Социальная педагогика - Педагогические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Воскресенье, 04.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Педагогические науки

Социальная педагогика
Роль батька в вихованні майбутнього сімʼяніна як соціально-педагогічна проблема
 
Автор: Павлюк Наталія Василівна, Суходільська обласна спеціальна загальноосвітня школа-інтернат, вихователь; аспірант кафедри соціальної педагогіки Луганського національного університету ім. Т. Шевченка
 
Сімʼя – мікросоціум, у якому дитина не тільки живе, в ньому формуються її особистісні та моральні якості. За глибиною, безперервністю і силі впливу навряд чи щось може зрівнятися з безпосереднім досвідом життя у батьківській родині. Він служить для людини першим прикладом міжособистісних відносин і закладає основи виконання у майбутньому всіх його сімейних ролей, тобто визначає багато в чому процес особистого самовизначення в сфері сімейних і міжстатевих стосунків. Стало безперечним фактом те, що батьки так само, як і матері, відіграють важливу роль у вихованні та впливають на формування особистості дітей різної статі.
Аналіз наукових джерел показав, що більшість психологів відводять важливе місце ролі батька в процесі формування особистості дитини і відзначають, що негативна участь батька у вихованні може призвести до виникнення проблем особистісного розвитку.
А. Адлер, З. Фрейд, К. Хорні, Г. Юнг вважають, що присутність батька обовʼязкова умова гармонійного здійснення статеворольової ідентифікації дитини. А. Маслоу, Р. Роджерс, В. Сатир також відзначають виняткову значимість батька, за відсутності якого дитина перебуває в постійному пошуку обʼєкта, який може його замінити. А. Варга, С. Мнухін, П. Пепп, Д. Фріман говорять про небажані наслідки, до яких може призвести відсутність батька в сімʼї або порушення емоційного контакту між ним та іншими членами родини.
Існує кілька підходів до розгляду того, які саме функції має виконувати батько. Представниками психоаналітичного напрямку виконана велика кількість робіт по дослідженню ролі батька в психосексуальному розвитку дитини. З. Фрейд виділяв такі найважливіші аспекти взаємин батька і дитини: 1) батько - втілення сили, обʼєкт захоплення і любові, 2) батько - обʼєкт реалізації потреби в безпеці і захисті, 3) батько - як авторитет, який карає за провини і таким чином регулює поведінку, а в подальшому і моральні установки людини [9].
Е. Фромм виділив батьківський і материнський підхід до дітей як два принципово різних типу любові. Материнська любов безумовна мати любить свою дитину за те, що вона існує, не вимагаючи ніяких заслуг. Батьківська любов вимоглива, вона прагне до того, щоб любити дитину відповідно до її заслуг, її можна заслужити, але можна і втратити. Якщо мати забезпечує безпеку в житті, то батько вчить вирішенню соціальних проблем. Ця любов направляється принципами і очікуваннями. Любов батьківська сприяє розвитку у дитини почуття власної сили і дозволяє їй, врешті-решт, стати авторитетом для самої себе, звільнившись від авторитету батька [10].
У своїй роботі "Людська ситуація Е. Фромм висловлює думку, що батьківська любов допомагає вчити і направляти дитину, справлятися з проблемами, які ставить перед дитиною суспільство, додає підростаючій дитині впевненість. Батьківська любов, на думку Фромма, являє собою втілення розуму і здорового глузду [11].
У книзі "Психологія розвитку Г. Крайг відзначає особливу значимість ролі батька в засвоєнні дитиною статевої ролі. Він вважає, що батьки в більшій мірі, ніж матері, привчають дітей до відповідних статевих ролей, підкріплюючи розвиток жіночності у своїх дочок і мужності у синів. Крайг пише про вплив батьків на статеворольову ідентифікацію дітей. Якщо батько покидає сімʼю до того, як його синові виповнилося пʼять років, то син згодом більш залежний від своїх ровесників і менш впевнений в собі, ніж його ровесник з повної сімʼї. На дівчатках ж відсутність батька позначається в підлітковому віці [5, 146].
Вченими зазначено, що вже в перші місяці життя дитини батько (на відміну від матері) по-різному граючи з хлопчиком і дівчинкою, тим самим починає формувати їх статеву ідентичність. Дослідження показують, що виховання без батька найбільш очевидно впливає саме на статеву ідентифікацію дитини.
Дослідники стверджують, що батько виконує функцію соціального контролю і є носієм вимог, дисципліни і санкцій. Так, вчені відзначають, що дитина, що виросла без батька, як правило, страждає від нестачі авторитету, дисципліни і порядку. Сини, які не отримали належної батьківської опіки, не впевнені в собі; вони відчувають труднощі з визначенням моральних цінностей, із взяттям на себе відповідальності, з розвитком почуття боргу і з прийняттям на себе зобовʼязань по відношенню до ближніх; їм важко дається підпорядкування і повага до авторитетів, а також завоювання власного авторитету [6; 7].
У науковій літературі зустрічаються самі суперечливі дані про прояви агресії у хлопчиків, які виховуються без батька. Відсутність чоловічої поведінкової моделі не дозволяє хлопчикам з неповних сімей в повній мірі засвоювати чоловічі статеві ролі і відповідний стиль поведінки. На думку дослідників, щоб уникнути підозр у жіночої поведінці, хлопчики з неповних сімей частіше за інших гіпертрофують свою маскулінність, проявляють агресивність, грубість. У хлопчиків з неповних сімей наростають протестні форми поведінки. Хлопчики намагаються утвердитися в чоловічій ролі, компенсуючи цим брак спілкування з батьком. Вони прагнуть лідирувати серед однолітків, але не завжди досягають успіху. У результаті може виникнути агресивна реакція на невідповідність своїм очікуванням і вимогам. Також наголошується, що недостатній досвід спілкування з батьком і відсутність прийнятної моделі чоловічої ідентифікації послаблюють формування батьківських почуттів у хлопчика, що несприятливо позначається надалі на вихованні його власних дітей [2].
Невідʼємною частиною статеворольової соціалізації є підготовка до сімейного життя – освоєння ролей дружини, чоловіка, матері, батька. Виховання в неповній сімʼї позначається і на майбутніх шлюбно-сімейних відносинах. Оціночне ставлення до шлюбу і сімейного життя, залежне від життєвого досвіду людини, починає складатися в дитячому віці під впливом батьківської родини. Батьківська і подружня роль чоловіка багато в чому залежить від досвіду його власної соціалізації в прабатьківській родині. Для хлопчика особливе значення має досвід спілкування з батьком, і, більше того, досвід спостереження за поведінкою батька по відношенню до матері: дитина навчається своєї майбутньої подружньої ролі, подумки ототожнюючи себе з батьком тієї статі. У тих випадках, коли шлюб батьків виявляється невдалим, дитина позбавляється моделі щасливої сімʼї, в результаті у неї може сформуватися негативне ставлення до майбутнього сімейного життя, або, навпаки, зʼявитися компенсаторне бажання мати гарну особисту сімʼю, щоб реалізувати свої потреби.
Б. Титов і Л. Машкова стверджують, що в результаті позбавлення батька і недостатнього досвіду спілкування з ним, у хлопчиків слабшає формування батьківських почуттів, що згодом негативно позначається на їх відношенні до власних дітей [8]. У дівчат з неповних сімей, які вийшли заміж, менше шансів розуміти не тільки своїх чоловіків, але і синів, тобто виконувати роль матері.
Т. Димнова вважає, що порушення умов розвитку дитини в сімʼї, емоційна депривація і фрустрація здібностей призводять до формування негативних емоційних установок, які мотивують деструктивні (асоціальні, невротичні) форми поведінки, що приводять у майбутньому до дезадаптації в сімейному житті [1]. Дослідження Н. Коркіної показують, що діти, які виросли без батьків, часто мають знижений рівень домагань, підвищений рівень тривожності, у них частіше зустрічаються невротичні симптоми. Відсутність батька негативно позначається на навчанні і самоповазі дітей [4].
Є. Ільїн відзначає, що діти, які близькі з батьком, володіють значно більш високою самооцінкою і стабільністю образу Я, в порівнянні з тими, хто описує свої відносини з батьком як відчужені. Діти, батьки яких беруть активну участь у їх вихованні, виростають більш чуйними у соціальному плані [3].
У роботах Е. Куфтяк показано, що діти, батьки яких хоч трохи беруть участь в повсякденному догляді за ними, особливо в перші роки життя, менше бояться незнайомих людей, з більшою готовністю вступають в контакти з іншими людьми. Вона зазначає, що вже з самого раннього віку діти відчувають потребу спілкуватися з батьком, хоча ще віддають перевагу матері.
Таким чином, батьки сприяють процесу відділення дитини від матері, прискорюючи тим самим процес соціалізації. Відсутність батька в сімʼї або невиконання ним своїх обовʼязків призводить до розвитку у дитини порушення статевої ідентичності, патології в розвитку особистості. У випадках, коли батько присутній фізично в родині, але у вихованні або розвитку дитини або не діє, або діє спотворено, зазвичай спостерігається інверсія ролей: строгий авторитет тут частіше представляє мати. У результаті домінування матері і відчуження батька порушується позитивна ідентифікація дитини з батьківськими моделями. Виникає небезпека трансляції спотвореної моделі батьківства в наступні покоління.
 
