Теория и история государства и права; история политических и правовых учений - Юридичесике науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Воскресенье, 04.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Юридичесике науки

Теория и история государства и права; история политических и правовых учений
Імпічмент президента: історія, сутність та значення
 
Автори:
 
Мітцель Олександр Миколайович, старший прокурор прокуратури м. Первомайська Луганської обл.
 
Федоренко Вікторія Василівна, аспірант другого року навчання Київського національного Університету ім. Т. Шевченка
 
Політико-правовий інститут імпічменту виник в Англії у XIV ст. як засіб парламентського контролю за діями королівських міністрів, осуду їхньої діяльності. Звідси його назва: англ. impeachment - осуд, звинувачення, від лат. impedicare - зв'язувати, заковувати). Процедура імпічменту була запроваджена угодою між парламентом і королем від 1338 року і полягала в тому, що будь-хто з королівських міністрів міг бути усунений з посади за вчинення "тяжких злочинів та проступків". Палата Громад отримала право віддавати королівських міністрів під суд Палати Лордів, тоді як раніше це право належало тільки королю. Вперше процедура імпічменту була застосована 1386 року стосовно королівського канцлера Майкла де ля Поула, графа Саффолка, якого звинуватили в порушенні обіцянки перед парламентом підготувати та довести до вигляду офіційного парламентського акта письмову пораду комітету дев'яти лордів щодо поліпшення становища короля і королівства, а також у невмінні витрачати кошти, направлені парламентом для викупу міста Гент, через що воно було для Англії втрачено [1 с.8].
За умов неписаної англійської конституції, що склалася в результаті тривалої боротьби між королем і парламентом, імпічмент був важливим засобом впливу парламенту на уряд, підпорядкування останнього парламенту. Формулювання "тяжкі злочини та проступки", до якого з часом додалась "державна зрада", в контексті інституту імпічменту використовувалось в країні протягом 400 років. Із запровадженням в Англії інституту парламентської відповідальності уряду процедура імпічменту втратила своє значення і після 1805 року жодного разу не застосовувалась     [2 с.48].
Інститут імпічменту був запозичений в Англії розробниками Конституції США, де за умов президентської форми республіканського правління став важливим елементом механізму стримувань і противаг в системі поділу державної влади. В конституційному закріпленні інституту імпічменту в США використано британські формулювання "державна зрада", "тяжкі злочини та проступки": "Президент, віце-президент і всі цивільні посадові особи Сполучених Штатів можуть бути усунені з посади після засудження в порядку імпічменту за державну зраду, хабарництво або інші тяжкі злочини та проступки" (розд. 4 ст. II Конституції США 1787 p.) [2 с.56].
У подальшому досвід США був запозичений іншими державами з республіканською формою правління, де інститут імпічменту запроваджувався передусім стосовно глави держави - президента. На сьогодні імпічмент президента не передбачений конституціями небагатьох держав (наприклад, Естонії, Узбекистану).
В оцінці інституту імпічменту як складової системи стримувань і противаг, чинника демократичної політичної стабільності, на нашу думку, доцільно виходити з таких засад: коло правопорушень (дій) як підстав для імпічменту; юридична складність процедури імпічменту; реальність можливості усунення президента з поста в порядку імпічменту.
Коло правопорушень як підстав для імпічменту коливається в межах від державної зради до порушень конституції і законів. В одних країнах   президент може бути усунений з поста тільки в разі вчинення ним державної зради (Казахстан, Франція, Чехія). Це означає практичну неможливість притягнення президента до відповідальності у формі усунення його з посади шляхом імпічменту (тобто міфічний характер самого конституційного інституту імпічменту), оскільки малоймовірно, щоб обраний народом (президентська і змішана республіки) або парламентом (парламентарна республіка) глава держави опустився до переходу на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунської діяльності, надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти власної держави тощо, що складає ознаки державної зради як кримінального злочину.
В деяких країнах як підставу для імпічменту поряд з державною зрадою конституції визначають також "інший тяжкий злочин" (Білорусь, Росія). Проте це не робить реальністю сам імпічмент. Не тільки через мало-ймовірність скоєння президентом тяжкого злочину, а й через практичну неможливість його доведення стосовно наділеного юридичною недоторканністю і широкими повноваженнями в усіх сферах державної діяльності чинного глави держави.
Коло підстав для імпічменту президента найширшим є в США, Конституція яких, як уже зазначалось, відносить до них державну зраду, хабарництво або інші тяжкі злочини та проступки. Проступок у праві - це адміністративне правопорушення. У США в контексті конституційного інституту імпічменту він тлумачиться досить широко. Тут існує думка, що "для імпічменту достатньо лише звинувачення в некомпетентності, поганому управлінні, моральній невідповідності посаді". Проте й за такого широкого кола підстав в історії США  процедура імпічменту в повному обсязі застосовувалась щодо президента тільки двічі: 1868 року стосовно Е. Джонсона (справа про незаконну відставку військового міністра), в 1998-1999 роках стосовно У. Клінтона (справа про лжесвідчення і перешкоду правосуддю у зв'язку з історією М. Левінські). В обох випадках справа була порушена Палатою Представників, але в Сенаті не отримала необхідні для осуду дві третини голосів. 1974 року справу про Уотергейт було порушено стосовно Р. Ніксона, однак вона не розглядалась у Сенаті через його добровільну відставку [3].
