Академия наук

До історії Українських Установчих зборів

Автор: Мельник Олександр Олексійович, кандидат історичних наук, доцент кафедри суспільно-гуманітарних наук Таврійський державний агротехнологічний університет

Ідея Установчих зборів, реалізована у добу Великої Французької революції, набула значного поширення в демократичних колах Росії та України на початку ХХ століття. Але матеріалізація цієї ідеї стала можливою лише після повалення самодержавства. Лютнева революція 1917 року і, певне послаблення центральної влади в Росії, дали надію національним силам України реалізувати право української нації на самоврядування, через скликання своїх Установчих зборів для розв’язання власних національних, політичних та соціально-економічних проблем. Але втілення в життя цієї ідеї ставило під загрозу скликання Всеросійських зборів, як найвищого владного органу. Тому, майже відразу, між політичними силами Росії, які взялися втілювати у життя справу скликання Установчих зборів виник гострий конфлікт, який набув ще більшої напруженості з появою нової владної структури – Рад. В жорсткій боротьбі в Україні зіткнулися концепції: “Вся влада Всеросійським Установчим зборам”, “Влада Українським Установчим зборам”, “Вся влада Радам”.

Першим кроком на шляху розбудови державності України стало скликання Національного Конгресу (5-7 квітня 1917 р.). Загроза перетворення його на національні Установчі збори об’єднало проти нього, та його організаторів як праві, так і ліві загальноросійські партії в Україні [1, с. 35]. Перших – загрозою розпаду єдиної Росії, других – тим, що пролетаріат буде розділений за національною ознакою. Проте делегати Конгресу не виражали інтереси всього населення України і тому не могли взяти на себе розв’язання проблем, які стояли перед Установчими зборами, хоч своїми рішеннями щодо автономії України, повноважень Центральної Ради вони заклали підвалини державності України.

Знову до питання про необхідність скликання національних Установчих Зборів повернулися у червні 1917 р. коли було проголошено 1 Універсал, який визначив місце Українських Установчих зборів [2, с. 351]. У вересні 1917 року на 5-й сесії Центральної Ради було постановлено скликати Установчі збори України. Остаточно це питання було вирішено з прийняттям 3-го Універсалу і Закону про вибори до Установчих зборів УНР. Днем виборів призначено 27 грудня 1917 року, а днем скликання – 9 січня 1918 року [3, 1917. 23 листопада]. До участі у виборах були допущені всі, хто досяг 20 років. Територія України була поділена на 10 виборчих округ, куди увійшли всі повіти, в яких проживало більше 50% українців. В них обрати треба було 303 депутатів. Була надана можливість взяти участь у виборах тим українцям, які проживали поза межами України [4, с. 5]. Головою Комісії по виборам призначено М. Мороза. За депутатські мандати боролися від 17 до 24 партій.

Але цілий ряд обставин не сприяв нормальному ходу виборів:  фінансові проблеми не дозволили багатьом комісіям своєчасно розпочати роботу; перевтома виборців (три виборчих кампанії поспіль); мало було часу для підготовки виборів; стан громадянської війни. Через те вибори призначені на 27-29 грудня 1917 р. не відбулися в жодному з округів. Тому на нараді Голів окружних комісій (22 листопада), було прийнято рішення про перенесення виборів на 7 січня 1918 року. Вибори відбулися у 6 округах,  на які припадало 267 депутатських місць. Головна причиною провалу виборів в інших округах була громадянська війна. Там де вибори відбулися проголосувало виборців від 15% у Херсонському окрузі до 59% у Полтавському. Найбільше голосів 63,4% було подано за українських есерів [5, арк. 26-46]. 21 січня Центральною Радою було видано закон про тимчасове припинення виборчого діловодства для попереднього розподілу депутатських місць, щоб скликати Установчі збори 2 лютого. Але захоплення Києва більшовиками не дало змоги це зробити. Нарком освіти радянського уряду В. Задонський прямо заявив М. Морозу що “Українські збори збиратися не будуть” [6, арк. 365].

Після повернення Центральної Ради до Києва, 27 березня у Малій Раді М. Мороз доповідав про стан виборчої справи і результати виборів до Установчих зборів України. За його словами вибори визнавались дійсними у 6-и округах, де було обрано 208 депутатів з 303, що давало право Центральній Раді скликати Установчі збори. 11 квітня було ухвалено скликати Установчі збори 12 травня. Проте скликати їх не вдалося через гетьманський заколот. 8 липня 1918 р. було видано наказ Гетьмана за № 87 “Про припинення діяльності Головної Комісії по справах виборів до Установчих зборів УНР” [7, арк. 64-70].

Коли, після перемоги над Гетьманом, українські партії знову стали до влади, вони відкинули ідею розбудови української держави на загальнодемократичних принципах, як буржуазних, і висунули принцип формування владних установ за класовою ознакою у вигляді Трудового Конгресу.

Література:

1. Дорошенко Д. Мої спомини про недавне минуле (1914-1920).- Мюнхен.: 1969.-Т.2. - Друге видання. – 542 с.

2. Ковалевський М. При джерелах боротьби. Спомини, рефлексії.- Інсбрук.: 1969.  -  588 с.

3.  Вісник Генерального Секретаріату УНР.- 1917.-№ 2.-23 листопада.

4.  Закон про вибори до Установчих Зборів УНР. К.: 1917. – 16 с.

5.  Центральний державний архів вищих органів державної влади і органів державного управління України (ЦДАВО України). - Ф. 1133 Головна Коміся по справам виборів до Установчих зборів УНР.- Оп. 1.- Спр. 53. - 26-46 арк.

6.  ЦДАВО України. - Ф. 1133.- Оп. 1.- Спр. 3.- 365 арк..             

7.  ЦДАВО України. - Ф. 1133.- Оп. 1.- Спр. 41.- 64-70 арк.; Боротьба.- 1918.- 8, 12, 25, 31 березня; 13 квітня.