Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право - Юридичесике науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Воскресенье, 04.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Юридичесике науки

Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право
Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів та тканин людини ( аналіз обєктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 143 Кримінального Кодексу).
 
Автор: Лихоліт Аліна Ігорівна, студентка вечірнього факультету Національного  університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
 
Досягнення сучасної медицини дозволяють у багатьох випадках не тільки поліпшити якість життя, а й зберегти його. При цьому одним з найбільш ефективних і реальних способів, за допомогою яких досягаються такі результати є трансплантація (пересадка органів). Трансплантація як метод лікування низки найтяжчих захворювань людини застосовується саме тоді, коли усунення небезпеки для життя або відновлення здоров'я людини іншими методами лікування неможливе.  Про актуальність наведеного свідчить настуане: за узагальненими даними, сучасна світова потреба складає не менше одного мільйона клінічних трансплантацій нирки, серця, печінки, не враховуючи інших органів. Нажаль зараз в Україні із 2 тис. осіб, які потребують операцій з пересадки того чи іншого органу проводиться лише 80-100 операцій на рік. Для порівняння, в Сполучених Штатах Америки, які є лідером по кількості зроблених операцій з пересадки органів, щорічно 10 тис. пацієнтів отримують здорові нирки, 4 тис. – печінку, 2 тис. – серце. Але таке становище не може визнаватись задовільним. У таких країнах як Норвегія, США, Італія, Франція, Польща, на 1 млн. населення припадає відповідно по 57,6%; 56%; 33%; 21%; 14,7% операцій з трансплантації нирок, тоді як в Україні цей показник дорівнює 1,2%. Що заважає Україні перебувати у числі розвинених країни світу у питанні збереження життя та здоровя шляхом трансплантації? По-перше – це недостатньо розвинута система медичних закладів, які мають необхідний рівень технічного забезпечення та кваліфікований персонал (зараз в Україні існує 6 центрів трансплантації органів, з яких на повну силу працюють лише 2 – в Запоріжжі та Києві). По-друге – наявність багатьох правових проблем. Для розвязання останніх спробуємо розглянути проблему трансплантації через дослідження обєктивної сторони ч. 1 ст. 143 Кримінального кодексу України (далі – КК).
Перш за все необхідно звернути увагу на те, що порушення встановленого законом порядку трансплантації органів та тканин людини (ч. 1 ст. 143 КК) є злочином з формальним складом. Злочини з формальним складом  - це такі злочини, для об’єктивної строни яких закон вимагає встановлення тільки діяння (дії чи бездіяльності) [7, 127]. Отже, при аналізі об’єктивної сторонони злочину, передбаченого  ч. 1 ст. 143 КК, перш за все необхідно розглянути суспільно-небезпечне діяння, як обов’язкову ознаку об’єктивної сторони злочину. Поняття «діяння» визначається такою сукупністю ознак: діяння має бути конкретним, усвідомленим і вольовим актом поведінки людини, суспільно-небезпечним та протиправним.
Об’єктивна сторона складу злочину, передбачених ст. 143 КК,  характеризується діянням (дією чи бездіяльністю), що виражається в порушенні встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини.
Важливим для повного та всебічного розгляду обєктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 143 КК необхідно визначити що таке трансплантація. Ст. 1 Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» від 16.07.1999 р. [3; 2] визначає трансплантацію як спеціальний метод лікування, що полягає в пересадці реципієнту органа або іншого анатомічного матеріалу, взятих у людини чи у тварини.
Щодо визначення змісту поняття «трансплантація» вченими-юристами в юридичній літературі існує багато точок зору. Наприклад І. І. Горелік визначає трансплантацію як пересадку органа або тканини на іншу частину тіла того ж організму або на іншй організм [1; 5]. Я. Дргонець та П. Холлендер під трансплантацією розуміють медичну операцію, при вчиненні якої хвора частина людського організму замінюється здоровою частиною, вилученою з того ж або іншого організму [2; 91]. Якщо два попередні визначення розглядали трансплантацію з точки зору медицини, Г.В. Чеботарьова пропонує звернути увагу на трансплантацію, як на складову права кожного громадянина на охорону життя та здоров’я. Вона визначає трансплантацію як спосіб реалізації конституційного права права громадян України на охорону життя та здоров’я, що являє собою особливий вид медичної діяльності, що здійснюється під контролем держави і має правові наслідки для її учасників [11; 18].  Схожу думку на визначення поняття «трансплантація» має також і Н. О. Маргацька, яка визначає, що трансплантація – це особливий вид медичної діяльності (послуги), який здійснюється під суворим контролем держави та має правові наслідки для її учасників [4; 21]. Узагальнюючи всі вищевизначені точки зору можна зробити висновок, що  трансплантація – це спеціальний метод лікування, який являю собою медичну операцію по вилученню органів або тканин у донора та пересадку їх реципієнту на умовах і в порядку, визначеному в законодавством .
За своїм змістом ч. 1 ст. 143 КК відноситься до так званих банкетних норм. Під останньою в науці кримінального права традиційно розуміють таку кримінально-правову норму,  для розуміння змісту якої необхідно звертатися до інших нормативно-правових актів, які не відносяться до кримінального законодавства [8; 124].
Щодо ч. 1 ст. 143 КК такими нормативно-правовими актами, котрі регламентують порядок трансплантації органів та тканин людини, зокрема, є: Закон України «Про трансплантацію  органів та інших анатомічних      матеріалів людини» від 16.07.1999 р. (далі – Закон); Основи законодавства України про охорону здоров’я від 10.11.1992 р.; Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації Закону України «Про трансплантацію  органів та інших анатомічних матеріалів людини» № 695 від 24.04.2000 р.; Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження нормативно-правових актів з питань трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людини» № 96 від 04.05.2000 р. [5; 119-120].
У зв’язку з тим, що порядок трансплантації органів та тканин людини в Україні регламентуються як законом «Про трансплантацію  органів та інших анатомічних матеріалів людини» від 16.07.1999 р., так й іншими нормативно-правовими актами, гостро постає питання про межі кримінальної відповідальності осіб за порушення порядку трансплантації органів та тканин людини. А саме, кримінальна відповідальність за ч. 1 ст. 143 КК повинна наставати лише у випадку порушення суб’єктом норм Закону України «Про трансплантацію  органів та інших анатомічних матеріалів людини» від 16.07.1999 р., чи й в інших випадках порушення ним приписів, які встановлюють інші нормативно-правові акти, котрі регламентують зазначений спеціальний метод лікування.
Як вважає С. В. Гринчак,  вказівка в назві ч. 1 ст. 143 КК на порушення закону дає підстави вважати, що кримінальна відповідальність настає за порушення лише Закону про трансплантацію та Основ законодавства України про охорону здоровя [5; 171].
З цією точкою зору важко погодитись. По-перше, порушення порядку трансплантації органів або тканин людини, котре регламентоване як Законом, так й іншими нормативно-правовоми актами, за своєю юридичною природою є однорідними, а тому й підходи до відповідальності осіб, які здійснюють ці порушення, також повинні бути однаковими.
По-друге, поширювальне тлумачення поняття «закон» (розуміння під ним більш ширшого поняття – «законодавство») відоме правозастосовчій практиці при застосуванні й інших норм КК (наприклад, ч. 1 ст. 329 КК). Тому, на наш погляд, є більш обґрунтованою теза про те, що кримінальній відповідальності за ч. 1 ст. 143 КК підлягає особа, котра порушила порядок трансплантації органів або тканин людини, встановлений як Законом, так й іншими нормативно-правовими актами. Водночас вбачається доцільним зняття зазначеного дискусійного питання шляхом внесення відповідних змін до назви ст. 143 КК. Пропонується наступна редакція ч. 1 ст. 143 КК: «Порушення встновленного законодавством порядку трансплантації органів або тканин людини».
Важливим питаням для правильної кваліфікації дій особи за ч. 1 ст. 143 КК є питання про момент закінчення злочину. Як вважає В.І. Касенюк злочин, передбачений ч. 1 ст. 143 КК, є закінченим з моменту проведення трансплантації з порушен­ням встановленого законом порядку [9; 546]. Тієї ж думки дотримуються й М. І. Мельник та М. І. Хавронюк: злочин, передбачений ч. 1 ст. 143 КК, на їх думку, вважається закінченим з моменту порушення будь-якої з умов проведення трансплантації органів або тканин людини, встановленої законом [10; 597].
На нашу думку треба враховувати ту обставину, що трансплантація анатомічних матеріалів є двоєдиною операцією, тобто включає в себе вилучення органів або тканин у донора та їх пересадку реципієнту. А момент закінчення буде залежати від того, на якому етапі особа порушила порядок трансплантації. Якщо порядок порушено під час вилучення анатомічних матеріалів у донора, цього достатньо для того, щоб злочин можна було вважати закінченим. Якщо порядок трансплантації порушений під час пересадки, злочин буде вважатися закінченим на другому етапі оперативного втручання.
 
