Хозяйственное право, хозяйственно-процессуальное право - Юридичесике науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Понедельник, 05.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Юридичесике науки

Хозяйственное право, хозяйственно-процессуальное право
Механізм адміністративно-правового забезпечення захисту від недобросовісної конкуренції
 
Автор: Артеменко Юрій Андрійович, доктор філософії в галузі права, професор МКА, Міжрегіональна академія управління персоналом, м. Київ
 
Доцільність вирішення структурно-організаційних питань виконання функцій контролю залежить від обсягу та потреби практики в її здійсненні, а також від рівня, на якому цей контроль відбувається. Органи контролю користуються своїми повноваженнями, як щодо самих органів управління, так і щодо суб’єктів, які перебувають у їхньому підпорядкуванні. Повноваження для здійснення контролю державними комітетами в сфері управління поряд із загальними рисами, мають і певні відмінності, що визначаються конкретними цілями.
Для виконання поставлених завдань органи Антимонопольного комітету України мають право визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище в ньому підприємців, виходячи з матеріалів контролю приймати обов’язкові для виконання рішення про примусовий поділ монопольних утворень, припинення антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання.
Виходячи з вищевикладеного, доцільно підкреслити, що органи Антимонопольного комітету України використовують у своїй діяльності адміністративно-правовий метод регулювання. Наука адміністративного права розуміє під адміністративно-правовими методами способи та прийоми безпосереднього і цілеспрямованого впливу виконавчих органів (посадових осіб) на підставі закріпленої за ними компетенції, у встановлених межах та відповідній формі на підпорядковані їм органи та на громадян [2].
До найбільш характерних рис для методів управління відносять: 1) способи впливу виконавчого органу (посадової особи) на підпорядкований йому орган та громадян; 2) вираження державного публічного інтересу, керівної ролі держави; 3) засоби досягнення мети; 4) способи організації, прийоми здійснення функцій, що виникають в процесі здійснення спільної діяльності; 5) способи реалізації компетенції.
Метод і форма управління є взаємопов’язаними сторонами процесу управління: у відповідній формі метод управління реально виконує роль способу (засобу) управляючого впливу; форма управління дає життя методам, а через них – і функціям управління.
У свою чергу під адміністративно-правовим методом регулювання доцільно розуміти сукупність правових засобів і способів (прийомів), які застосовуються органами державної виконавчої влади для забезпечення регулюючого впливу норм адміністративного права на суспільні відносини. Такі прийоми використовуються державними органами виконавчої влади при встановленні юридичних фактів, суб’єктів адміністративного права та їх правового статусу, визначенні прав і обов’язків учасників відносин, що регулюються, санкцій та порядку застосування санкцій [3].
У системі адміністративно-правових методів визначають методи загальні та спеціальні, адміністративні й економічні, прямого та непрямого впливу тощо. До загальних методів відносять методи переконання і примусу, адміністративного та економічного впливу, нагляду й контролю, прямого та непрямого впливу, регулювання, керівництва, управління (у тому числі оперативного).
Суб’єкт управління в межах своєї компетенції приймає управлінське рішення, що є обов’язковим за своїми юридичними характеристиками для об’єкта управління. Можна погодитися з тим, що без використання адміністративних методів неможливе досягнення мети упорядкованого впливу на поведінку різних учасників управлінських суспільних відносин.
Поряд з адміністративними методами використовуються й економічні, що виступають засобами економічного (у тому числі й непрямого) впливу з боку суб’єктів державно-управлінської діяльності на відповідні об’єкти управління через їх інтереси [1, с. 256]. При цьому об’єкти управління не одержують обов’язкових вказівок, а мають змогу проявити ініціативу у виборі засобів діяльності для реалізації своїх матеріальних інтересів, що виражається зокрема, в отриманні податкових, майнових пільг тощо.
За допомогою адміністративно-правових методів суб’єкт виконавчої влади здійснює управляючий (або регулюючий) вплив на об’єкт шляхом використання адміністративно-правових форм управління (регулювання). Застосування методу регулювання означає встановлення загальної політики та принципів щодо її реалізації у певній сфері діяльності за допомогою набору певних способів. Аналіз діяльності органів Антимонопольного комітету України дозволяє говорити про те, що в їх діяльності метод адміністративно-правового регулювання є одним з найбільш поширених.
Забезпечення адміністративно-правового захисту від недобросовісної конкуренції повинне ґрунтуватися на ряді юридичних принципів, у першу чергу, на принципі законності. Законність, як важливе політико-правове явище, є критерієм правового життя суспільства. У найбільш загальному вигляді законність відображає правовий характер організації суспільного життя, органічний зв’язок права і влади, права і держави.
 
Література:
1.Антимонопольна діяльність: Підручник / В. Д. Лагутін, Л. С. Головко, Ю. І. Крегул та ін.; за ред. проф. В. Д. Лагутіна. – К. : КНЕУ, 2005. – 580 с.
2.Антимонопольне законодавство України // Бюллетень законодавства і юридичної практики України. – 2001. – № 1. – 416 с.
3.Бакалінська О.О. Антиконкурентні дії органів влади: проблеми та тенденції правового регулювання / О.О. Бакалінська // Конкуренція. Вісник Антимонопольного комітету України. – 2009. – № 3 (34). – С. 28-34.
Категория: Юридичесике науки | Добавил: Иван155 (17.01.2013)
Просмотров: 390 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]