Общая педагогика и история педагогики - Педагогические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Пятница, 02.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Педагогические науки

Общая педагогика и история педагогики
Досвід виховання шляхетних дівчат
 
Автор: Ревіна Дар’я Олександрівна, аспірантка Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди
 
В умовах сьогодення жінки зрівняли свій соціальний статус із чоловіками та мають однакові умови для реалізації свого потенціалу. Однак упродовж багатьох століть далеко не всі представниці жіночої статі мали доступ до освіти. Наявність та якість освіти дворянських дівчат ХІХ століття залежала від багатьох обставин, головною з яких виступав майновий стан родини, і, як наслідок, її положення в суспільстві.
Дворянські сім'ї, що мали порівняно невеликий достаток, займалися вихованням своїх дітей самостійно. Цим процесом здебільшого керували старші сестри, брати або батькі. Домашнє виховання мало величезний вплив на дітей. Саме батьки були першими наставниками дівчат у вірі. Рідні розповідали їм про Бога, навчали молитвам, привчали до дотримання постів, читання православної літератури. Ці знання ставали необхідним аспектом духовного і гармонійного розвитку жінок-майбутніх матерів, які виховували вже своїх дітей, спираючись на досвід родинного виховання. Отже, мета та якість виховання дівчат залежала від духовної спрямованості родини. Адже батьки, перш за все, керувались своєю уявою про гідну освіту для дочок, зміст якої визначався сталою культурною традицією. Саме в родині дівчата вперше дізнавались про оточуючий їх світ, правила поведінки в ньому, прищеплювалася любов до вітчизни, рідних та близьких людей, діти вбирали в себе культурні та побутові моделі родини та вітчизни. Пам’ятаючи атмосферу домашньої любові та тепла, жінки пізніше відтворювали її для власних дітей.
Неабияку роль у змісті виховання зіграла мода кінця XVIII – початку XIX ст. на західний стиль, манери, мови, тим паче, як відомо, ця мода підтримувалася на державному рівні. Тому, схиляючись перед французькою культурою, російське дворянство часто наймало домашніми вчителями та вихователями своїх дітей французів, які подекуди не мали педагогічної освіти. О.С. Шишков, тогочасний міністр народної освіти Російської Імперії, обурювався тим, що домашня освіта і виховання дворянських дітей була віддана в руки французьких емігрантів. «Яке знання, – запитує О.С. Шишков, – можемо ми мати у своїй природній мові, коли діти знатних бояр і дворян наших від самих юних нігтів своїх знаходяться на руках у французів, прищеплюються до їх вдач, вчаться зневажати свої звичаї, нечутливо отримують весь образ їх думок і понять, говорять їх мовою вільніше, ніж своєю, і навіть до того заражаються до них пристрастю, що не лише не соромляться не знати її, але ще інакше ... наче би що таким, що прикрашає їх гідність, хвастають і велічаются... Ми без знання мови їх почитаємо себе неуками і дурнями. Пишемо один одному по-французьки. Благородні дівиці наші соромляться заспівати російську пісню». [1]
Поступовий культурний розвиток країни у другій половині XVIII століття поставив перед царським урядом питання про жіночу освіту. Проте вирішення цього питання носило становий характер – дозвіл на отримання державної освіти надавався лише особам дворянського походження в закритих закладах освіти – інститутах шляхетних дівчат. Визначальне значення при створенні Смольного інституту і в перші роки його діяльності мав І.І. Бецькій, який розробив низку проектів про виховання підростаючого покоління. Проекти носили сліди впливу ідей Ж.-Ж. Руссо про виховання «нової породи людей». На думку Бецького, Смольний інститут був покликаний створити новий тип дворянки – освіченої, естетично розвиненої, здатної зайняти видне місце у світському житті, а відкрите у 1765 році при ньому «Міщанське відділення» – нову породу «третього чину людей» [2, 55-56]. Бецький створив різноманітний план розумового, фізичного та морального виховання смолянок. Окрім досить широкої програми загальноосвітніх предметів, значне місце займали естетичні дисципліни: малювання, музика й танці. Вивчення історико-педагогічної літератури свідчить, що процесом виховання інституток керували класні дами, які постійно мешкали при інститутах та цілодобово стежили за поведінкою дівчат, їхнім зовнішнім виглядом та стосунками. При цьому, «стягувалось за неохайну зачіску набагото суворіше, аніж за погано вивчений урок» [2, 59].
На території сучасної України інститути шляхетних дівчат були засновані у п’яти містах – Харкові (1812), Полтаві (1818), Одесі (1828(9)), Києві (1833(8)), Керчі (1835(6)). Хоча їх відкриття було цілковитою ініціативою громадськості, держава вимагала використовувати статут Виховного товариства шляхетних дівчат при організації навчально-виховного процесу закладів. Проте згодом, зрозумівши роль інститутів як надійного засобу русифікації українського населення, держава почала надавати їм фінансову допомогу.
Після смерті Катерини ІІ у 1796 р., завідування жіночими інститутами взяла на себе імператриця Марія Федорівна. На відміну від попередниці, вона вбачала мету діяльності цих закладів у вихованні дівчат у релігійно-моральному та світському руслі, щоб після навчання вони ставали зразковими дружинами, матерями та господинями.
Таким чином, виховання жінок у XVIII – XIX ст. носило неоднорідний характер, повязаний із матеріальною спроможністю родин – від елементарного родинного, до більш організованого – інститутського. Неабиякий вплив на зміст виховання мала мода на європейську культуру та традиції.
 
