Конституционное право - Юридичесике науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Понедельник, 05.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Юридичесике науки

Конституционное право
Генезис правового регулювання розвитку конституційного правосуддя в Литовській Республіці
 
Автор: Нестор Віталій Романович, аспірант кафедри конституційного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
 
Розвиток конституційного правосуддя як одного з найважливіших інститутів сучасної конституційної держави має свою тривалу передісторію. З'ясуванню змісту конституційного правосуддя сприятиме аналіз історичного аспекту його виникнення, оскільки зміни у державному управлінні, становлення нового конституційного порядку передували створенню такого органу конституційного правосуддя як Конституційний Суд Литовської Республіки.
Історія розвитку конституційного правосуддя Литви тісно пов’язана з найближчими державами як культурними, історичними так і династичними зв’язками. Литовці дуже часто ділили єдину державність з росіянами, білорусами, поляками та шведами. Територія сучасної Литви перебувала у складі різних утворень: польсько-литовського держави - Речі Посполитої, Російської імперії, Литовсько-Білоруською Республіки, СРСР.
Науково-теоретичною базою дослідження стали положення, підходи та ідеї, що містяться в працях, зокрема, Аннерса Е., Бірмонтієне Т., Вітрука М., Жилиса Ю., Колоса М., Куріса Е., Мироненка М., Мяловицької Н., Портнова А., Савчина М., Селіванова А., Стецюка П., Урбайтіс Є., Черняк Є.
Витоки перших конституційних актів на території литовського держави починаються з Литовських Статутів. Саме вони названі на преамбулі чинної Конституції правовим фундаментом литовського держави. Литовським Статутам відведено особливу роль й у історії європейського права. Редакції Литовських статутів 1529, 1566 та 1588 pоків сприяли розвитку конституційного правосуддя в Литві, завдяки чому вони вважаються вітчизняним правовим здобутком, перемо­гою конституцій предків. Це підтверджується й тим, що названі статути вміщували багато артикулів, які приписували судити «под­ле обичаю стародавняго», «водле звичаю давняго» тощо[10.].
Чужинські (польські, литовські, частково німецькі) протопарламентські і парламентські інституції увійшли в історію станов­лення як вітчизняних представницьких органів влади взагалі, так і органів політичного контролю за конституційністю законодавчих актів. Вони значно вплинули на розвиток конституційного контролю в Литві.
Головним суб'єктом захисту неписаних стародавніх прав і воль­ностей русів, їхапології, збереження трансформації звичаїв предків ще за польсько-литовської доби стало українське козацтво. «Вільні люди», «воїни», «строжі» — такі означення вперше зустрічаються в половецьких джерелах XIII ст., візантійських та італійських витоках тієї ж доби щодо озброєних людей, які в східноєвропейських степах, на Чорноморщині давали відсіч монголо-татарським завойовникам, охороняли кордони, супроводжу­вали купецькі каравани, а в період між військовими справами підтримували своє існування землеробством, тваринництвом, ри­бальством, полюванням, бджільництвом, торгівлею сіллю, селітрою, паливом та іншими товарами.
Більш високий рівень розвитку конституційного права, можливий, коли Русь та ряд окремих слов’янських великих князівств, що були пізніше завойовані Московською державою, створили з Литвою спільну державу під назвою Велике князівство Литовське та систему права, в основу якої було покладено Руське право. Найбільш повно це право виражалося у статутах, кодифікованих нормативно-правових актах, викладених руською мовою у трьох редакціях 1529, 1566 та 1588 років, у яких за сучасною класифікацією були закріплені не лише положення цивільного та кримінального, а й сімейного, військового і, що особливо важливо, конституційного законодавства.
Так, у Преамбулі першого Статуту, прийнятого на Віленському сеймі 1528–1529 років під назвою «Права писані Великого князівства Литовського», Великий князь Литовський, руський, пруський, жемайтський, мазовецький та інших земель Сигізмунд, присягаючи на Євангелії, взяв на себе зобов’язання підтвердити і закріпити «на всі часи» права і свободи усіх корінних жителів Великого князівства, які вони мали у своїх регіональних князівствах зі стародавніх часів, згідно з їхнім соціальним походженням, станом та віросповіданням.
