Общая педагогика и история педагогики - Педагогические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Пятница, 02.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Педагогические науки

Общая педагогика и история педагогики
Трудове виховання у педагогічній спадщині періоду українського просвітництва: історико-педагогічний аспект
 
Автор: Мартиненко Світлана Андріївна, аспірантка Донбаського державного педагогічного університету
 
Постановка проблеми. Соціально-економічний розвиток нашої країни на сучасному етапі та інтеграція освіти в міжнародне освітянське товариство посилюють вимоги до людського чинника як у сфері освіти, так і в галузі виробництва. Одним із завдань сучасної освіти, як поклик сьогодення, є створення фундаментальної бази для подальшого професійного становлення молоді, що супроводжується постійним самовдосконаленням, духовним і інтелектуальним розвитком особистості, плідною працею на благо Батьківщини. Отже, стає актуальним питання усвідомлення історичного підґрунтя професійного становлення особистості у процесі розвитку української педагогічної думки у ХІХ ст.
Аналіз останніх досліджень. Професійий розвиток особистості став предметом досліджень психологів і педагогів тільки наприкінці ХІХ ст. у странах Європи, як результат пошуку шляхів підвищення ефективності виробництва. Отже, вести мову саме про професійне становлення молоді періоду українського просвітництва є недоречним, у зв’язку із відсутністю цього поняття в ті часи. Виходячи з цього ми дослідимо проблему трудового виховання молоді в українській педагогічній спадщині ХІХ ст., як підґрунтя для професійної самореалізації особистості.
Над проблемами відношення до праці, виховання трудівника, залучення дітей до роботи дорослих, навчально-професійної діяльності молоді працюють такі науковці у галузі  історії школи і педагогіки, як О.Сухомлинська, О.Любар, В.Мосіяшенко, Л.Артемова, М.Левківський, Д.Латишина, Н.Заглада, Б.Галузинський, М.Євтух, В.Живодьор, А.Сбруєва, М.Рисіна, П.Дроб’язко, С.Ликов, С.Єгоров, М.Гриценко, М.Стельмахович, Д.Федоренко та ін.
Окремі аспекти трудового виховання молоді у різні етапи становлення української державності (переважно XVI-XX ст.) було досліджено у роботах І.Кареля, М. Корфа, М. Котляренко, В. Родникова, В. Фармаковського, К.Ціруль, С. Ананьїна, Т. Лубенця, Б. Манжоса, О. Музиченка, І. Бугаєвича, В.Нечипорука, І. Пащенко, Д. Сметаніна, Д. Сергієнко, В. Струманського, М.Ярмаченко, М. Ярошенко, Ю. Руденко, О.Губко. Недостатньо висвітленими залишаються питання виховання ментального ставлення до праці молоді періоду України Русі (IX-XІІІ ст.), монголо-татарської навали (1240-1340 р.), литовсько-польської доби (кінець XІІІ – XV ст.), періоду українського просвітництва (ХІХ ст.)
Метою нашої доповіді є аналіз поглядів видатних істориків педагогіки на трудове виховання в українській науково-педагогічній спадщині ХІХ ст., визначення його особливостей в умовах становлення національної педагогічної думки.
Виклад основного матеріалу. Українські педагоги XIX ст. зробили величезний доробок з питань виховання трудової молоді, її професійної освіти. Педагогічна думка цього періоду містить новий погляд на працю, її позитивний вплив на дітей, ідеї зв’язку праці із моральним розвитком людини. Видатним освітнім діячем епохи українського просвітництва, хто розглядав працю з точки зору її виховного і психічного значення, був К.Ушинський.
Педагог-практик стверджував, що праця – це «така вільна і узгоджена із християнською моральністю діяльність людини, на яку вона вирішується за безумовною необхідністю її для досягнення тієї чи іншої істинно-людської мети у житті» [1, с.25].
Освітянин К.Ушинський підкреслював, що вільна праця наповнює життя людини сенсом, відкриває нові перспективи всебічного розвитку особистості трудівника. При відсутності праці людина губить свій шлях у житті, звідси розпутство, моральна і фізична деградація, і як наслідок, самознищення. Педагог-просвітитель запроваджує в життя ідею гармонійного поєднання розумової і фізичної праці людиною, в залежності від її індивідуальних особливостей. Праця, на думку К.Ушинського, представляє собою єдине доступне на землі і гідне людини щастя[1, с.26-31].
