Социальная философия и философия истории - Философские науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Среда, 07.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Философские науки

Социальная философия и философия истории

Аполітичність як специфічна ознака адміністративної субкультури

Автор: Божок Ольга Ігорівна, викладач Національного Технічного Університету  «Київський Політехнічний Інститут»

 

Суспільство як соціокультурнамегаструктура являє собою специфічний конструкт соціальних взаємодій, відносин у духовному, аксіологічному та комунікативному вимірах буття. Соціокультурна парадигма суспільного розвитку вивільняє сутність та особливі форми людської діяльності, серед яких преферентне місце посідає управлінська діяльність, яка визначається як свідомий управлінський вплив на суспільні явища та процеси з метою їх перетворення у ідеальний, довершений стан.Управління суспільством – соціальне управління має свої проекції на індивідуальному рівні діяльності людини як такої, що здатна втілити у життя власний творчий потенціал, креативний задум (феномен лідерства) та колективному рівні, що характеризується стійкою укоріненістю у соціокультурному середовищі, професійній спільності із тісними соціальними зв’язками (корпоративність).

В системі соціального управління чільне місце посідає адміністративна діяльність, дослідження якої у соціокультурному контексті є пріоритетом сучасних гуманітарних наук. Культура управління як сутність, форма та спосіб людської діяльності в суспільстві, є багатогранним та варіативним феноменом, який являє собою цілісну комунікативну систему із специфічними особливостями, ознаками її складових. Така неоднорідність пояснюється розмаїттям соціокультурних чинників диференціації культури управління, серед яких виокремлюються професійні субкультури, зокрема адміністративна субкультура, носіями якої є державні службовці, їх «професійний континуум», що на колективному рівні поступово змінюєтьсявідповідно до соціокультурного контексту конкретно-історичного періоду. На індивідуальному рівні носієм адміністративної субкультури постає її лідер, керівник – посадова особа вищої управлінської ланки в органах виконавчої влади в державі. Індивідуальність у професійному субкультурному просторі обумовлена особистісним лідерським впливом, формальною та неформальною владою у професійному колективі, здатністю перетворювати дійснісний, реальний стани професійної діяльності людини через технології впровадження адміністративних, соціальних, економічних психологічних методів управління, особистісною роллю керівника у формуванні аксіосфери комунікативної моделі корпоративної культури державного управління та механізму її адаптації – адміністративної субкультури.

Діалектичний взаємозв’язок індивідуального та колективного у соціокультурному контексті адміністративної діяльності, актуалізує філософську проблематику дослідження феномену «аполітичність» як специфічної ознаки адміністративної субкультури. Аполітичність є преферентним принципом професійної діяльності державних службовців, сутність якого уколективному, свідомому «відчуженні» від політичної реальності в суспільстві, наслідування якого продукуєтворення дієвого механізму досягнення якісних результатів праці бюрократичного апарату, коли виконання професійних обов’язків не залежить від політичної волі та політичних вподобань державного службовця. Так, «державний службовець повинен неупереджено виконувати свої службові обов'язки незалежно від партійної належності та особистих політичних переконань, не має права організовувати страйки та брати в них участь, не має права вчиняти дії, що демонструють його політичні погляди або свідчать про особливе ставлення до певних політичних партій». [1; ст. 13]

У той же час, аполітичність єсуто негативним явищем на індивідуальному рівні здійснення професійної діяльності, оскільки суперечить основним принципам управління кар’єрою на державній службі.Службова кар’єра, за визначенням, представленим у Енциклопедії з державного управління, є «суб’єктивно усвідомленими власними судженнями людини про свій трудовий шлях, досягнення цілей і результатів в основній формі особистісного вираження, що пов’язано з трудовою діяльністю». [2; 196]Особливо актуальною така констатація є для керівників державної служби в умовахдокорінних змін, висвітлених в основоположних засадах адміністративної реформи в Україні, яка передбачає розмежування політичних (політичних діячів) та адміністративних посад (керівників). Посадові особи вищих управлінських щаблів, цілеспрямовані особистості, лідери, мотивовані до самоосвіти та кар’єрного поступу,мають нести політичну відповідальність, яка сьогодні є суспільно запотребованою,  перед громадянським суспільством з початку своєї кар’єри на посадах нижчого рівня державної служби.

Політико-адміністративна дихотомія державно-службових відносин на засадах змішаної та кар’єрної моделей державної служби продукує творення сучасних, модерних функцій адміністративної субкультури: по-перше, це професійна спадковість в системі державного управління, яка формує комунікативний, соціально-професійний конструкт адміністративної та політичної субкультур; по-друге, це комплексний механізм морально-етичних обмежень професійної діяльності особливих сфер соціально відповідального управління в державі – політичної та адміністративної.

 

Література:

1.             Закон України Про державну службу від 17 листопада 2011 року, № 4050-VI // Електронний режим доступу: офіційний веб-портал Верховної Ради України http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4050-17

2.             Ковбасюк Ю.В. Енциклопедія державного управління: у 8 т. / Нац. акад. держ. упр. При Презиентові України; наук. ред.. колегія: Ю.В. Ковбасюк (голова) та ін. – К.: НАДУ, 2011. Т. 6.: Державна служба / наук. ред.. колегія: С.М. Серьогін (спів-голова), М.В. Сороко (співголова) та ін. – 2011. – 524 с.

Категория: Философские науки | Добавил: Administrator (22.05.2014)
Просмотров: 537 | Комментарии: 3 | Рейтинг: 5.0/2
Всего комментариев: 3
3  
Державний службовець має бути в першу професіоналом. А не підтримувати інтереси тієї чи іншої партії, чи як в Україні, інтереси кланів. Разом з тим, в нашій країні складно бути аполітичним. І не мати власних поглядів на політичний процес і його учасників. Але це не повино заважати виконанню роботи.

2  
Хотелось бы верить в лучшее, потому как без веры в жизни сложно прожить. На данном этапе в Украине ничего не изменилось, а руководители, государственные служащие продолжают получать преференции, согласно принадлежности и отстаивания интересов правящей партии.
К сожалению, ничего в лучшую сторону в ближайшее время не изменится, а будет только хуже. Так и будут руководители заставлять голосовать на выборах под страхом увольнения или выплачивая деньги.

1  
Согласна с автором, что заастую политические убеждения мешают госслужащим выполнять их профессиональные обязанности. Однако соглашусь  и с утверждением, что принадлежность к той или иной политсиле обеспечивает преемственность в претворении в жизнь экономико-социальногь курса развития региона либо страны в целом. При этом, как правильно отмечает автор, для понимания того, где политические убеждения будут во благо, а где нет, необходимо четко разделить политические и административные должности госслужбы.

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]