Література:
1.Дымнова Т.И. Зависимость характеристик супружеской семьи от родительской / Т.И. Дымнова // Вопросы психологии. – 1998. – № 2. – С.46 – 56.
2.Захаров А. И. Психологические особенности восприятия детьми роли родителей / А.И. Захаров // Вопросы психологии. – 1982. – № 1. – С. 59 – 68.
3.Ильин Е.П. Дифференциальная психофизиология мужчины и женщины / Е.П. Ильин. – СПб. : Питер, 2002. – 944 с.
4.Коркина Н.А. Отцовство в современной семье / Н. А. Коркина // Семейная психология и семейная терапия. – 2003. – № 4. – С. 48 – 54.
5.Крайг Г. Психология развития / Г. Крайг. – СПб. : Питер, 2000. – 992 c.
6.Лангмейер И., Матейчек 3. Психическая депривация в детском возрасте / И. Лангмейер, З. Матейчек. – Прага : Авицениум, 1984. – 334 с.
7.Матейчек 3. Некоторые проблемы воспитания детей в неполной семье / З. Матейчек. – М., 1980.
8.Титов Б.А., Машкова Л. Т. Семейная драма глазами ребенка. – Л., 1990.
9.Фрейд 3. Психология бессознательного. – М., 1990. – 448с.
10.  Фромм Э. Искусство любить: исследование природы любви. – М., 1990. – 157 с.
11.  Фромм Э. Человеческая ситуация. – М., 1993.
Категория: Педагогические науки | Добавил: Administrator (17.02.2013)
Просмотров: 494 | Рейтинг: 5.0/2
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]