Література:
1.Горелик И.И. Правовые аспекты пересадки органов и тканей. – Минск: Вышэйшая школа, 1971. – С. 5.
2.Дргонець Я., Холлендер П. Современная медицина и право: Пер.со словац. – М.: Юрид. лит., 1991. – С. 91.
3.  Закон України Про трансплантацію  органів та інших анатомічних матеріалів людини: Закон України від 16 липня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. –1999. – № 41. – Ст. 377.
4.Маргацкая Н.А. Гражданско-правовые проблемы донорства и трансплантации: Дис. …. канд. юрид. Наук: 12.00.03 / Моск. гос. Ун-т им. М. В. Ломоносова, юридический фак. – М., 1984. – С. 21; Чеботарьова Г. В. Кримінально-правові проблеми трансплантації органів або тканин людини та донорства крові  України. – К.: КНЕУ, 2006. – С. 13.
5.Кримінальна відповідальність за незаконну трансплантацію органів або тканин людини : монографія / С. В. Гринчак ; наук. ред. Л.В. Дорош. – Х. : Право, 2011. – 296 с.
6. Кримінальний Кодекс України – Х.: ТОВ «Одіссей», 2010. – 280 с.
7.Кримінальне право України: Загальна частина : підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін. ; за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 4-те вид., перероб. і допов. – Х. : Право, 2010. – 456 с.
8.Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник / За ред. Є.Л. Стрельцова. – Х.: Одіссей, 2009. – С. 48.
9. Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін., за заг. ред. В. В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2006. – 1184 с.
10. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України.4-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М. І. Мельника, М.І. Хавронюка. К.: Юридична думка, 2007. 1184 с.
11.Чеботарьова Г.В. Кримінально-правові проблеми трансплантації органів або тканин людини та донорства крові: Автореф. дис. …канд. юрид. Наук: 12.00.08 / НАН України; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2003. – 18 с.
Категория: Юридичесике науки | Добавил: Administrator (21.03.2013)
Просмотров: 546 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]