
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Педагогические науки

Теория и методика профессионального образования

Компоненти інформаційно-комунікативної культури майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів

Автор: Клєба Анна Іванівна, викладач кафедри інформатики, Комунальний заклад «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради

 

Питання реформування системи професійної освіти вихователів і перехід на міжнародні стандарти підготовки фахівців набуває особливої актуальності в контексті інтеграції України в міжнародний освітній простір. Дошкільну освіта потребує освічених, здатних до рефлексії і контролю, до  моральної підтримки дитини, прагнення до емоційної близькості у спілкуванні з нею фахівцями, які бажають поповнювати знання, займатися самонавчанням і самовихованням для вдосконалення власної майстерності та культури. Високий рівень культури є необхідною умовою ефективності будь-якої праці, а особливо педагогічної.

Формування уявлення про структуру інформаційно-комунікативної культури майбутнього вихователя потребує звернення до процесу моделювання досліджуваного явища. Визначимо декілька методологічних положень: інформаційно-комунікативна культура вихователя – інтегративне, багатокомпонентне явище, показник професіоналізму та майстерності вихователя; важливим компонентом інформаційно-комунікативної культури виступає спілкування; проявляючись у діяльності, інформаційно-комунікативна культура в діяльності ж і  формується, розвивається й удосконалюється; на формування інформаційно-комунікативної культури значною мірою впливають зовнішні та внутрішні фактори (ціннісні орієнтації, мотиви) [ 2].

Сукупність представлених положень дозволяють виокремити у її структурі  наступні такі компоненти: мотиваційний; особистісний; цілепокладаючий; змістовний; процесуальний (технологічний); рефлексивний.

Зміст мотиваційного компонента зумовлюється аналізом джерел активності людини, спонукальних сил її поведінки, усвідомленістю цілей її діяльності. Ми вважаємо, що мотиваційну готовність майбутнього вихователя до реалізації інформаційно-комунікативної культури потрібно формувати насамперед на рівні особистісного сенсу, розвиваючи мотиваційну сферу особистості в інтеграції з рефлексивною й операційною царинами діяльності.

Особистісний компонент реалізується через формування системи знань про  особистісний підхід, прийняття майбутнім вихователем моделі особистісно орієнтованого типу взаємодії. Особистісний компонент проявляється як сукупність комунікативно-значущих якостей: гуманності; тактовності; урівноваженості; емоційної стійкості; емпатії.

Основою цілепокладаючого компонента є формування інформаційно-комунікативної культури майбутнього вихователя як інтегративної професійної характеристики особистості, за своєю направленістю орієнтованої на реалізацію теоретичної та практичної готовності здійснювати інформаційно-комунікативну діяльність у режимі міжсуб’єктної взаємодії.

Змістовний компонент інформаційно-комунікативної культури включає в себе оволодіння майбутнім вихователем комплексом знань та умінь. У першу чергу - це розвинені комунікативні уміння; сформовані поняття про комунікативну, інтерактивну й перцептивну функції спілкування; знання і вміння, пов'язані з пошуком, відбором, узаємообміном інформацією. Органічною частиною зазначеного компонента є культура майбутнього вихователя у сфері невербальної комунікації, технології педагогічного спілкування, в галузі теорії виховання й теорії навчання.

Процесуальний компонент орієнтований на конструювання технології поетапного формування та вдосконалення інформаційно-комунікативної культури майбутнього вихователя.

Рефлексивний компонент регулює особистісні досягнення, спонукає до професійного зростання, вдосконалення майбутніми вихователями інформаційно-комунікативної культури; самостійному оволодінню «тактиками спілкування».

Використовуючи дані досліджень учених, ми можемо стверджувати, що передача інформації відбувається за допомогою мовленнєвих комунікативних умінь які у свою чергу виробляються й удосконалюються в мовленнєвій діяльності [1, 3].

Отже, з позицій компетентнісного, особистісно-діяльнісного та процесуального підходів слід дійти висновку, що інформаційно-комунікативна культура майбутнього вихователя – це складний соціально-педагогічний феномен, який складає систему взаємообумовлених і взаємодоповнюючих елементів. Слід також ураховувати, що інформаційно-комунікативна культура особистості має глибинні джерела, тісно пов’язані з особистісними рисами вихователя, мотивами його діяльності, особистісними соціокультурними й комунікативними настановами, ціннісними орієнтирами.

 

Література:

  1. Головин Б.Н. Основы культуры речи : Учебник для вузов. – М., 1988. – 320 с.
  2. Модернизация образовательного процесса в начальной, основной и старшей школе: варианты решения: Ред. для опытно-эксперим. Работы шк. / А.Г. Каспаржак, Л.Ф. Ивановой; Нац.фонд подгот.кадров; Ин-т новых технологий образования. – М. : Просвещение, 2004. – 416 с.
  3. Соколова В.В. Культура речи и культура общения. – М., 1995. – 192 с.
Категория: Педагогические науки | Добавил: Administrator (25.03.2016)
Просмотров: 327 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]