Общая педагогика и история педагогики - Педагогические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Воскресенье, 11.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Педагогические науки

Общая педагогика и история педагогики
Компетентність як невід’ємна складова професійної освіти сучасного фахівця
 
Автор: Закаулова Юлія Володимирівна, кандидат педагогічних наук, Національний університет «Львівська політехніка»
 
Вивчаючи питання підготовки фахівців у системі вищої професійної освіти, варто зазначити, що за умов глобалізації та інтелектуалізації суспільства, за часів оновлення парадигми освіти, необхідно усвідомлювати значущість особистого професійного досвіду й прагнення до невпинного саморозвитку в процесі формування особистості професіонала. Саме неперервність професійного навчання є підґрунтям для виникнення фахівця нового покоління.
У межах Європейської Спілки, значну увагу приділяють освіті й підготовці професіонала, який володіє ґрунтовними теоретичними знаннями з обраної спеціальності й водночас здатен діяти нестандартно й вміти застосувати освоєні знання на практиці у межах професійної діяльності. Підготовка фахівця сучасного зразка базується на використанні міждисциплінарного підходу до організації навчального процесу, зосередженого на розширенні світогляду, нестандартності мислення, виробленні здатності критично оцінювати будь-яке нововведення, організації умов для освоєння знань у різних галузях. Значної ролі набуває інтегративний підхід до навчання, що передбачає налагодження тісних зв’язків із промисловим сектором та бізнесом, забезпечує чітке засвоєння методології педагогічної діяльності й оволодіння творчими уміннями й навичками. Згідно з практико-орієнтованим інноваційним підходом відбувається фахове зростання професіонала шляхом засвоєння інноваційної діяльності, розвиток необхідних фахових якостей, адекватних новим формам організації праці в умовах трудової діяльності [3, 145].
Особливого значення у процесі виховання та професійної підготовки майбутнього фахівця набуває компетентнісний підхід, який визначає результат навчального процесу як здатність особи ефективно вирішувати проблеми у різних виробничих ситуаціях, що трапляються під час професійної діяльності, а не як суму засвоєних знань, умінь та навичок. «Він пов’язаний з особистісно-орієнтованим підходом… зміст освіти, відображений у ньому, не зводиться до знаннєво-орієнтованого компонента, а передбачає цілісний підхід до вирішення життєвих проблем, виконання соціальних ролей, компетенцій…» [3, 146].
В умовах європейської інтеграції, розвитку ринкових відносин, невпинного вдосконалення й поширення високих технологій професійній освіті кваліфікованого фахівця відводиться роль стабілізатора та рушійного чинника на ринку праці. Зростає потреба у компетентних спеціалістах, які готові не лише використовувати освоєні знання, навички, вміння та професійний досвід, а й постійно розвивати їх. Враховуючи необхідність неперервності навчання й професійного саморозвитку, спрямованих на вдосконалення особистої кваліфікації, професійну освіту розглядають як ключову складову неперервної освіти: «Представник нового інформаційного суспільства – це особа, що безперервно навчається» [4, 90]. Розуміючи неперервну освіту як процес формування, становлення й розвитку професійної особистості шляхом застосування окремих методів, інноваційних технологій, різноманітних оновлених форм навчання на базі вищих навчальних закладів, діяльність яких спрямована на оптимізацію процесу професіоналізації особистості, зауважемо, що ціллю професійної освіти в умовах неперервної освіти є реалізація завдань культурної спільноти, забезпечення сталого розвитку на основі охорони навколишнього середовища, соціальної згоди й міжнародного співробітництва, а також забезпечення продуктивності, оволодіння новими знаннями і вміннями з урахуванням вимог праці, професійного навчання, підготовки й перепідготовки населення [2].
У країнах Європейської Спілки, у Бельгії, зокрема, професійна освіта й підготовка фахівців спрямована на становлення спеціаліста, який володіє широким потенціалом професійної творчості, організаторськими й комунікативними здібностями, необхідними для ефективного управління робочим процесом, ґрунтовними знаннями з обраної спеціальності, і, безумовно, високим рівнем компетентності.
