Академия наук

Держава як відповідач в адміністративному процесі: правова сутність

Автор: Щавінський Віталій Романович, кандидат юридичних наук, суддя Київського окружного адміністративного суду

Тривалий період часу домінантною точкою зору  є та, відповідно до якої адміністративна юстиція як соціально-правове явище та адміністративне судочинство як варіант практичної діяльності адміністративних судів спрямовані передовсім на захист прав, свобод та законних інтересів особи у взаєминах із державою. Такого роду позиція має право на існування і вона дійсно відображає сутність і «дух» адміністративної юстиції. Розгляд держави як відповідача в адміністративному судочинстві базується на усвідомленні сутності явища судового контролю за владою, за публічною адміністрацією як нерозривною складовою влади, як системою, що наближена до пересічного громадянина та має можливість як сприяти реалізації його прав, свобод та законних інтересів, так і порушувати їх. У цьому випадку особа має можливість звернутись до адміністративного суду із вимогою поновлення встановлених прав.

Фактично, як справедливо зазначав ще 2005 року О.М. Пасенюк, «судовий контроль за діяльністю виконавчої влади, налагодження ефективного механізму вертикального розгляду на всіх рівнях адміністративних судів конфліктів між державним управлінням і громадянами стане запорукою ліквідації симптомів страшної хвороби – корупції у владних структурах» [1; 11]. Хоча насправді, на жаль, корупцію за цей час у державі подолати не вдалося (якщо її на 100 % у якійсь державі узагалі можливо подолати), проте запровадження адміністративного судочинства безсумнівно є фактором, який  потенційно відіграє антикорупційну роль, адже дозволяє більшою мірою здійснювати контроль за рішеннями, діями чи бездіяльністю представників публічної адміністрації.

На переконання автора, соціально-правове підґрунтя розгляду держави як відповідача в адміністративному судочинстві базується на наступних факторах:

• по-перше, сутність самої адміністративної юстиції, яка передовсім опікується справами «людина проти держави»;
• по-друге, фактична нерівність сторін публічно-правового спору, де однією із сторін виступає представник держави, у якого апріорі більший обсяг владних повноважень;
• по-третє, наявною та відстоюванню у фаховій літературі презумпцією правомірності правової позиції громадянина у взаєминах з державою (органами публічної адміністрації та посадовими особами);
• по-четверте, приписами чинних нормативно-правових актів, де вказується про можливість розгляду держави у якості відповідача у судових справах;
• по п’яте – більш фінансово вигідним становищем позивача – фізичної чи юридичної особи, яка не є представником держави, у контексті розподілу судових витрат;

Коротко зупинимось на деяких із них. Стосовно другого фактору варто зазначити, що фактична нерівність сторін публічно-правового спору обумовлює правомірність (доцільність) урівноваження правових статусів двох сторін спору шляхом захисту прав, свобод і законних інтересів особи – позивача в адміністративному суді. Вказане також є аргументом на користь логічності сприйняття держави у якості відповідача.

Третя обставина: під презумпцією правомірності правової позиції громадянина С.Г. Стеценко розуміє правове положення, згідно з яким особа, яка подає скаргу, повинна вважатися такою, яка має правомірні підстави для скарги доти, доки інше не буде встановлено відповідно до закону [2; 264]. Вказане у повній мірі може застосовуватись і у випадку адміністративної юстиції.

Що торкається четвертого із вказаних факторів: нормативно-правовою основою сприйняття держави як відповідача в адміністративному судочинстві є перш за все положення наступних документів:

• Конституції України, стаття 55 якої визначає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;
• Кодексу адміністративного судочинства України, у статті 50 якого зазначено, що відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише у певних, чітко визначених випадках.

Тобто ми бачимо, що державу у якості відповідача в адміністративних справах доцільно сприймати перш за все через усвідомлення самої сутності держави як соціального утворення, призначеного забезпечувати права, свободи та законні інтереси громадян. Якісно забезпечуються права, - немає причин для звернення до адміністративного суду; неякісно (не у повному обсязі, несвоєчасно тощо), - є причини відстоювання своїх прав із визначенням держави у якості відповідача.

Література:

1. Пасенюк О. Становлення адміністративної юстиції в Україні та адміністративне право / О. Пасенюк // Право України. – 2005. - № 7. – С. 8-11
2. Стеценко С.Г. Адміністративне право України: навч. посіб. / С.Г. Стеценко. - Вид. 3-тє, перероб. та доп. - К.: Атіка, 2011. – 624 с.