Велику наукову цінність становить те, що укладачі першого Статуту сформулювали ряд загальних базових принципів, які у майбутньому істотно вплинули на розвиток і застосування всіх галузевих правових норм, зокрема й кримінально-правових. До таких ми відносимо: принцип територіального суверенітету Великого князівства (Розділ 3, статті 1–3); принцип єдності права на всій території Русько Литовської держави (Розділ 1, стаття 9); принцип рівності перед законом усіх корінних жителів Великого князівства (Розділ 1, стаття 9) [8. c. 64].
Становлення школи литовського права відбувалося під впливом як російських, і польських правових пам’яток, й литовські акти залишили значний слід історії права.
Конституційною основою Литви є Акт Литовського Ради про Незалежність від 16 лютого 1918 року та Резолюція Установчого Сейму від 15 травня 1920 року про відновлення демократичної Литовської держави[8. c. 4], проте, формально першим Основним Законом Литви є тимчасова Конституція, прийнята Установчим зборами 2 червня 1920 року. Цьому передувало відновлення державності у квітні 1919 р., встановлення тимчасового порядку управління на чолі з Президентом Республіки і Державною радою.
1 серпня 1922 р. Установчий Сейм прийняв Конституцію, де сильний вплив надав польський конституційний досвід. Форму правління держави визначено, як парламентська Республіка. Дію Конституції було перервано у грудні 1926 р., після приходу до повалення влади уряду Антанаса Сметони [4. c.132].
Оскільки Сейм було розпущено, наступна Конституція 25 травня 1928 р. була прийнята і опублікована Президентом А.Сметоною. За Конституцією зберігалася в обмеженому обсязі законодавча влада парламенту, відповідальність міністрів перед Сеймом. Конституція 1928 р. значно розширила повноваження Президента, і кабінету міністрів. Проте фактично Конституція мало впливала перебіг державного життя. Уся влада була сконцентрована в руках Президента. Аби вирішити економічних питань створювалися поза конституційні органи - промислова, сільськогосподарська і трудова палати.
Четверта Конституція Литви приймається 12 травня 1938 року. Вона діяла до 15 червня 1940 року. Буржуазно-демократична Конституція стала своєрідним символом національної державності. Саме її дії було відновлено після незалежності Литви 11 березня 1990 року.
Проте, хронологічно п’ятою стала Конституція 25 серпня 1940 р. - Конституція Литовської Республіки, основою якої покладено принципи й інститути Конституції СРСР 1936 р. На зміну їй через 38 років було прийнята Конституція 20 квітня 1978 р., остання історія Литви Конституція, типологічно належить радянської соціалістичної моделі [9. c. 586].
Таким чином, у передвоєнний період, ні ідеї Конституційного суду, ні ідеї конституційного контролю в Литві не були популярними, а жодна з тимчасових та діючих конституцій не наділяла суди функцією конституційного контролю. Проте, в конституціях Литви проголошувалося, що "в державі не має сили будь-який закон, що суперечить Конституції”. Однак, за відсутності спеціальної державної інституції, яка здійснювала б перевірку конституційності законів, суди не могли самостійно привласнити собі дану функцію. При такому стані речей, випливає єдиний висновок - контроль за конституційністю законів могли здійснювати лише Президент Республіки і в останні роки незалежності формально функціонуючий Сейм - парламент Литовської Республіки [8. c. 7].
Всерпні 1988 р. у розроб­леному Академією наук Литовської Республіки проекті нової Конституції передбача­лось створення власного Конституційного суду. Цей проект через кілька місяців було відхилено. У червні 1990 р. Рада міністрів Лит­ви внесла на розгляд парламенту проект закону про Консти­туційний суд. 11 березня 1990 року Верховна Рада Литви скасувала дію Конституції СРСР і положень Конституції Литовської РСР на її території і заявила про вихід із складу СРСР. Того ж дня приймається Закон 1-13 "Про відновлення дії Конституції Литви від 12 травня 1938 р”.
