Социальная философия и философия истории - Философские науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Пятница, 02.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Философские науки

Социальная философия и философия истории

Сміх у лімінарних обрядах традиційний культур як фактор соціалізації

Автор: Мальцева Ольга Володимирівна, к.філос.н., ДВНЗ «Приазовський державний технічних університет»

 

Сміх як амбівалентний феномен здатен вчиняти на суспільство впливи різної сили та спрямованості: як підтримувати систему соціокультурних цінностей, сакралізуючи чинні в суспільстві норми та настанови, так і значно дестабілізувати підстави суспільного порядку. Особливо актуалізується дія сміху в соціальному середовищі в кризових, перехідних станах розвитку. Сміх оперативно маркує ситуацію переходу: він позначає межу, за якою починаються соціальні зміни, інноваційні трансформації. На роль сміху як неодмінноїскладовоїпереходу в житті соціуму і окремого індивіда звертали увагу такі дослідники, як А. ван Геннеп, М. Бахтін, С. Кереньї, Е. Канетті, Ю. Лотман, В. Тернер, К. Юнг, Н. Хренов та ін.

Індивідуальна та колективна свідомість (а точніше, несвідоме) чутливо реагує на будь-які сполохи сміхової стихії, розрізняє відтінки сміху та характер його дії. Цей внутрішній «барометр» для зчитування сміхових настроїв є добре налагодженим і ніколи не дає збоїв, бо сміх супроводжує людину протягом всього життя, він є одним з потужніших соціалізуючихчинників, що забезпечує зв'язок індивіда зі спільнотами різного рівня: родом, малою соціальною групою, професійним колективом, певним етносом, нацією, державою. Уміння правильно сприймати та інтерпретувати сміхові позначки«переходу» є запорукою саморегуляції особи в соціальному середовищі, її здатності до антиципації. Єдністьмедіаційної, когнітивної та комунікативної функцій сміху дають можливість індивіду та спільноті формулювати цілі, планувати й прогнозувати поведінку (діяльність), включатися в процеси прийняття рішень, поточного контролю соціальної дійсності, комунікативних актів.

Отже, особливої уваги заслуговує дослідження ролі сміху як фактору соціалізації особи, адже навички розпізнавання сміхових сигналів, що позначають соціальну динаміку, закладаються протягом всього життя людини через різноманітні обряди та ритуали, які перманентно супроводжують її й разом утворюють систему заходів включення індивідів в суспільну сферу.

Навіть достатньо байдужа до історії, а тим більше, до її динаміки традиційна культура не обходилася, як показав А. ван Геннеп, без поняття «перехід» та його кореляції з феноменом сміху. Питання про «перехід» як ментальну акцію, відповідно до якої переживається історія, викликає інтерес до проблеми архетипу, бо він визначає характер ментальності й змістовно наповнює історичний плин подій. Тут слід згадати про закарбований на рівні архаїчної свідомості архетип трікстера, який по суті є символізацією переходу, ілюстрацією діалектики хаосу і порядку, світу природного і культурного, тваринного начала в людині та її соціальної/ соціалізованої іпостасі. Трікстер – це персонаж, який присутній в міфі й обрядності, з ним пов’язана історія становлення й розгортання особистісного начала людини. Він демонструє природність перетворень для людини, її одвічне прагнення прорватися до самої себе. Тож, трікстеряк архетип сміхової поведінки/антиповедінки включений практично у всі обряди та ритуали задля забезпечення соціальної рівноваги.

Людське життя передбачає послідовні переходи від однієї вікової категорії в іншу, від одного середовища до іншого, від одного суспільного статусу до іншого. За словами А. ван Геннепа, «… людина у своєму житті послідовно проходить якісь етапи, й завершення одного етапу й початокдругого утворюють системи єдиного порядку. Такими є: народження, досягнення соціальної зрілості, шлюб, батьківство, підвищення суспільного положення, професійна спеціалізація, смерть. І кожне з цих явищ супроводжується церемоніями, у яких одна й та сама мета: забезпечити людині перехід від одного визначеного стану в інший, своєю чергою, такий же визначений» [1, 9]. А. ван Геннеп інтерпретує традиційну обрядність як переважно перехідну. Численні обряди він об’єднав в три категорії обрядів переходу: обряди відокремлення (прелімінарні), проміжні (лімінарні) обряди та обряди включення (постлімінарні). Скажімо, поховальний обряд – приклад відокремлення, весілля – обряд включення, ініціація – проміжний обряд. Проте в широкому розумінні будь-який перехідний обряд є лімінальним, бо «жити – це безперервно розділятисяй об’єднуватися, змінювати стан і форму, вмирати та відроджуватися» [1, 171]. Мета його – соціалізувати індивідів в ході змін.

Усі архаїчні перехідні обряди передбачалиреконструкцію і розгортання трікстерськогоміфуй активізаціюсміху як чинника соціальної регуляції. Святкування народження людини, приміром,повсюдно відтворювало аграрну символіку родючості, жартівливе обігравання статевої приналежності, сміхові практики задля консолідації роду, демонстрації радості щодо його продовження в майбутті. Весільний обряд також був подією не приватної, а соціальної значущості, який супроводжувався жартами, іграми, прислів’ями, уявною боротьбою родів нареченої та нареченого. Щоб відстежити трікстерський слід у весільній містерії, достатньо звернути увагу на інвективний обряд, який складався з жартівливої лайки, образливих слів, ганебних дій, бійок, які свідчать про його дуальність,карнавальність, головний сенс і метаякого– після перехідної дії ввестищойно утворене подружжя у стан соціально нормованого сімейного життя. Елементи ігрового рядження в жінок, чоловіків, звірів, чудищ або вимогу оголюватися передбачав і обряд ініціації, в якому лімінальною фігурою є неофіт. Для нього заборона сміху стає випробуванням й символізує вмирання для минулого й, навпаки, тривалий колективний сміх наприкінці обряду означає відродження до життя в спільноті у новій якості. Доволі розповсюдженими в традиційних культурах є практики поховального сміху та поховальної антиповедінки. Сміх в даному разі виконував терапевтичну, адаптаційну, консолідуючу, життєстверджуючу соціальніфункції.

 

Література:

1. Геннеп ван А. Обряды перехода/ А. ван Геннеп. – М.:Издательская группа «Восточная литература» РАН,1999. – 198 с. (Этнографическая библиотека).

 

Категория: Философские науки | Добавил: Administrator (22.03.2014)
Просмотров: 498 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 3.7/3
Всего комментариев: 1
1  
Дійсно, сміх - це такий різновид творчої "діяльності" людини, який не можна недооцінювати. Почуття гумору - це те, що відрізняє людину від тварини і дає їй можливість посміятися над самою собою, що призводить духовного зросту, вміння стати вище над ситуацією і мислити глобально. Підтримання сміху в традиціях, обрядах, святах - це надзвичайно корисне явище, що вносить в будь яку традицію елемент творчості і позитивну спрямованість.

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]