Література:
1.Кондрашин И.И. Кодекс светского поведения. Режим доступу: http://ikondrashin.narod.ru/rus/poved/05-3.htm
2.Яковкина Н. И. История русской культуры: XIX век. 2-е изд., стер. — СПб.: Издательство «Лань», 2002. — 576 с.
Категория: Педагогические науки | Добавил: Administrator (16.10.2012)
Просмотров: 569 | Комментарии: 5 | Рейтинг: 4.2/5
Всего комментариев: 5
5  
Тобто прищеплення моральних цінностей не було основним завданням тогочасних інститутів. Зрозуміло, чому вона так жорстоко поводилася зі своїми кріпаками. Дякую за увагу до моїх питань та вичерпні відповіді.

4  
У той час, коли було написано "Інститутку" (1859-1861 рр.), у Києві функціонувало декілька типів жіночих закладів освіти - пансіони (з початку ХІХ ст.), гімназії (з 1850 р.) та Київський інститут шляхетних дівчат. Можна припустити, що панночка навчалася саме в Інституті шляхетних дівчат (звідти і назва твору - "Інститутка"). Попри назву, Інститут давав не вищу, а середню освіту. Протягом шести років дівчат всебічно розвивали та прививали їм естетичний смак. Обов’язковими дисциплінами були: Закон Божий, російська мова та література, польська, німецька та французька мови, історія, географія, арифметика, основи фізики та природознавства, малювання, музика, танці, рукоділля. У програмі Інституту зазначалося, що головною метою освіти жінок було отримання відомостей не стільки наукових, скільки загальних, енциклопедичних, корисних у домашньому побуті. Таким чином, попри широку різноманітність навчальних предметів, зміст освіти залишався обмеженим, порівняно із закладами освіти для чоловіків.