Виходячи з вимоги приведення положень Конституції 1938 р. у відповідність із зміненими політичними, економічними й іншими громадськими відносинами, Верховна Рада Литовської Республіки того самого дня (11 березня 1990 р.) приймає ще один Закон "Про тимчасовий Основний Закон Литовської Республіки”.
Цей закон проіснував ледве більше двох із половиною років. Основний Закон настільки інтенсивно змінювався у всіх його розділах, що по суті дозволяє говорити про проведення під час 1990-1992 рр. кардинальної конституційної реформи. Чинна Конституція Литовської Республіки прийнята на референдумі 25 жовтня 1992 р., після чого до неї двічі вносили зміни: Законом від 20 липня 1996 р. і Законом від 12 грудня 1996 р[5.].
Його концепція була використана при розробці но­вого Основного закону робочою групою, створеною Президією Верховної Ради Литви. Але члени робочої групи висунули альтер­нативу: треба створювати або Конституційний суд, або Консти­туційну раду. Лише офіційна Комісія Парламенту у травні 1992 р. вирішила цей спір на користь Конституційного суду, шляхом підготовкичергового проекту Конституції. Саме її було схвалено на референдумі 25 жовтня 1992 р. і введено в дію 2 листопада 1992 р. Спочатку суд діяв на підставі ст. ст. 7, 15, 67, 74, 84, 102-108 Конституції 1992 р., ст. 7 Закону
"Про порядок введення у дію Конституції Литовської Республіки” від 6 листопада 1992 p., Зако­ну "Про Конституційний суд” від 3 лютого 1993 р. визнавався Конституційний суд Литовської Республіки.Суд, що був створений протягом лютого — березня 1993 р., складався з 9 суддів, призначених на 9 років на один термін повноважень. По три кандидати в судді призначалися Сеймом з-поміж осіб, представлених президентом республіки, го­ловою Сейму та головою Верховного Суду. Голова суду призна­чався теж Сеймом серед обраних суддів за поданням Президента Литовської Республіки. Суддями мали бути громадяни Литви з незаперечною репутацією, вищою юридичною освітою та стажем юридичної чи науково-ви­кладацької роботи за спеціальністю не менше 10 років. Вони ко­ристувалися правом такої ж недоторканності, як і члени Сейму (ст.104), а у своїй діяльності керувались тільки Конституцією Лит­ви.
До повноважень Суду належали розгляд і прийняття рішень про відповідність Конституції 1992 року законам та іншим актам Сей­му, про відповідність Конституції та законів актам Президента Литовської Республіки, Уряду, а також надання висновків стосовно того, чи були пору­шення законів про вибори Президента Литовської Республікиі депутатів СеймуЛитовської Республіки, чи доз­воляє стан здоров'я Президента Литовської Республікивиконувати свої обов'язки, чи не суперечать Конституції міжнародні договори Литовської Республіки, чи не супере­чать Конституції конкретні дії членів Сейму Литовської Республікиі державних посадо­вих осіб, стосовно яких порушено справу про імпічмент. Рішення і висновки із зазначених питань ухвалювались більшістю голосів суддів, що брали участь у засіданні, яке вважалось повноважнимза наявності не менше 6 суддів. При рівності голосів вирішальним був голос головуючого. Попереднього контролю за конституційністю актів Конституційний суд не здійснював. Свої рішення і висновки він міг переглядати, але виключно за власною ініціативою. Рішення мали силу закону, а висновки не були обов'язковими для вико­нання, оскільки кінцеве слово з того чи іншого питання належа­ло Сейму [10.].
Розгляд справи Конституційний суд зобов'язувався завершити протягом 4 місяців з дня отримання клопотання чи запиту, з яки­ми могли звертатися президент, п'ята частина членів Сейму, уряд та суди загальної юрисдикції. Суд уповноважувався відмовитись від розгляду справи, якщо звернення до нього  засновувалось не на правових мотивах.