Як підставу для усунення президента з поста в порядку імпічменту конституції багатьох держав передбачають не тільки державну зраду чи інший тяжкий злочин, а й навмисне (чи грубе) порушення ним конституції і законів (Австрія, Італія, Литва, Польща, Словаччина, Угорщина, ФРН та ін.). У такому разі притягнення президента до відповідальності в порядку імпічменту є більш реальним, оскільки до "навмисного порушення конституції і законів" він вдається значно частіше, ніж до скоєння кримінального злочину. Однак випадки усунення президента з поста і на такій підставі є рідкісними. 2004 року за "грубе порушення Конституції" в порядку імпічменту був усунений з поста Президент Литви Р. Паксас. Це єдиний випадок у Європі. Загалом відомі ще два випадки усунення президента з поста в порядку імпічменту: в кінці XX ст. Президента Бразилії Ф. Колора і Президента Індонезії А. Вахіда [3]. Набагато частіше, особливо в латиноамериканських країнах, президенти вимушено залишали свій пост під тиском мас, які протестували проти їхньої політики.
Рідкість випадків усунення президента з поста в порядку імпічменту свідчить про те, що стримувальним чинником в системі стримувань і противаг інститут імпічменту виступає не як засіб притягнення глави держави до відповідальності, а як сама можливість такого притягнення. "Вважається, - зазначають українські дослідники, - що інститут імпічменту має насамперед запобіжне значення, бо притягнення президента до відповідальності в порядку імпічменту трапляється у політичній практиці держав порівняно рідко".
Для того, щоб інститут імпічменту мав таке запобіжне значення, практично здійсненною повинна бути визначена конституцією процедура імпічменту. В порядку імпічменту президента до відповідальності притягує парламент. За наявності в кожній країні специфічних особливостей, процедура імпічменту має певні спільні риси. Ініціювати розгляд у парламенті питання про імпічмент президента в більшості країн може щонайменше третина парламентаріїв (у Литві, ФРН - четверта частина). На основі проведеного із залученням тією чи тією мірою судових і правоохоронних органів парламентського розслідування формулюється звинувачення президента, по якому проводиться голосування. Для підтримання звинувачення й усунення президента з поста у більшості країн потрібно, щоб за це проголосували не менше двох третин парламентаріїв. Є країни, де для підтримання звинувачення достатньо абсолютної більшості голосів (Італія, Франція), і такі, де для цього вимагається навіть три четвертих голосів парламентаріїв (Білорусь, Ісландія, Казахстан, Фінляндія). У разі скоєння президентом злочину після усунення з поста він притягується до кримінальної відповідальності як звичайний громадянин.
Якщо парламент двопалатний, то в одних країнах ініціювання процедури імпічменту і формулювання звинувачення відбувається в нижній палаті, а остаточне рішення приймається у верхній палаті, яка перетворюється в судову колегію (США, Бразилія), а в інших країнах рішення приймається на спільному засіданні палат парламенту (Італія, Польща, Франція). В Індії та ФРН рішення щодо імпічменту може прийняти будь-яка з палат парламенту. В деяких країнах остаточне рішення про імпічмент приймає конституційний (Італія, Словаччина, Угорщина, ФРН, Чехія) або спеціальний (Греція, Польща, Франція) суд.
Як приклад наведемо процедуру імпічменту Президента США. Починається вона з внесення до Палати Представників будь-яким конгресменом резолюції про притягнення президента до відповідальності. Резолюція передається до юридичного комітету палати (або до спеціального комітету), який розглядає висунуті звинувачення під кутом зору їх обґрунтованості і формулює "статті імпічменту" як своєрідний обвинувальний висновок. Сформульовані комітетом "статті імпічменту" вивчає вся Палата Представників і в разі схвалення їх більшістю голосів членів палати вони передаються до Сенату для розгляду справи по суті. Під час розгляду справи щодо звинувачення президента в Сенаті головує не віце-президент, який за посадою є його головою, а голова Верховного Суду (віце-президент може бути заінтересований в усуненні президента з поста, оскільки в такому разі він стане президентом).
Правила процедури, які застосовуються в Сенаті при розгляді "статей імпічменту", аналогічні тим, що діють у звичайних судах. Після розгляду доказів, допиту свідків і заслуховування позицій сторін Сенат таємним голосуванням вирішує питання про винуватість. Для винесення обвинувального вердикту необхідна згода двох третин присутніх сенаторів. За наявності такої згоди президент усувається з поста і в разі вчинення злочину підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.
У деяких країнах остаточне рішення щодо усунення президента з поста в порядку імпічменту приймає не парламент, а народ (виборці) шляхом голосування на референдумі. Так, у разі вчинення тяжких діянь, якими порушуються положення Конституції, Президент Румунії може бути усунений з посади Палатою Депутатів і Сенатом на спільному засіданні більшістю голосів депутатів і сенаторів після консультації з Конституційним Судом. Пропозицію про усунення з посади можуть висувати не менше однієї третини від числа депутатів і сенаторів. Якщо пропозиція про усунення з посади схвалюється, то не пізніше ніж через 30 днів призначається референдум для усунення Президента (ст. 95 Конституції Румунії 1991 p.). Такий референдум відбувся 2007 року стосовно Президента Румунії Т. Бесеску. На референдумі виборці підтримали главу держави [6 с.8].
 
