Гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное публичное право - Юридичесике науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Вторник, 06.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Юридичесике науки

Гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное публичное право
Особливості права на самозахист як спосіб захисту житлових прав
 
Автор:Корольова Євгенія Олегівна магістр Київського національного університету імені Тараса Шевченка
 
Самозахист є найдавнішою і, певною мірою, традиційною формою захисту цивільних прав [1, с. 110]. «У первісному суспільстві, − писав Г. Кельзен, − діяв принцип самодопомоги, за яким реалізація санкції за правопорушення була децентралізованою. Вона довірялася індивідам, інтереси яких постраждали внаслідок правопорушення» [2, с.57–58].
У радянській науці існували різні точки зору, що до правомірності здійснення самозахисту. Одні вчені, такі як В. П. Грибанов [3, с. 118], П. Ф. Єлисейкін [4, с.5], стверджували, що право на захист може здійснюватися як
діями самої уповноваженої особи, так і компетентними державними органами, інші (А. С. Шевченко [5, с.7], Б. Ю. Тихонов [6, с.30]) зазначали, що правовий захист здійснюється заінтересованими особами без втручання органу влади.
Слід зазначити, що з моменту прийняття Цивільного кодексу України
дискусія з приводу визначення права особи на самозахист завершена. Так, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦК України, особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Виділяють два підходи у сфері застосування самозахисту у цивільному праві –  обмежувальний та розширювальний. Прихильником першого підходу вважають,  що застосування самозахисту має місце тільки у позадоговірних відносинах. Прихильники другого підходу, зокрема, М. І. Брагінський під самозахистом розуміє дії,  спрямовані на захист цивільних прав як у позадоговірних, так і в договірних відносинах [7, с. 56].
Способи самозахисту, як передбачено ч. 2 ст. 19 ЦК України, мають відповідати змісту порушеного права, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Крім того, способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.  Виходячи із зазначеного, законодавець не визначив перелік способів самозахисту, тільки зробив застереження, що ці способи мають відповідати  змісту порушеного права, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.
Т. М. Підлубна, аналізуючи юридичну природу самозахисту, виділяє такі ознаки самозахисту цивільних прав: самозахист здійснюється у випадку порушення суб’єктивного права або реальної загрози такого порушення; самозахист здійснюється в однобічному порядку (тобто особою, права якої порушені, без звернення до компетентних органів); можливість реалізації конкретного способу самозахисту повинна бути передбачена в законі або договорі; самозахист здійснюється тільки у формі активних дій; спрямованість дій при самозахисті на забезпечення недоторканності права, припинення порушення, ліквідацію наслідків цього порушення; можливість наступного оскарження дій особи, що самостійно захищає своє цивільне право, у компетентних органах. Самозахистом є правомірні дії, спрямовані на захист суб’єктивного цивільного права та законного інтересу, забезпечення недоторканності права, припинення порушення й ліквідацію наслідків такого порушення, які здійснюються шляхом самостійних односторонніх дій володільця права, а також самостійних односторонніх дій третьої особи щодо захисту життя чи майна заінтересованої особи в договірних чи позадоговірних відносинах [8, с. 151 – 152].
Виходячи із зазначеного, під самозахистом житлових прав, можна розуміти, сукупність дій, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, спрямовані на захист житлових прав від порушень і протиправних посягань, які здійснюються заінтересованими особами без втручання органу влади. Важливо відмітити, посягання на житлові права з боку інших осіб повинно бути наявним.
Слід зазначити,  що вимога з приводу відповідності способів самозахисту наслідкам, які спричинені правопорушенням, взагалі ставить під сумнів самозахист прав як такий та дає судам можливості для вирішення спорів на власний розсуд. Для цього необхідно конкретизувати такі правомірні та неправомірні випадки самозахисту права як необхідна оборона та крайня необхідність.
Так, під необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається,  або іншої особи від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення  меж необхідної оборони(ч. 1 ст. 36 КК України). Не є перевищенням меж необхідної оборони застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає(ч. 5 ст. 36 КК України).
На практиці, крім необхідної оборони зустрічається такий спосіб як пасивний опір. Цей спосіб може застосовуватись при не виконанні явно злочинних розпоряджень і наказів органів державної влади та наказів посадових осіб (ст. 60 КУ).
Право на самозахист у стані крайньої необхідності виникає у випадку наявності небезпеки порушення цивільних прав та інтересів та неможливості усунення такої небезпеки іншими засобами, тобто на відміну від необхідної оборони, особа повинна враховувати можливості уникнення небезпеки без завдання шкоди. Дії в стані крайньої необхідності, залежно від обставин, що виникли, можуть визнаватись правомірним або неправомірним захистом житлових прав. Дії власника буднику, в якому виникла надзвичайна подія, можна розцінити як правомірні, коли останній проник у будинок сусіда, виламавши при цьому двері з метою набрати води для гасіння пожежі. З одного боку, власник вчинив певні дії для усунення виниклої небезпеки, що загрожувала його майну,  а таку небезпеку не можна було усунуто іншими засобами, з іншої – завдав при цьому матеріальної шкоди власнику будинку. У цьому випадку при визначені правомірності таких дій, необхідно «виходити» із розміру завданої шкоди. Якщо така шкода є більш значною ніж відвернена,  то дії особи перевищують межі крайньої необхідності, вчиняються умисно і можуть містити ознаки самоправства.  Проте в усіх випадках шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності,  підлягає відшкодуванню особою,  що її завдала, або особою, в інтересах якої діяв завдавач шкоди (ст. 1171 ЦК України)[9, с. 118].