Значну увагу вчений приділяв внутрішній, животворящій, духовній силі праці, щирому бажанню трудової діяльності, як основам для морального розвитку людини. У процесі подолання складних ситуацій трудівник загартовує і формує свій характер, розвиває наполегливість і рішучість. Наслідуючи К.Ушинського, трудова діяльність – це основа моралі і духовного виховання молоді [2, с.103,105].
Провідними виховними ідеями К.Ушинського були  підготовка дитини до праці, роз’яснення чіткого взаємозв’язку між матеріальною забезпеченістю і складністю пошуку відповідної близької за духом праці. Педагог стверджував, що виховання повинно сповити у дитини звичку і любов до праці, дати можливість відшукати споріднену працю у житті. При втіленні в життя зазначених ідей, викладання довільного предмету у школі повинно бути побудовано таким чином, щоб учень отримував рівно стільки завдань, скільки він в змозі розв’язати.  Наставник повинен тільки допомагати дитині із виконанням вправ, тобто « не вчити, а тільки допомагати вчитися» [1, с.37,39].
Схожі висновки стосовно значного впливу праці на виховання молоді у процесі своєї педагогічної діяльності отримав сучасник і співвітчизник К.Ушинського О.Духнович.  Останній був впевнений у тому, що для виховання у дитини любові і поваги до праці необхідно досягти усвідомлення учнями практичного значення результатів своєї трудової діяльності [3, с.232].
Освітянин О.Духнович довів існування нерозривного зв’язку між трудовим вихованням і розумовим, фізичним, естетичним розвитком особистості дитини. Педагог-практик стверджував, що тільки у процесі плідної праці можливе закріплення отриманих раніше вмінь і навичок, співставлення нових знань і їх необхідності у майбутньому житті [4, с.136].
Провідне місце в системі трудового виховання у селі О.Духнович відводив землеробству. Він відстоював ідею існування при кожній школі окремої земельної ділянки, де діти мали б змогу навчатися основам садівництва і бджільництва, рекомендував залучати дітей до ремісницької праці [4, с.133].
Вирішуючи питання навчання і виховання, О.Духнович наполегливо радить батькам і вчителям враховувати природні схильності дитини, бо від природи деякі діти тягнуться до малювання, інші – до гончарного ремесла. Педагог був впевнений у тому, якщо дитині праця прийшлася до душі, то у процесі такої трудової діяльності буде мати місце самовдосконалення, гармонійний розвиток особистості, і, як результат, неосяжне щастя [5, с.154].
Своєрідну суспільно-політичну думку стосовно проблем трудового виховання висловлював відомий публіцист, політичний діяч і педагог М.Драгоманов. Він закликав співвітчизників до праці на рідній ниві, до такого роду діяльності необхідно підходити із «всесвітніми думками» про братерство і співпрацю із усіма сусідами (росіянами, словаками, білорусами, поляками). Педагог відстоював ідеї інтернаціональної праці, шляхом виконання спільної роботи всіма слов’янськими народами [7, с.177].
Якщо К.Ушинський, О.Духнович у своїй педагогічній спадщині дотримувались думки про всебічний і гармонійний розвиток особистості шляхом трудового виховання, то з цього приводу у Н.Пирогова була інша точка зору.  Він був впевнений у тому, що наука – це основа всієї навчально-виховної системи, а задача вчителя – правильно донести до учнів наукову істину. Школа не може тільки задовольняти потреби у робітничих кадрах на сьогодні, вона повинна піклуватися про майбутнє науки. Вчений підкреслював, що не можна виховання дітей з ранніх літ націлювати в основному на отримання конкретних практичних навичок, елементів певної трудової діяльності, бо це може призвести до втрати можливості працювати із любов’ю, деградації [8, с.5-7].
Педагог наполягав на тому, що спочатку треба виховати у дитини гуманність, любов і повагу до оточуючих, щирість, а вже потім займатися залученням до конкретного виду трудової діяльності. Якщо людина завдяки науці отримає хист до саморозвитку, стверджував Н.Пирогов,  то бажання практично застосовувати отримані знання, працювати, народиться само собою [9, с.25,26].
Навчання, за Н.Пироговим, повинно базуватися на повазі до особистості дитини і врахуванні її здібностей, побажань, рівня розумового і духовного розвитку. Всі навчальні заклади мають бути пов’язані між собою, кожен з них має бути «чимось завершеним, корисним у практичному житті» [9, с.26,43].