У парадигмі професійної освіти та підготовки кваліфікованих фахівців поняття «компетентність» набуває ключового значення, є нерозривно пов’язане і водночас є продовженням поняття «кваліфікація.» У контексті дослідження ми розглядаємо кваліфікацію як сукупність стандартних знань, умінь та навичок з обраної спеціальності, теоретичне і практичне засвоєння яких передбачене навчальною програмою відповідного навчального закладу професійної освіти; як ступінь здатності до виконання певного виду праці [7, 231] Зміст компетентності значно ширший і вміщує не лише професійну кваліфікацію, а й такі особистісно-професійні характеристики працівника як нестандартне творче мислення, прийняття раціональних рішень відповідно до робочої ситуації, здатність ефективно й адекватно використовувати знання, вміння й навички задля досягнення визначеної мети у робочому процесі, неодмінне бажання самовдосконалення й спроможність критично оцінити власну діяльність. Поняття компетентності означає відповідність поставленого робочого завдання спроможності спеціаліста виконати його в умовах робочого процесу.
Підтвердження цієї тези знаходимо у низці науково-педагогічних джерел. «Компетентність – це реальна здатність досягнення мети чи результату, тоді як кваліфікація є лише потенційною здатністю виконувати завдання даної професійної діяльності» [2, 96]. Проте, компетентність працівника розглядають також як ступінь його кваліфікації, яка дозволяє успішно вирішувати поставлені перед ним завдання [5, 411]. Науковець О. Кучай визначає компетентність як «якість, характеристику особи, що дає їй змогу вирішувати, висловлювати думки у певній галузі…основою цієї якості виступають знання, обізнаність, досвід соціально-професійної людини» [6, 210]. Н. Авдеєва трактує компетентності як індекатори, які характеризують готовність особистості до життя у суспільстві [1]. Також, компетентність розглядають як «вміння застосовувати свої знання для найкращої реалізації себе у житті й професії…Компетентнісно-орієнтована освіта спрямована на комплексне засвоєння знань й способів практичної діяльності, що забезпечує успішне функціонування людини в ключових сферах життєдіяльності» [8, 180].
Учасники ІІІ Міжнародної наукової конференції «Современные достижения в науке и образовании», яка проходила 16-23 вересня 2009 року у Тель-Авіві (Ізраїль), обговорюючи питання компетентності як невід’ємної складової формування образу сучасного фахівця, наголосили, що компетентнісна модель спеціаліста, зорієнтованого на професійну діяльність, по суті, є переліком компетентностей (навичок та вмінь), якими має володіти випускник вищого навчального закладу, функцій, до виконання яких він має бути готовий у межах професійної діяльності, та фактичним ступенем його підготовленості до здійснення трудової діяльності. Розрізняють базові компетентності, які формуються у процесі професійної освіти й відносяться до стандартного переліку навчальних дисциплін, і професійні компетентності, які мають сформуватися лише у процесі роботи й нероздільно пов’язані з соціально-культурним досвідом особистості [8].
Навчальні заклади професійної освіти країн ЄС зобов’язані прищепити своїм випускникам такі групи компетентностей, які затвердила Рада Європи: компетентності, які вказують на рівень підготовленості індивіда до функціонування у полікультурному суспільстві, визначають його повагу до різноманіття вірувань, культур, етносів тощо; компетентності, що пов’язані з розвитком сучасного інформаційного суспільства і дозволяють випускнику оперувати інноваційними технологіями; компетентності, що визначають усні й письмові комунікативні здібності професіонала, які допомагають ефективно працювати у команді; соціально-політичні компетентності передбачають формування у фахівця професійної відповідальності й бажання брати активну участь у суспільному житті; компетентності, що спрямовують прагнення спеціаліста до неперервного навчання, яке визначає його професійну конкурентноздатність [2].
Відповідно, компетентнісний підхід, на нашу думку, передбачає організацію процесу підготовки кваліфікованого фахівця у такий спосіб, щоб останній мав простір для адаптації й розвитку однієї чи кількох необхідних компетентностей, які формують комплекс професійної компетентності професіонала ХХІ століття.
