Административное право и процесс; финансовое право; информационное право - Юридичесике науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Понедельник, 05.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Юридичесике науки

Административное право и процесс; финансовое право; информационное право
Історія становлення та сучасний стан законодавства України про неспроможність (банкрутство)
 
Автор: Баландін Костянтин Петрович, здобувач наукового ступеню в галузі права, Міжрегіональна академія управління персоналом, м. Київ
 
Інститут неспроможності (банкрутства) покликаний врегулювати правовідносини між боржником, що має фінансові труднощі, та його кредиторами.
Дослідження правовідносин неспроможності є неможливим без вивчення правових норм, які безпосередньо породжують ці відносини і реалізуються через них. За таких умов, необхідно, насамперед, провести аналіз законодавства, що регулює відносини неспроможності. Характеризуючи законодавство про неспроможність, у тому числі яке регламентує процесуальні відносини у справах про банкрутство, необхідно висвітлити питання історії розвитку цього законодавства, його сучасного стану та можливих шляхів вдосконалення.
Вітчизняне законодавство про неспроможність в своєму розвитку пройшло ряд етапів, пов’язаних із формуванням українського суспільства та державності. Аналіз історії становлення законодавства про неспроможність дає можливість виділити такі його етапи:
1)   законодавство до ХVІІІ ст.;
2)   законодавство ХVІІІ - поч. ХХ ст.ст.;
3)   законодавство радянського періоду;
4)   сучасне законодавство про неспроможність (банкрутство).
Відродження інституту неспроможності (банкрутства) на пострадянському просторі, у тому числі в Україні, відбулось в 90-ті роки ХХ сторіччя. Зокрема, за короткий період часу було прийнято два спеціальних законодавчих акта (в 1992 та 1999 р.р.) з метою врегулювання відносин неспроможності (банкрутства). Першим із них став Закон України «Про банкрутство», який набув чинності 1 липня 1992 року [2]. Він складався з преамбули та 22 статей, об’єднаних у три розділи. Даний законодавчий акт мав ряд істотних недоліків. Зокрема, суб’єктами банкрутства, відповідно до цього закону, були лише юридичні особи. Закон не передбачав існування інституту професійних арбітражних керуючих у справах про банкрутство. Функції розпорядника майна виконували кредитори, найчастіше – банківська установа, що обслуговувала боржника. Такі особи не мали спеціальних знань, необхідних для проведення ліквідаційної процедури банкрута. Крім визначених Арбітражним процесуальним кодексом України заходів забезпечення вимог [1], Закон не передбачав спеціальних механізмів, пов’язаних із зупиненням виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів, термін виконання яких настав на час порушення справи про банкрутство.
У результаті реформування законодавства про банкрутство 30 червня 1999 року прийнята нова редакція Закону про банкрутство, в якій він отримав іншу назву – Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»[3]. В новому законодавчому акті був використаний як зарубіжний, насамперед – російський, так і накопичений на той час вітчизняний досвід застосування законодавства про неспроможність. Цей Закон має більш складну структуру, ніж попередній і складається з преамбули та 53 статей, об’єднаних у 7 розділів.
Зважаючи на зауваження фахівців та практиків 19 січня 2013 року вступила в силу нова редакція Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який складається з десяти розділів та 134 статей і є спробою законодавця удосконалити процедури, які застосовуються до неплатоспроможного боржника.
Завданнями вітчизняного законодавства про неспроможність (банкрутство), з одного боку, є виключення з цивільного обороту неплатоспроможних суб’єктів, а з іншого - надання можливості добросовісним боржникам покращити свої справи під контролем господарського суду і кредиторів та знову досягти фінансової стабільності.
Аналіз структури законодавства про неспроможність (банкрутство) свідчить, що воно включає норми як приватного, так і публічного права. До норм приватного права слід віднести матеріально-правові норми інституту неспроможності. Порядок судового розгляду справ про банкрутство встановлено нормами господарського процесуального права, які за своєю природою відносяться до норм публічного права. Процедурні норми інституту неспроможності, зокрема пов’язані з врегулюванням прав та обов’язків державного органу з питань банкрутства також можуть бути віднесені до норм публічного права. В цьому відображається складність самих суспільних відносин, які є об’єктом правового регулювання. Зазначені обставини зумовлюють необхідність пошуку оптимальної структури джерел інституту неспроможності.
 
Література:
1. Арбітражний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 6. – Ст. 56.
2. Закон України «Про банкрутство» // Арбітражний процес: законодавство та практика застосування:[навчальний посібник]. – Харків: Консум, 1999. – Ч. 1. – 544с.
3. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» // Відомості Верховної Ради України.– 1999.-  №42-43. —Ст. 440
Категория: Юридичесике науки | Добавил: Administrator (14.11.2013)
Просмотров: 586 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]