3  
Виходячи з набутого Вами досвіду, щодо вивчення різновидів тогочасних закладів освіти для жінок, скажіть, будь ласка, де могла навчатися Інститутка з однойменного твору Марка Вовчка? Вона, якщо проаналізувати текст твору, була з поміщиків (див.: http://www.ukrlib.com.ua/books/printzip.php?id=128&bookid=4 ): «У старої пані не було роду, окрім мала собі унучечку, - у Києві обучалась у якомусь там... от коли б вимовити... ін-сти-ту-ті...»
Щодо її власних характеристик навчального процесу, то можна підсумувати, що дисципліни у її alma mater відрізнялися різнобічним спрямуванням: «Нащо мені те знати, як по небу зорі ходять або як люди живуть поза морями та чи в їх добре там, та чи в їх недобре там? Аби я знала, чим мені себе між людьми показати...
Так як же оце? Погано вчать?
- Кажу ж вам, що й нудно, і погано, й марно. Вони тільки й думають, як би їм гроші виплатили, а ми думаємо, як би хутче нас на волю випустили... Чого ж ви задумались, бабусю?
- Та то, серденько, що гроші брали за тебе добрі, а вчили погано. Що ж, як ти далі і все позабуваєш?
- Чи подоба ж се, бабуню? Бог із вами! Як же б то між гостями або в гостях позабувати музику, або танці, або хоч би й мову французьку?.. А про ту заморську нісенітницю, то я в одно ухо впускала, а в друге випускала, та й зовсім-таки не знаю. Цур їй!
- А як же часом хто в тебе спитає, як там тії зорі по небу ходять, абощо? Люди й осудять зараз: вчилася, та й не тямить!
- Та що се ви, бабусю? Та се я тільки вам призналась, що не знаю, а чужі зроду того й не дошимраються, нехай хоч цілий день питають. Я зо всього викручусь, іще й їх оступачу, - он як, бабусю!»

2  
Шановна Ірино! Щиро дякую за зауваження. Дійсно, відбулась помилка у посиланні на друге джерело, а саме - були некоректно вказані сторінки. Для точного посилання див. http://lib.rus.ec/b/308247/read Часть первая ИСТОРИЯ РУССКОЙ КУЛЬТУРЫ ПЕРВОЙ ПОЛОВИНЫ XIX ВЕКА. Глава первая ПРОСВЕЩЕНИЕ В ПЕРВОЙ ПОЛОВИНЕ XIX ВЕКА § 4. ЖЕНСКОЕ ОБРАЗОВАНИЕ.

1  
Тези, переважно, побудовані на реферуванні першого джерела.
Там, де автор посилається на роботу Наталії Іванівни Яковкіної у першому випадку на вказаних сторінках мова йде про Пажеський корпус, у другому про Царськосельський ліцей, однак, автор публікації пише:

1. «На думку Бецького, Смольний інститут був покликаний створити новий тип дворянки – освіченої, естетично розвиненої, здатної зайняти видне місце у світському житті, а відкрите у 1765 році при ньому «Міщанське відділення» – нову породу «третього чину людей» [2, 55-56]».
2. «При цьому, «стягувалось за неохайну зачіску набагато суворіше, аніж за погано вивчений урок» [2, 59]».

Сторінкою нижче автор монографії (Н.І.Яковкіна) зауважує: «При этом учебная программа и бытовые условия таких заведений, как Царскосельский лицей или Пажеский корпус, предназначенных для детей высших кругов дворянства, резко отличались от других, даже закрытых дворянских учебных заведений. Между тем в среде дворянского сословия в первой половине XIX века наряду с земельными магнатами или просто состоятельными помещиками существовала большая прослойка безземельных дворян, мелких и средних чиновников, младших офицеров, имущественное состояние которых было очень скудным».
Тобто в пажеських корпусах та в зазначеному ліцеї могли вчитися тільки значно багатші діти, ніж нащадки міщан, не слід нехтувати і загальновідомою інформацією про те, що там вчилися тільки хлопці. Ще нижче автор (Н.І.Яковкіна) зазначає: «Нерешенным оставался и вопрос женского образования».
Отже зміст представлених тез не відповідає змісту цитованої роботи, а є рефератом єдиної публікації (Кондрашин И.И. Кодекс светского поведения. Режим доступу: http://ikondrashin.narod.ru/rus/poved/05-3.htm).

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]