Украиноведение - Философские науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Понедельник, 05.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Философские науки

Украиноведение
Особливості розвитку інформаційно-комунікативних технологій в Україні як форми становлення вітчизняної медіакультури
 
Автор: Акименко Олена Станіславівна, аспірант, Харківська державна академія культури
 
Розглядаючи формування системи інформаційно-комунікативних технологій в Україні, не можна відриватися від нового інформаційного середовища. Взаємодія всесвітнього, національного та регіонального топосів є однією з особливостей сучасного етапу розвитку відкритого суспільства, в якому інформація стає найважливішою цінністю, справжнім стратегічним ресурсом, а інструменти її збереження, опрацювання й трансляції – запорукою верифікації концепції міжкультурного діалогу. Інформатизація соціуму виступає вирішальним чинником формування сучасного типу культури, заснованого на інтенсивному використанні інноваційних медіа-технологій, а також однієї з умов інтеграції України у міжнародне і європейське інформаційне співтовариство.
Наразі Україна демонструє доволі високі показники трансформації власного медіапростору. Його пріоритетними елементами виступають ЗМІ та інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ), які входять до системи засобів масової комунікації (ЗМК). Традиційний підхід до ЗМК припускає, що їх базовими складовими частинами виступають друковані (періодична преса, книги), аудіовізуальні (електронні: радіо та телебачення), онлайнові (Інтернет) ЗМІ, а в останні роки – мультимедійні програмні забезпечення. У зв’язку зі збільшенням функціональних можливостей інформаційно-комунікативних ресурсів та розширенням людських уявлень про науково-технічні досягнення лише дуже обережно можна розмежовувати єдиний медіа-контент країни на зазначені сегменти.
До визначальних орієнтирів у вирішенні завдань подальшої медіатизації, які поставлені перед Україною, відносяться: формування системної цілісності теоретичних аспектів медіакультури, зокрема становлення повноцінної галузі медіа-комунікацій; оновлення сталої та розвиток новітньої систем комунікативного посередництва; створення національної інфраструктури зв’язку; підтримка ринку медіа-послуг; вироблення дієвої стратегії використання національних медіа-ресурсів; модернізація полівекторних напрямків застосування медіа-технологій; підвищення рівня повноти, оперативності та доступності різноманітних медіа-продуктів; реалізація єдиної державної політики медіатизації країни; формування медіа-компетентності; здійснення еволюційного переходу до інформаційного суспільства.
Аналіз вітчизняного досвіду інтенсифікації «соціуму культури» (В. М. Шейко) свідчить про великі потенційні можливості для досягнення цих стратегічних цілей [Див.: 1]. Вони визначаються, в першу чергу, наявністю достатнього науково-технічного потенціалу, інформаційно-аналітичного  забезпечення та висококваліфікованих спеціалістів з різних сфер суспільної діяльності, а також сприятливими політико-економічними, суспільно-гуманітарними, законодавчо-правовими, управлінськими умовами.
Упровадження системи інформаційно-комунікативних  технологій майже в усі виміри соціокультурного буття та необхідність скерованого розвитку  вітчизняної медіакультури визначає необхідність законодавчого регулювання процесу медіатизації України. Найважливішою складовою державної політики стосовно всебічного розповсюдження медіа-технологій є вибір її магістральних напрямів з урахуванням ресурсних можливостей і нинішнього науково-технічного рівня. Дедалі більше уваги приділяється посиленню орієнтації України на впровадження європейських стандартів у діяльності ЗМК [Див.: 2], а саме: документам стосовно захисту прав людини в інформаційному суспільстві; етичним принципам професійної діяльності; регулюванню медіа-бізнесу та медіа-економіки та ін. [Детальніше див.: 4; 5].
Отже, на підставі проведеного дослідження особливостей становлення та розвитку сучасних інформаційно-комунікативних технологій, які конструюють медіакультурний простір України, стає можливим зробити наступні висновки: сучасний стан формування вітчизняної системи медіакомунікацій свідчить про позитивні зрушення у використанні новітніх меді-послуг, вдосконалення державного законодавства щодо регулювання сфери медіа-технологій, інтенсивне розповсюдження національних медіа-ресурсів. В загалом, досвід та тенденції розвитку медіакультури розвинених країн, повинні скерувати на вирішення науково-технічних завдань зі створення в Україні власної медійної інфраструктури та широкого впровадження новітніх досягнень в галузі техніки й зв’язку відповідно до світових стандартів. Сприяння ж розвитку інформаційно-комунікативних технологій, в свою чергу, спроможне примножити культурне та інформаційне розмаїття України.
 
Література:
1. Бінько І.Ф. Інформаційний простір України: стан та тенденції розвитку / І. Ф. Бінько // Бібліотечний вісник. — 2001. — № 6. — С. 15–17
2. Інформаційна політика України: європейський контекст / Л.В. Губерський, Є.Є. Камінський та ін. — К. : Либідь, 2007. — 360 с.
3. Курас І. Ф. Інформаційні ресурси України: стратегія розвитку / І. Ф. Курас // Бібліотечний вісник. — 2001. — № 1. — С. 2–6.
4. Маракова І.І.  Проблеми комплексного забезпечення безпеки інформації в Україні / І.І.  Маракова, А.І. Рибак, П.О. Тесленко // Вісник Вісник УАДУ.   2001. — № 3. С. 343–346
5. Іванов В.Ф. Законодавство про засоби масової інформації. Український та зарубіжний досвід / В.Ф. Іванов. — К. : Видавничий центр «Київський університет», 1999. — 188 с.
Категория: Философские науки | Добавил: Administrator (23.01.2013)
Просмотров: 693 | Рейтинг: 5.0/2
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]