Н. Журавська виділяє кілька особливостей розвитку системи професійної освіти у країнах Європейської Спілки. Передусім, навчальні акценти переносяться з традиційної передачі знань на поступ особистості через активне залучення останньої у творчій навчальній діяльності, у міждисциплінарних, практико-орієнтованих командах; по-друге, усе частіше практикують використання саме компетентнісного підходу, що передбачає застосування різноманітних методів і форм навчання, для організації науково-дослідної діяльності у межах вищого навчального закладу [7]; по-третє, інститути вищої освіти намагаються максимально оптимізувати організацію навчального процесу задля створення сприятливих умов освоєння знань своїми вихованцями: індивідуальне планування навчальної роботи, моніторинг виконання індивідуальних планів кожним студентом, розробка навчальних посібників і підручників міждисциплінарного характеру, відповідно розроблені навчальні завдання для студентів, розширена позапрограмна діяльність, колективна робота у невеликих командах, спрямована на розв’язання індивідуальних завдань – все це сприяє формуванню компетентності майбутніх фахівців. Головний акцент роблять на впровадженні індивідуальної студентської роботи, що орієнтована на опанування рефлексивних знань, які необхідні для здійснення самоаналізу й самоконтролю [3]. Самостійне навчання є стрижнем професійного навчання, оскільки виховання у студентів здатності до творчого самостійного прийняття рішень, вміння виконати комплексне завдання, пристосуватися до індивідуального планування навчальної роботи й здійснювати самоконтроль щодо виконання навчальних вимог формує відповідального професіонала.
У контексті нашого дослідження з’ясовано, що оновлення освітньої парадигми та модернізація системи вищої професійної освіти передбачає формування особистості, яка була б зацікавлена у праці на користь своєї держави, її економічного, культурного й соціального зростання. Будуючи освітню систему згідно з принципом демократизації й інтелектуалізації освітньої галузі, зарубіжні педагоги послуговуються пріоритетом соціалізації фахівця й неперервності його професійного навчання. Розширення трудового досвіду, обізнаність з останніми технологічними винаходами й стратегіями розвитку промисловості, міждисциплінарний підхід до організації навчальної діяльності, що дозволяє багатогранно й по-новому поглянути на обрану професію, критична оцінка професійних цінностей, тісний зв'язок освіти з виробництвом, яке визначає попит й потребує кваліфікованих фахівців, зумовлює продуктивне середовище для особистого кваліфікаційного зростання спеціаліста.
Отже, підготовка фахівців у межах вищої професійної освіти набуває якісно нових характеристик в умовах інтеграції освітнього, культурного, політичного й соціально-економічного простору, утворення висококультурного, освіченого, інтелектуального соціуму, основою функціонування якого є демократична, конкурентна система професійної освіти, що своїм першочерговим завданням визначає розвиток компетентності майбутнього фахівця, створення умов і стимулів для неперервності навчання як засобу індивідуального професійного становлення спеціаліста.
 
Література:
1. Авдеева Н. Ключевые компетентности – новая парадигма результата / Н. Авдеева // Педагогика. – 2003. - № 5. – Сс. 34-39.
2. Державні стандарти професійної освіти: теорія і методика: Монографія; ред. Н. Г. Ничкало. – Хмельницький: ТУП, 2002. – 334 с.
3. Журавська Н. С. Підготовка викладачів-аграрників у вищих навчальних закладах країн Євросоюзу: Монографія / Н. С. Журавська. – Ніжин, 2002. – 345 с.
4. Корсак К. В. Освіта, суспільство, людина у ХХІ столітті: інтегрально-філософський аналіз: Монографія / К. В. Корсак. – К.-Н.: Вид-во НДПУ ім М. Гоголя, 2004. – 224 с.
5. Ніколаєв О.М. Компетентність та компетенція у сучасній педагогіці як педагогічні категорії. Збірник наукових праць К-ПНУ імені Івана Огієнка, Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України / О.М. Ніколаєв // Проблеми сучасної психології. - 2012. - Випуск 15. – с. 411.
6. Професійна освіта: ціннісні орієнтири сучасності: зб. наук. праць; ред. І. А. Зязюна. – К.; Харків: НТУ «ХПІ», 2009. – 472 с.
7. Словарь русского языка: Ок. 57 000 слов/ Под. ред. чл. корр. АН СССР Н.Ю. Шведовой. – 20-е изд., стереотип. М.: Рус. яз., 1988. – 750с. – с. 231.
8. Современные достижения в науке и образовании: сб. трудов ІІІ Междун. науч. конф. (16-23 сентября 2009 г., г. Тель-Авив (Израиль). – Хмельницкий: ХНУ, 2009. – 251 с.
Категория: Педагогические науки | Добавил: Administrator (04.12.2012)
Просмотров: 595 | Рейтинг: 5.0/2
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]