Конституционное право - Юридичесике науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Воскресенье, 04.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Юридичесике науки

Конституционное право
Проблеми визначення місця конституційного права людини на повагу до її гідності в системі прав людини
 
Автор: Недибалюк Вікторія Дмитрівна, здобувач Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
 
Право людини на повагу до гідності – це законодавчо встановлена і гарантована державою сукупність норм, які надають кожній людині впевненість у своїй суспільній цінності, можливість усвідомлювати себе як особистість, поважати власні моральні принципи й етичні норми, наполягати на повазі до себе інших людей, державних органів та їх посадових і службових осіб, а також вимагати, щоб будь-які сумніви щодо її моральних якостей і етичних принципів були належним чином обґрунтовані
Якщо розглянути, до якої групи прав належить право людини на повагу до гідності – то відповідь буде однозначна, право на гідність належить до групи особистих прав людини [1; c. 163].
Елементи права людини на повагу до гідності знаходять своє закріплення у вигляді структурних частин окремих особистих прав, що відображає взаємозв’язок права людини на повагу до гідності із іншими правами. Зокрема, заборона задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя, дозвіл на проведення медичних, наукових та інших дослідів лише щодо повнолітньої, дієздатної особи з її вільної згоди, є елементами права на життя та здоров’я, що безумовно взаємопов’язані із правом на гідність. Фізична особа має право на свободу та особисту недоторканість елементом якого також є право на гідність. Важливою є гарантія забезпечення права людини на повагу до гідності, що передбачає право розпоряджатись передачею після її смерті органів та інших анатомічних матеріалів її тіла науковим, медичним або навчальним закладам. До змісту права на гідність у цивільному праві необхідно віднести також право на донорство та право на безпечне для життя і здоров’я довкілля.
Право на гідність втілюється не лише у змісті окремих особистих немайнових прав, що забезпечують природне буття людини. Право на гідність є елементом права на повагу до честі, поваги до людини, яка померла, права на індивідуальність людини, регламентованих Цивільним кодексом України як особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття людини.
Право на гідність втілюється не лише у змісті окремих особистих немайнових прав, що забезпечують природне буття людини. Право на гідність є елементом права на повагу до честі, поваги до людини, яка померла, права на індивідуальність людини, регламентованих Цивільним кодексом України як особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття людини.
Закріплення права людини на гідність міститься і в сімейному законодавстві: право на материнство, право на батьківство, право на повагу до своєї індивідуальності, право на вільний фізичний і духовний розвиток.
Окреслення можливості конкретизації права на гідність людини дає змогу визначити гідність у праві як норму з відкритим змістом. Основним порушенням цього права є порушення фізичної (тілесної) та духовної недоторканності людини (тортури, медичні маніпуляції, порушення тілесної недоторканності з метою досягти підкорення людини, спрямовані на паралізування волі людини та її систематичне приниження) [2; c. 156].
Отже, можна розглядати права фізичних осіб, передбачені у сімейному та цивільному законодавстві, як такі, що забезпечують певні потреби людини і здійснюють захист гідності людини у певній галузі. Тому ці права є частиною права людини на гідність. Таким чином, статті 21 та 28 Конституції України можна розглядати як вихідні засади формування інших прав основних прав людини.
Однак, право на гідність втілюється не лише в особистих правах людини, але й в інших правах, таких як соціально-економічні (право на працю, право на освіту) та політичні (право на об’єднання в політичні партії чи громадські організації, право збиратись мирно та проводити мітинги і демонстрації) також забезпечують право людини на гідність.
Так, соціально-економічні права можна віднести до моральних прав. Гарантуючи гідність людини, сучасна держава зобов’язана забезпечити основні потреби людини: прожитковий мінімуму, право на освіту, на охорону здоров’я.
Усе це дає підставу зазначити, що на сьогодні невирішеною є питання про те,  чи маємо ми справу з єдиним правом на власну особистість, з якого випливають різні правомочності, що охороняють ту чи іншу сторону, той чи інший прояв індивідуального  життя, чи ж з цілим рядом окремих інститутів (прав на життя, здоров’я, на честь, гідність та інші).
Право людини на повагу до гідності є явищем багатогранним і втілюється за допомогою реалізації багатьох інших конституційних прав людини, однак за своєю сутність усі ці права є самостійними окремими конституційними правами, що мають свій індивідуальний об’єкт охорони.
Одних можливостей свободи і відстоювання своїх прав не достатньо, необхідні і відповідні умови їх реалізації. Конституція України проголосила Україну демократичною, соціальною, правовою державою, що гарантує забезпечення рівності прав і свобод людини і громадянина, політика якої направлена на створення умов, що забезпечать гідні умови життя і вільний розвиток кожної особистості [3; c. 173].
В своїй діяльності усі органи державної влади повинні співвідносити рішення, що ними приймаються, із конституційнозначимими принципами і діяти виключно в межах міжнародно-правових зобов’язань, взятих на себе Україною, що містяться в Загальній декларації прав людини, яка проголошує право кожного на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання його гідності і для вільного розвитку його особистості прав в економічній, соціальній, культурній сфері посередництвом національних зусиль і міжнародного співробітництва у відповідності із структурою і ресурсами кожної держави. Крім того, України, як учасник Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, визнає право кожного на достатній життєвий рівень для нього і для його сім’ї, що включає в себе належне харчування, одяг і житло і на покращення умов життя, та бере на себе відповідні зобов’язання.
Таким чином, дотримуючись взятих на себе зобов’язань наша держава зможе створити найкращі умови для розвитку та забезпечення права кожного на повагу до його гідності, а також інших конституційних прав, якими пов’язане зазначене право.
 
Література:
1.Шимон С.І. Інститут особистих немайнових прав людини у системі національного законодавства (витоки і розвиток) / С.І. Шимон //Конституція України та проблеми систематизації законодавства. – 1999. –  №. 5. – С.147-163.
2.Гаскарова М.Л. Концепция достоинства человека в немецком конституционном праве / М.Л. Гаскарова // Журнал российского права. – 2002. – № 4. – С. 154-162.
3.Паладьев М.А. Содержание субъективного права на честь и достоинство / М.А. Паладьев //Весник Самарского государственного университета . – 2003. – № 5/2. – С. 171-176.
Категория: Юридичесике науки | Добавил: Administrator (06.09.2012)
Просмотров: 816 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 4.7/3
Всего комментариев: 1
1  
Право на честь и достоинство имеет каждый человек, это прописано в Конституции. Государство его "обеспечивает" тем, что каждый человек может обратиться в суд за тем, чтоб отстоять свою честь и достоинство (как физическое лицо, так и юридическое), но то же государство далее никак не помогает "обиженным" субъектам, которым приходится самостоятельно отстаивать свое право, без поддержки от государства.

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]