Педагог був впевнений, що трудова діяльність є складовою частиною внутрішньо вмотивованого розвитку дитини, залучати дитину до отримання практичних знань необхідно набагато пізніше, ніж робили його педагоги сучасники. На думку Н.Пирогова, основною метою педагогіки є виховання «людини», прищеплення їй усіх загальнолюдських якостей, і тільки тоді, коли дитина усвідомить їх, можна переходити до залучення її до тієї чи іншої спеціальності [10, с.6].
Послідовник К.Ушинського видатний педагог і методист М.Корф наполягав на поєднанні навчання і виховання з життям. Вчений був категорично проти заміни загальноосвітніх знань ремісничою підготовкою, натомість підкреслював важливість ознайомлення дітей під час навчання із навколишньою природою, особливостями господарського життя села і міста. Фізична праця дітей, на думку М.Корфа, представляє собою дуже ефективний засіб розумового, фізичного, морального і естетичного виховання. Педагог наполягав на тому, що в школі необхідно застосовувати таку працю, що дає якісне поєднання розумової діяльності і механічної роботи в інтересах розвитку суспільства, практичного самостійного життя [11, с.36].
Погляди С.Миропольського на трудове виховання молоді мали релігійне підґрунтя. Педагог стверджував, що праця призначена людині Богом і вся земля завдяки цьому засіяна працею людства щирою і натхненною. Задача вчителя донести до дітей ідею того, що трудове життя – це найкраще благо, яке тільки можна мати. Дитина народжується для праці, зростає із природнім бажанням працювати. Для успішної трудової діяльності необхідні розум, уважність, старанність, сумлінність, а ці якості праці повинна розвивати школа. Виховання дітей у праці вчить вести плідне життя, допомагати ближнім [12, с.70-71].
Правильна постановка трудового виховання за С.Миропольським означає таку організацію дитячої праці, де робота проходить бадьоро, живо, весело, тільки тоді вона зміцнює фізичне і психічне здоров’я людини. Для того, щоб вихованці полюбили працю, необхідно зробити її різноманітною, цікавою і привабливою.  Школа повинна ставити собі за мету виховання свідомості, витриманості і постійності у праці, що складає основу для подальшого самостійного плідного трудового життя людини [13, с.22-24].
Видатний український письменник і педагог-науковець І.Франко зробив величезний вклад у розбудову національної демократичної школи на засадах українізації освіти і запровадження дитячої праці, як основного чинника всебічного виховання. Освітянин активно домагався гармонійного поєднання освіти з життям і інтересами народу. Основні завдання, які І.Франко ставив перед школою полягали у наступному: створення тісного взаємозв’язку навчання із працею, побудова освіти на матеріалістичному ґрунті, використання величезного українського педагогічного досвіду у навчально-виховному процесі, формування сприятливих умов для всебічного розвитку мислення і психічних процесів дитини [14, с.147-148].
Науковець І.Франко був переконаний у тому, що людина не може жити не працюючи, без праці життя втрачає сенс, починається спустошення духовного і ментального потенціалу нації. Виховання працелюбності – основний чинник морального становлення дитини як особистості, громадянина своєї держави, творця майбутнього. Значну увагу І.Франко приділяв місцю і ролі вчителя у навчально-виховному процесі, кваліфікований педагог повинен виховувати в дітях любов до праці, повагу до трудящих [11, с.37-38].
Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. В результаті аналізу поглядів видатних педагогів на трудове виховання у період українського просвітництва ми прийшли до висновку, що останнє  переважно розглядалось як ефективний засіб для формування особистості. У процесі дослідження нами було доведено, що шкільна праця  набула значення корисного і дієвого чинника морального, духовного, естетичного виховання дитини.
Вивчаючи наукові роботи К.Ушинського, О.Духновича, С.Миропольського,  М.Корфа,  І.Франка нами було доведено, що у даному педагогічному доробку науково обґрунтовано необхідність підтвердження і закріплення знань, отриманих школярами при вивченні загальноосвітніх предметів, на практиці. Під час дослідження української науково-педагогічної спадщини ХІХ ст. ми з’ясували, що трудову діяльність почали сприймати як основу для всебічного і гармонійного розвитку молодого покоління.