Література:
1. Кресіна І.О., Коваленко А.А., Балан С.В. Інститут імпічменту: Порівняльний політико-правовий аналіз. - К., 2004.
2. У статті посилання на конституції зарубіжних держав зроблено за виданнями: Конституции зарубежных государств: Учебное пособие / Сост. В.В.Маклаков. - 3-е изд., перераб., доп. - М., 2001. Конституции государств Европы. В 3 т. / Под общ. ред. Л.А.Окунькова. - М., 2001.
3. Импичмент // http://ru.wikipedia_org.
4. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К., 2006.
5. Закон Української РСР "Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР" від 5 липня 1991 року // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1991. - № 33.
6. Кривенко Л/ Конституційна відповідальність глави держави // Віче. - 2001. - №10.
Категория: Юридичесике науки | Добавил: Administrator (18.09.2012)
Просмотров: 765 | Комментарии: 2 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 2
2  
Познавательная статья. Самое интересное, что в истории всего мира есть всего несколько случаев импичмента. И в некоторых странах вообще не понятные условия, когда можно говорить об импичменте как о таковом. Интересно а кто именно документально подтверждает является или нет та или иная причина поводом для отставки президента? Он сам или все-таки парламент?

1  
Мне почему-то кажется, что импичмент в нашей стране это миф. Никогда он не будет применен и сколько бы проступков не сделал президент нашей страны. Просто потому, что они практически не доказуемые и никто не возьмется за это неблагодарное дело. И во всем мире такая процедура проводилась только несколько раз, да и то в самых развитых странах. Все помнят отставку Клинтона, но такое в нашей стране просто не возможно.

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]