Теория и методика профессионального образования - Педагогические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Воскресенье, 04.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Педагогические науки

Теория и методика профессионального образования

Теорія  і  практика  у  процесі  формування лінгвокультурологічної  компетентності  майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів

Автор: Давидченко Інна Дмитрівна, викладач кафедри української та російської філології, Комунальний заклад «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради

 

У «Стратегії модернізації змісту загальної освіти» наголошено на тому, що не варто протиставляти компетентності знанням або вмінням і навичкам. Поняття компетентності ширше за поняття знання, уміння, навички; воно містить їх у собі (хоча, зрозуміло, не йдеться про компетентність як про просту суму «знання – уміння – навички»).

Помітний внесок у лінгвістичну теорію культурно-ситуативних моделей зробили Л. Вітгенштейн, Г. Гадамер, Г. Гійом, М. Гайдеггер, Н. Хомський, К. Ясперс, О. Потебня, а також А. Мейє, Ж. Вандеріеса, Е. Бенвеніста.

Проведений нами аналіз педагогічної та методичної літератури показав, що наразі є чимало вітчизняних і зарубіжних публікацій, в яких досліджуються лінгвокультурологічні аспекти компетентності. Так, А. М. Іонова, М. О. Суворова досліджували лінгвокультурологічний підхід до вивчення іноземних мов. У своїх дисертаційних дослідженнях О. Є. Макарова, К. Є. Полупан, розглядали особливості формування лінгвокультурологічної компетенції у процесі вивчення рідної мови. К. О. Іванова, М. С. Кисельова, М. А. Мигненко, вивчали проблему формування лінгвокультурологічної компетенції у процесі фахової підготовки іноземних студентів. Наукова робота Н. О. Фоменко присвячена розвитку лінгвокультурологічної компетенції викладача вищого навчального закладу, дисертація С. Р. Дортман – розвитку лінгвокультурологічної компетенції учнів середніх професійних освітніх закладів. У статтях О. О. Борисенко, С. О. Гурбанської, О. М. Добринець, О. В. Зеленко, С. Є. Певної, А. В. Соломахи, А.В. Хомаєвої, П.В. Якименко та ін. також розглядаються різні лінгвокультурологічні аспекти мовної освіти.

Специфічні компетенції вихователя-професіонала стосуються дійсності полікультурного суспільства, що вимагає розуміння відмінностей, поваги один одного, здатності жити з людьми інших культур, мов і релігій.

Лінгвокультурологічна концепція полягає у формуванні та розвитку мовної особистості, що «передбачає роботу над засвоєнням національно-культурного компонента значення мовних одиниць, насамперед лексики, фразеології та тексту: засвоєння слів не тільки як одиниць мови і мовлення, але і як концептів культури, вивчення тексту як явища культури».

Серед праць з лінгвокультурологічної тематики, що з’явилися протягом останніх років, найбільш популярною вважається робота В. А. Маслової «Лінгвокультурологія» [5]. Автор переконливо описує міждисциплінарний характер лінгвокультурології, чітко розмежовуючи суміжні напрями, подає точки зору інших дослідників на статус нової дисципліни і окреслює свою позицію. Водночас деякі вчені критично ставляться до надто широкого формулювання мети, завдань, понятійного апарату та методології, які аналізує В.А. Маслова у зазначеній роботі.

В. В. Красних [4; 12] пропонує виявити лінгвокультурологічну специфіку через використання лінгво-когнітивного підходу до комунікації, що дозволить проаналізувати як її загальнолінгвістичний, так і національно детермінований компонент.

В. В. Воробйов у своїй роботі «Лінгвокультурологія: теорія та методи» [2] пропонує досліджувати культуру, втілену в мові, на основі гіпотези Сепіра – Уорфа і сам активно користується розробленою Л. Вайсгербером термінологією. Об’єктом лінгвокультурології дослідник вважає взаємозв’язок і взаємодію мови і культури і вивчення «інтерпретації цієї взаємодії в єдиній системній цілісності», а предметом – мовну картину світу як сукупність «національних форм буття суспільства, що виявляються у системі мовної комунікації та ґрунтуються на його культурних цінностях».

В. І. Карасик за основну одиницю лінгвокультурології приймає «культурний концепт», а іншими одиницями вивчення вважає реалії та фонові значення [3; 127].

Лінгвокультурологічна компетентність реалізується у знаннях матеріальної і духовної культури, історичного розвитку української нації, фольклору, традицій, звичаїв і обрядів рідного народу, а також в уміннях використовувати культурознавчі знання у професійній діяльності. Важливо набути вмінь характеризувати феномен української культури, історію її розвитку, місце в системі світової культури, оцінювати досягнення культури на основі знання історичного контексту їх створення, бути здатним до діалогу культур, уміти висловлювати і обґрунтовувати власну позицію до питань, що стосуються ціннісного ставлення до історичного минулого [1].

 

Література:

  1. Астапова Н.О. Лінгвістичні аспекти міжкультурної комунікації / Н.О. Астапова . – Київ: Вища школа, 2007.
  2. Воробьев В.В. Лингвокультурология: теория и методы / В.В. Воробьев – М., 1997.
  3. Карасик В.И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс / В.И. Карасик . – Волгоград, 2002.
  4. Красных В.В. Этнопсихолингвистика и лингвокультурология / В.В. Красных – М., 2002.
  5. Маслова В.А. Лингвокультурология [Текст] : учеб. пособие для студентов вузов / В.А. Маслова. – 4-е изд., стер. – М.: Академия, 2010.
Категория: Педагогические науки | Добавил: Administrator (25.03.2016)
Просмотров: 166 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]