Досить цікавими елементами генезису конституційної юрисдикції були й такі особливості приписів закону про Конституційний суд Литви, як положення про можливість припинення повноважень судді у випадку його хвороби понад 4 місяці протягом одного року; про поз­бавлення до половини посадового окладу за невиконання вста­новлених обов'язків; відсутність у засіданнях без поважної причи­ни; про обов'язковість перевищення на 30 відсотків окладу судді Конституційного суду, порівняно з окладом судді Верховного Суду, а голови Конституційного суду — на 10 відсотків, порівня­но з окладом судді Конституційного суду; про право голови вста­новлювати строк попереднього вивчення суддею справи; про місячний термін прийняття рішення в нарадчійкімнаті після закінчення розгляду справи; про заборону суддям оприлюднювати окрему думку щодо ухваленого рішення з метою забезпечення авторитету суду і престижу його актів; про те, що стоячи заслуховують рішення Конституційного суду лише присутні в залі засідань, а не судді; тощо.
У період з 1999 - 2003 роки в Литві був продовжений  процес конституційної реформи, у зв’язку інтеграцією Литви до Європейського Союзу. За результатами референдуму по вступу до Євросоюзу, що відбувся в Литві 11 травня 2003 р., 90% виборців проголосували за вступ до ЄС з 1 травня 2004 року [6.].
Таким чином, проголошення незалежності Литовської Республіки було основою для запровадження в державі інституту конституційного контролю - Конституційного суду Литовської Республіки, що є відокремленим від системи правосуддя спеціалізованим органом Литви.
 
Література:
1.Lazutka S.,Valikonytė I., Gudavičius E. Первый Литовский статут (1529 г.). Vilnius: Margi raštai, 1986.
2.Конституція Литовської Республіки: (в редакції від 12.12.1996 р.) [Електронний ресурс]. Режим доступу до док.:
[http://www3.lrs.lt/pls/inter3/dokpaieska.showdoc_e?p_id=313316&p_query=&p_tr2=2].
3.Закон Литовської Республіки «Про Конституційний Суд Литовської Республіки»: (в редакції від 05.09.2013 р.) [Електронний ресурс]. Режим доступу до док.: [http://www.lrkt.lt/Documents3_e.html].
4.Аннерс Э. История европейского права: Пер. со швед. Р.Л. Валинский и др. / РАН Ин-т Европы. Швед. Королев. Акад. Наук.  – М.: Наука, 1996. – 396 с.
5.Дворниченко А.Ю. Русские земли Великого княжества Литовского (до начала XVI в.). Основные черты социального и политического строя.: Издательство Санкт-Петербургского университета, 1993, 204 с.
6.Досвід конституційних реформ: порівняльний аналіз європейського досвіду (Центрально-східна Європа, Прибалтика, Франція, Німеччина). Електронний ресурс: Режим доступу до док.:
[http://www.spa.ukma.kiev.ua/konst/article.php/20070712140159384_1].
7.Колос М. Джерела генезису українських кримінально-правових законівдоідеї охорониосновнихправісвободлюдини //Вісник Конституційного Суду України.-2012.-№6.- ст.64.
8.Конституционный суд Литовской Республики: становление, развитие и правовой статус [Текст] / Юозас Жилис, Пред. Конституц. Суда Литовской Республики. - Ереван: Центр Конституционного права Республики Армения: НЖАР, 1999. – 31 с.
9.Конституция Литовской Республики // Новые конституции стран СНГ и Балтии. Сборник документов. Изд. 2-е. — М., 1998. — 663 с.
10.  Мироненко О.М.Новітні системи конституційного контролю на руїнах СРСР: Литва. // ЗаконіБізнес. 2007, №21.
 
Категория: Юридичесике науки | Добавил: Administrator (10.12.2013)
Просмотров: 738 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]