Ряд науковців до заходів самозахисту відносять певні превентивні заходи, такі як укладення договорів охорони, встановлення пристроїв сигналізації та ураження. На практиці виникли розбіжності з приводу правомірності встановлення пристроїв, які спрямовані на ураження особи - правопорушника. Деякі науковці, такі як Л. С. Новосельцева, не визнають дію зі встановлення таких пристроїв як захід захисту в стані необхідної оборони, адже характер захисту та завданої шкоди визначається характером посягання, що виключає це співвідношення під час влаштування таких приладів.  Ступінь суспільної небезпеки в такому випадку припускається, а шкода може бути завдана будь-якій особі. А. Ф. Кони з цього приводу висловлює іншу думку та зазначає,  що у випадку визнання законом права на майно,  останній визнає і право на застосування необхідних заходів з охорони цього майна. Існують інші аргументи щодо правомірності встановлення пристроїв з ураження:  одні твердять,  що в реалії важко забезпечити дію пристрою на конкретну особу порушника, вважаючи їх безконтрольними,  інші вважають, що їх влаштування є неприпустимим, оскільки такими діями переслідується не тільки мета охорони,  а й заподіяння шкоди. Превентивні заходи та заходи самозахисту відрізняються застосуванням таких заходів у часі:  перші – в більшості випадків застосовуються до вчинення правопорушення або його посягання (встановлення сигналізації в будинку); другі – момент безпосереднього посягання або вчинення (виламав двері сусіднього будинку з метою гасіння у ньому пожежі та недопущення її поширення). Зазначені заходи відрізняються характером діянь та наслідками спричиненої шкоди. При застосуванні превентивного заходу захисту (охорона території собаками) власником майна не передбачається сутність суспільної небезпеки посягання (особа помилково потрапила не зазначену територію)  та наслідки заподіяних збитків (через надмірну агресію тварин отримала тілесні ушкодження, в результаті чого померла). У випадку застосування заходів самозахисту дії та наслідки діянь особою передбачаються, якщо не повністю (необхідна оборона), то частково (крайня необхідність). Можна зробити висновок, що превентивні заходи в основному не належать до заходів самозахисту, існують окремо від них та застосовуються з метою охорони житлових прав фізичних осіб, попередження по їх недопущенню.  Застосування превентивних заходів як заходів самозахисту можливе у випадку безпосереднього їх застосування в момент вчинення порушення житлових прав фізичної особи. Так,  включення сигналізації в житловому будинку з метою привернути увагу працівників державної служби охорони –  дія власника майна, спрямована на його захист, а дії працівників такої фірми по затриманню правопорушника  –  заходи уповноважених органів[9, с. 119].
Ще одним способами самозахисту можна вважати так звані «оперативні санкції», які передбачені положеннями ГК України (статті 235 – 237). Такими оперативно-господарськими санкціями є: одностороння відмова від виконання свого зобовязання управомоченою стороною у разі порушення зобовязання другою стороною; відмова від оплати за зобовязанням, яке виконане неналежним чином. Власне, подібні «оперативні санкції» передбачені і ЦК України [10, с. 187].
Розглядаючи самозахист, як позасудовий спосіб вирішення житлових спорів, слід відмітити, що шкоди, завдана особою при здійсненні нею права  на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується. Якщо у разі здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка її завдала. Якщо такої шкоди завдано способами самозахисту, які не  заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію (ст. 1169 ЦК України).
Отже, можна зробити висновок, що під самозахистом, слід розуміти, сукупність дій, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, спрямовані на захист житлових прав від порушень і протиправних посягань, які здійснюються заінтересованими особами без втручання органу влади. Фізична особа має право на самозахист своїх житлових прав будь-якими не забороненими законом засобами.
Література:
1. Римське право (Інституції). – Х., 2000. – 288 с.
2. Рейнгардт Н. В. Необходимая оборона. По изданию1989 г.
3. Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданських прав. − М.: Статут, 2001. – C. 411.
4. Елисейкин П. Ф. О понятии и месте охранительных отношений в механизме правового регулирования // Юридические гарантии применения прав и режим социалистической законности в СССР: Меж вуз. тематич. сб. – Ярославль: Типография Ярославского политехнического ин-та. – 1975. –– Вып.1. −С. 5 – 10.
5. Шевченко А. С. Охранительные правоотношения в механизме защиты субъективных гражданских прав // Механизм защиты субъективных гражданских прав: Сб. науч. тр. – Ярославль: Типография Ярославского политехнического института. – 1990. – С. 27– 35.
6. Тихонов Б. Ю. Субъективные права советских граждан, их охрана и защита: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.712 / Всесоюзный юридический заочный институт. – М., 1972. – С. 30 – 31.
7. Брагинский М.  И. та інші.  Комментарий части первуй  Гражданского кодекса Российской Федерации. – М., 1996. – С. 56.
8. Підлубна Т. М. Право на захист цивільних прав та інтересів: дис. канд. юрид. наук: 12.00.03. – К., 2009. – 209 с.
9.Фігель А. А. Межі здійснення права на самозахист як способу захисту житлових прав[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/ppip/2010_9/Figel.pdf
10. Цивільне право України. Загальна частина: підручник / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, Р. А. Майданика. 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 976 с.
Категория: Юридичесике науки | Добавил: Иван155 (17.07.2013)
Просмотров: 739 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 1
1  
С одной стороны, самозащита в гражданском праве крайне полезна и помогает разрешить большое количество споров на ранних стадиях, но с другой, можно самонадеянно затянуть процесс и момент легкого и выгодного разрешения ситуации. Результат последнего будет сказываться на трате средств на юриста, а так же невыгодности положения в суде.

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]