У процесі аналізу практичного досвіду роботи зазначених вчених нами було виявлено наступні особливості трудового виховання молоді у період українського просвітництва: виховання у дитини дбайливого ставлення до оточуючого середовища шляхом  запровадження в навчально-виховний процес різноманітної сільськогосподарської роботи, введення уроків ручної праці і ремісницької справи; загартовування характеру під час практичної діяльності, виховання свідомого ставлення до життя і відповідальності за свої вчинки; створення під час трудової діяльності сприятливих умов для формування у дитини відчуття власної гідності, самодостатності,  впевненості у спроможності матеріально забезпечити себе на шляху до обраної життєвої мети, для підготовки кваліфікованого фахівця.
Відмінними рисами виховання в праці у педагогічній думці ХІХ ст. також були: індивідуальний підхід до навчання дітей;  побудова уроку, як основного елементу освітнього процесу, проходила на засадах жвавої, цікавої, захоплюючої постійної розумової і практичної роботи учнів; постійне забезпечення дітей під час навчання особисто зорієнтованим індивідуальним завданням.
Педагогічні ідеї Н.Пирогова (виховання «людини», дбайливе і поважне ставлення до дітей, врахування їх побажань і індивідуальних особливостей тощо) додали своєрідної гуманної забарвленості, самобутності системі трудової підготовки молоді ХІХ ст. У процесі дослідження виховної думки періоду українського просвітництва нами було доведено тісний взаємозв’язок між духовним, моральним, естетичним розвитком особистості і систематичними заняттями дитини з конкретних видів практичної діяльності. Натхненна, творча праця – це сенс життя і шлях самореалізації тогочасної людини.
Відкритими залишаються питання вивчення ідей трудового виховання підростаючого покоління у науковому доробку українських просвітителів Т.Шевченка, М.Максимовича, П.Юркевича, А.Свидницького, М.Костомарова.
 
Література:
1.Ушинский К.Д.: наука и искусство воспитания / сост. С.Ф.Егоров. – М, 1994. –208 с.
2.Гончаров  Н.К. Педагогическая система К.Д.Ушинского / Н.К.Гончаров. – М.: Педагогика, 1974. –272 с.
3.Верига В. Нариси з історії України. (кінець XVIII – початок XX ст.) / В.Верига. – Львів: Світ,1996. –447 с.
4.Машталер В. Педагогічна і освітня діяльність О.В.Духновича (1803-1865) / В. Машталер. –К.: Рад. школа, 1966. –147 с.
5.Науменко Ф.І. Лекції з історії педагогіки для студентів університету / Ф.І.Науменко. –Л.: МВССО УРСР Львівський ордена Леніна державний університет ім. Ів.Франка, 1964. –213 с.
6.Федченко П.М. Михайло Драгоманов. Життя і творчість / П.М.Федченко. –К.: Дніпро, 1991. –362 с.
7.Заславский Д. М.П. Драгоманов / Д.Заславский. – М.: Изд-во ПОЛИТКАТОРЖАН, 1934. –240 с.
8.Каптерев П.О. Пирогов как общественный деятель и педагог / П.О.Каптерев. –  Спб, 1897. –11 с.
9.Современное значение педагогических идей Н.И.Пирогова. – С.-Петербург: Изд-е общ. экспер.педагогики, 1911. –60 с.
10.  Мусин-Пушкин А.А.  Н.И. Пирогов, как педагог /  А.А. Мусин-Пушкин. – Петроград, 1916. –152 с.
11.  Ковальчук Г.П.Трудове виховання школярів у загальноосвітніх закладах України в першій третині ХХ століття: дис. … канд. пед. наук: 13.00.01 / Ковальчук Геннадій Петрович. – Кам’янець-Подільський, 2008. – 220 с.
12.  Миропольский С. Дидактические очерки. Ученик и воспитывающее обучение в народной школе / С. Миропольский. – С.-Петербург: Типография Глазунова, 1909. – 72 с.
13.  Миропольский С. Задачи, план и основы устройства нашей народной школы / С. Миропольский. – С.-Петербург: Типография Глазунова, 1884. – 185 с.
14.  Сисоєва С.О. Нариси з історії розвитку педагогічної думки: навч. посіб. / С.О.Сисоєва, І.В.Соколова. – К.:Центр навчальної літератури, 2003. –308 с.
Категория: Педагогические науки | Добавил: Administrator (11.10.2012)
Просмотров: 735 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]