Теория и история государства и права; история политических и правовых учений - Юридичесике науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Воскресенье, 04.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Юридичесике науки

Теория и история государства и права; история политических и правовых учений

Особливості взаємовідносин релігії , політики та права в Україні

Автор: Єрмакова Ганна Станіславівна, Київський Національний Університет імені Тараса Шевченка

 

Витокові основи системи  «релігія - політика - право» в Україні  пов’язані з  специфікою  візантійської політичної, правової і релігійної систем, де релігія підпорядковувалася політичній владі. Соціально–політична криза (XVIIст.) призвела до посилення абсолютистських тенденцій: оформляються стійкі структури правоохоронних органів.  Державні злочини вперше у вітчизняній історії відділяються від кримінальних.  Створюється  прообраз органу політичного розшуку, орієнтованого на придушення реальних і потенційних політичних противників. З прийняттям Духовного регламенту (1721р.) церковне управління стало організовуватися за зразком цивільних колегій і ставилося в строгу підлеглість державній владі. Церкві ставилося в обов'язок виконання ряду функцій державної влади. Держава, запозичивши з релігійних джерел технологію побудови і діяльності спеціальних органів, що забезпечують безпеку в ідеологічній сфері, стала вимагати від священнослужителів співпраці в питаннях політичного розшуку [1].

Логічним завершенням залучення церкви до реалізації правоохоронних функцій стало покладання на духівництво обов'язку нести поліцейську повинність у вигляді відбуття караулів на вулицях, спостерігати за розкольниками, бродячими ченцями і попами, розповсюджувачами забобонів, вести контроль за переписом населення. Полімодельну  систему різних вірувань покликана була  в рамках гармонізації конфесійних стосунків і можливості для успішного   маневрування в «ім'я уникнення  релігійних  конфліктів». Важливу роль у функціонуванні полімодельної системи  відіграло   місіонерське служіння і державна підтримка Православної Церкви, строгий облік всіх віруючих кожного приходу, вдосконалення форм і методів «дії» на них.

Поневолення Церкви державою, виконання поліцейських функцій призвело до того, що боротьба проти самодержавства супроводжувалася зростанням антицерковних настроїв.  Надання церкві правоохоронних функцій сформувало не лише новий порядок суспільного життя, при якому в епіцентр всього була поставлена вже не віра,  а держава, але і змінило відношення   населення   до церкви. Втрачаючи віру і пошану до релігії і Бога, народ втрачав віру і пошану і до державної влади як до влади,  встановленої Богом. Релігія і царська влада були зв'язані нерозривно,   тому послаблення   або загибель   однієї   складової неминуче вели до послаблення і загибелі іншої [2].

В основі  державної політики лежали плани радянського керівництва радикально, в найкоротші терміни вирішити релігійну проблему в країні. В порівнянні з попередніми антирелігійними кампаніями (20–30–х років), в ході яких ставилася мета ослабити церкву як суспільний інститут, витіснити з активної суспільної  життя, ізолювати найбільш небезпечних для державного ладу духовних лідерів,  в кампанії 60–х років ставилася мета повністю знищити даний суспільний інститут. Держава перемістила свої зусилля в боротьбі з церквою з царини адміністративно – репресивної в  ідеологічну.

В 1987–1988 роках почався процес стабілізації  стосунків політичної влади і релігійної, правової систем, поступового оздоровлення Украинської Православної Церкви, набуття самостійності, звільнення з–під суворого контролю спеціальних органів радянської держави. Даний процес супроводжувався релігійним «відродженням», бурхливим зростанням числа віруючих в країні.  Церква, ослаблена тоталітарними режимами, за всього свого бажання стабілізувати позитивні процеси у країні, виявилася не в змозі узяти на себе дану місію.

Проте хоча радянська модель державно–церковних відносин була командно – адміністративною, оскільки правляча партія намагалася обмежити вплив релігії і врешті–решт її ліквідувати, все ж були і позитиви, зокрема, наявність законодавства про свободу совісті та релігійні організації, хоча законодавче унормування відносин держави і церкви було декларативним, що уможливлювало втручання партії та держави у справи Церкви. Відтак влада намагалася приручити, контролювати  релігійно–церковні інституції.

Намагання використовувати релігію і церкву як інструмент для підтримки своїх акцій, для легітимації своєї влади  призводить до надмірної політизації, до розповсюдження раціональних конструкцій соціальної дійсності на автономну сферу релігійного життя, надаючи релігійним інституціям не властивих їм функцій. Процеси демократизації суспільства, державотворення, становлення нової системи ціннісних орієнтацій після проголошення незалежності України  зумовили динамічний розвиток релігійно–церковного життя, що відображається в зростанні кількості релігійних інституцій, в урізноманітненні на теренах України різних релігій. Водночас сучасне українське суспільство «вражене» політизацією міжцерковних конфліктів і протистоянь, що призводить  до соціальної і політичної диференціації суспільства, поляризації політичних рухів і партій, боротьби за владу. Посиленню ролі релігійного чинника в сучасній політичній ситуації сприяють: наростання політичного протиборства в країні; погіршення економічного стану в країні або регіоні; міжнаціональні суперечності; сепаратизм; зростання організованої злочинності [3].

Однією з найважливіших причин загострення конфліктів у релігійній ситуації України є її політизація. Політизація конфесійних відносин та оцерковлення політики здатні спричиняти й посилювати процес регіоналізації України, який загрожує її територіальній єдності.

Серед провідних тенденцій у взаємовідносинах релігії, права та політики в сучасному українському суспільстві  спостерігаються тенденція утвердження релігійно–правового і політичного синкретизму, який виступає в ролі  певного суспільного транслятора, спроможного  стати  вагомим фактором стабільності в державі.

Дестабілізуючі процеси, що мають місце в нашому суспільстві, свідчать, що законодавство і політика України щодо релігії  є незавершеними.  Часто–густо в релігійній діяльності НРТ (нових релігійних течій) використовується «контроль свідомості» – свідоме насильницьке управління психікою і поведінкою. залучення Церкви до вирішення державних справ може підсилити її дію на політичне і духовне життя суспільства. Але це  буде не чим іншим, як клерикалізацією суспільства, порушенням конституційних норм.

 

Література:

1.Саган О. Політологія релігії / О. Саган //Академічне релігієзнавство. Підручник. За наук. ред. проф. А. Колодного. – К. : Світ Знань, 2000. – С. 582 – 603.

2.Предко О. І. Психологія релігії: історія, теорія, релігієзнавчі виміри / О. І. Предко // Монографія. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – 278 с.

3.Релігія і політика в сучасній Україні / І. Ф. Курас, М. Ф. Рибачук, М. І. Кирюшко, П. І. Фещенко. – К. : Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 2000. – 272с.

Категория: Юридичесике науки | Добавил: Administrator (21.08.2014)
Просмотров: 437 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 1
1  
Мое мнение относительно церкви и государства всегда сводится к одному - они должны быть разграничены. Нельзя "секты" сразу выдавать за врагов страны и основной веры. Если организация преследует единую цель мошенничество, то тогда необходимы расследования. Но если прихожанин "секты" дает такие же взносы в кассу церкви, как и в православном храме, то нет никакой разницы между данными "организациями".

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]