Теория и методика профессионального образования - Педагогические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Пятница, 09.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Педагогические науки

Теория и методика профессионального образования

Засади вивчення професійної української мови для студентів технічних спеціальностей

Автор: Смяглікова Т.В.  магістрантка, ДВНЗ «Криворізький національний університет»

 

Одним з головних завдань вищої школи є підготовка висококваліфікованих спеціалістів з умінням досконало володіти державною мовою як в усній, так і в писемній формах.

Вивчаючи курс, студенти різних спеціальностей набувають теоретичних знань про фахове спілкування, його етапи й роль у професійній діяльності, засвоюють термінологію майбутньої спеціальності, відомості про призначення і структуру ділових документів, необхідних фахівцю певного профілю, формують стійкі комунікативні компетенції, потрібні у професійному спілкуванні, навички послуговування вербальними і невербальними засобами обміну інформацією [1, с.14].

Оволодіння основами будь-якої професії розпочинається із засвоєння певної суми загальних і професійних знань, а також оволодіння основними способами розв'язання професійних завдань, тобто оволодіння мовою професійного спілкування.

Мова професійного спілкування (професійна мова) – це функціональний різновид української літературної мови, яким послугуються представники певної галузі виробництва, професії, роду занять. Як додаткова лексична система професійна мова, не маючи власної специфіки фонетичного та граматичного рівнів, залишається лексичним масивом певної мови.

Звідки фахова мова – це сукупність усіх мовних засобів, якими послуговуються у професійно обмеженій сфері комунікації з метою забезпечення порозуміння між людьми, які працюють у цій сфері.

Особливості її зумовлюють мета, ситуація професійного спілкування, особистісні риси людей,що обмінюються інформацією (мовна компетенція, вік, освіта, рівень інтелектуального розвитку). Залежно від ситуації і мети спілкування доречно й правильно добираються різноманітні мовні засоби висловлення думки: лексичні, граматичні, фразеологічні тощо.

Володіти мовою професійного спілкування – це:

  • вільно послуговуватися усім багатством лексичних засобів з фаху;
  • дотримуватися граматичних, лексичних, стилістичних, акцентологічних та інших норм професійного спілкування;
  • знати спеціальну термінологію, специфічні найменування відповідної професійної сфери;
  • використовувати усі ці знання на практиці, доречно поєднуючи вербальні й невербальні засоби спілкування [1, с.17].

Узагальнюючи викладений матеріал слід зазначити, що професійна мова – це перш за все термінологія, яка розповсюджена в певній галузі та має своє особливе тлумачення, яке відмінне від загальноприйнятого, а також професіоналізми – слова які використовуються лише в межах цієї галузі.

Крім того, невід'ємною складовою професійної мови та й мовлення загалом є культура мови. Володіння нею на достатньому рівні вважається запорукою професійного успіху та фахового зростання. Як відомо, комунікативні якості людини найбільш помітні в процесі її мовлення. «Заговори, щоб я тебе побачив», – казав відомий давньогрецький філософ Сократ і з його словами не можливо не погодитись. Адже вміння доносити свою думку до оточуючих, викладати хід своїх думок в логічній послідовності та грамотно будувати речення – це одна з головних рис досвідченого та кваліфікованого спеціаліста. Існує ще одна думка з цього приводу, яка підтверджує та дещо доповнює попередню. За В. Радчуком, «слово – візитна картка віку, професії, соціального стану людини».

Крім того, необхідно також пам'ятати про таке поняття як комунікативна компетенція. Вона містить три основні компоненти: робота з документами, вміння вести міжособистісний і соціальний діалог, виступати публічно.

З огляду на це можна виокремити низку характеристик, які репрезентуватимуть професійний портрет фахівця:

  • уміння формувати мету і завдання професійного спілкування;
  • аналізувати предмет спілкування, організовувати обговорення;
  • керувати спілкуванням, регламентуючи його;
  • послуговуватися етикетними засобами для досягнення комунікативної мети;
  • уміти проводити бесіду, співбесіду, дискусію, діалог, дебати, перемовини тощо;
  • уміти користуватися різними тактиками для реалізації вибраної стратегії;
  • уміти аналізувати конфлікти, кризові ситуації і вирішувати їх;
  • уміти доводити, обґрунтовувати, вмотивовувати, аргументувати, спростовувати, заперечувати, відхиляти, оцінювати;
  • уміти перефразовувати, тезово висловлюватися, володіти навичками вербалізації;
  • уміти трансформувати усну інформацію в письмову і навпаки;
  • володіти основними жанрами ділового спілкування (службові листи, факсові повідомлення, контракт, телефонна розмова, ділова бесіда, перемови, нарада тощо);
  • бути бездоганно грамотним, реалізуючи як письмову, так і усну форми української літературної мови;
  • володіти технікою спілкування;
  • уміти адекватно послуговуватися тропами та риторичними фігурами;
  • уміти використовувати «слово» для корегування поведінки співбесідника.

Це лише частина професійних навичок, без яких не може бути справжнього фахівця. Мати здібності розмовляти так, щоб тебе розуміли правильно інші, слухати і розуміти інших, уміти впливати на рішення співбесідника, ненав'язливо переконувати, створювати атмосферу довіри та взаєморозуміння – вельми важливі атрибути комунікативної професіограми [1, с.71].

З огляду на це, слід звернутися до методичних та загальнодидактичних принципів розвитку професійного мовлення студентів:

1)структурність – відображення певних зв’язків між одиницями мовлення;

2)науковість – передбачає відповідність змісту мовленнєвого курсу загальновизнаним фактам;

3)свідомість – усвідомлення студентом форми і змісту професійного мовлення українською мовою.

У свою чергу, все це залежить від:

  • форми мовлення;
  • комунікативної спрямованості;
  • міцності та практичної спрямованості знань;
  • доступності;
  • єдності навчальної та дослідницької діяльності студентів [2, с.157].

Такий шлях організації роботи щодо формування мовлення студентів найбільш доцільний: він відповідає характеру різних видів мовленнєвої діяльності.

Діяльність професійної сфери, без сумніву, тісно пов’язана з роботою над документацією. Саме тому необхідно звертати увагу на основні вимоги щодо її оформлення, а також розвивати навички писемності в офіційно-діловому стилі.

Також слід пам’ятати, що вправному спілкуванню студентів технічних спеціальностей у відповідних галузях професійної діяльності передує збагачення іх активного словника лексики фаховою термінологією, яка широко використовується в процесі виробничої активності. Саме завчасно отриманий досвід оперування професіоналізмами та словами вузькоспеціального ужитку допоможе студенту вільно відчувати себе, ведучи бесіду з колегами.

Підводячи підсумок, слід зазначити, що мовлення – це засіб викладу думок, який свідчить про інтелектуальний рівень, обізнаність та досвідченість людини в тій, чи іншій сфері. Розвиваючись, людина змінює своє сприйняття та відношення до речей в професійному світі та повсякденному житті, разом з тим, змінюється і її мова. Таким чином, мова – це живий організм, який дорослішає з людиною.

 

Література:

1. Шевчук С.В. Українська   мова   за   професійним   спрямуванням   /  С.В. Шевчук,

І. В. Клименко. – К.: Алерта, 2011. – 696с.

2. Заніздра  Н.О. Формування професійного мовлення студентів технічних спеціальностей у вищому навчальному закладі / Н.О. Заніздра, В.В. Заніздра. – Вісник КДПУ.  –  Випуск 2.  –  Кривий Ріг, 2006. – 200 с.

Категория: Педагогические науки | Добавил: Administrator (05.03.2015)
Просмотров: 410 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]