Социальная философия и философия истории - Философские науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Воскресенье, 04.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Философские науки

Социальная философия и философия истории
Актуальні питання «усної історії»
 
Автор: Марущак Олександр Васильович, аспірант кафедри соціології та філософії Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського»
 
Термін «усна історія» використовується для позначення як офіційних записаних на аудіо- і/або відеоплівку спогадів про події минулого його очевидців, так неофіційних оповідань про «колишні часи» в колі сім’ї, між сусідами або колегами; крім того – як особистих оповідань про життя людей, розказаних ними самими для так званих «збірок спогадів», так і записаних інтерв’ю про події минулого. Кожен з цих видів використання терміну має певну вагу. Поза сумнівом, більшість людей упродовж усієї історії дізналися про минуле через вимовлене слово, а історію свідомо зберігали для майбутніх поколінь, опитуючи очевидців подій минулого для запису «історії із перших рук».
Незважаючи на значні зусилля, ранні спроби запису «історії з перших рук» можна назвати усною історією лише умовно. Тоді як у кожному конкретному випадку були задіяні більш менш строгі методи виявлення і обліку свідчень, відсутність аудіо- та відеомагнітофонів, цифрових записуючих пристроїв, викликає питання про надійність і достовірність цих джерел; багато ранніх інтерв’ю були поодинокими або імпровізованими та такими, що проводилися без наміру розвивати постійні архівні усні колекції.
Таким чином, історики, як правило, пов’язують початок усної історії з роботою Аллана Невінса в Колумбійському університеті (США) у 1940-ві рр. Невінс висунув ідею проведення інтерв’ю зі свідками новітньої історії на додаток до письмових джерел. Він був першим, хто почав систематично записувати на плівку, зберігати і робити доступними для майбутніх досліджень спогади, які мали на його думку історичне значення. Ранні інтерв’ю, як правило, були зосереджені на житті «еліти» – провідних бізнесменів, фахівців, політиків, громадських діячів. Сфера усної історії розширилися в 1960-1970-ті роки в період активних соціальних рухів, коли у істориків виріс інтерес до досвіду «нееліти». Все частіше інтерв’ю проводились з робітниками, представниками расових і етнічних меншин, жінками, трудовими і політичними активістами. Для ряду усних істориків запис досвідів «нееліти» й тепер продовжує бути першочерговим завданням усної історії.
Вивчення і усебічне осмислення усної історії останніми роками висунулося в число найбільш популярних проблем, що викликають гострі спори в історичній науці. Усна історія дозволяє досліджувати певні сфери, з яких немає інших джерел, і таким чином, вона являє собою один евристичний інструмент серед інших. Йдеться, передусім, про створення і використання «нового»  історичного джерела, несправедливо забутого (іноді через політичні причини) і знехтуваного (через скептицизм щодо цінності усних джерел для реконструкції минулого) цілими поколіннями істориків в їх роботі як у вивченні, так і в написанні історії.
Наприклад, потік спогадів в нашій країні, а також очевидна обмеженість джерел радянської епохи дозволяють усній історії формувати важливу джерельну основу для нинішніх або майбутніх досліджень подієвої історії. Українські науковці успішно застосовують цей метод при вивченні подій Голодомору в Україні 1932-1933 рр., Голокосту, реалій повсякденного життя сільського населення в 1920-1940 рр., такого феномену як примусова праця українських робітників в нацистській Німеччині тощо. Але ще вагоміші результати усна історія продемонструвала в рамках такої складної галузі соціально-гуманітарних досліджень як дослідження пам’яті.
Усна історія – це не лише і не стільки спосіб з’ясувати, наприклад, як відбувалась та чи інша подія, скільки спосіб уяснити, які точки зору на цю подію існують окрім тієї, яка викладена в офіційній історіографії. Понад те, усна історія показує, як змінюється оцінка людьми тих чи інших подій залежно від часу, політичної ситуації, дозволяє спостерігати, як одні трактування подій змінюються іншими. «Ми живемо в епоху всесвітнього торжества пам’яті» зазначає історик П’єр Нора. В одній зі своїх статей він говорить, що в останні три десятиліття усі країни, усі соціальні, етнічні та сімейні групи пережили глибоку зміну традиційного відношення до минулого. Не викликає заперечення і теза П’єр Нора, що форми цієї зміни різноманітні: критика офіційних версій історії і повернення на поверхню витіснених складових історичного процесу, відновлення слідів знищеного або прихованого минулого тощо. За допомогою усної історії ведуться дослідження перерахованих процесів, у тому числі і в Україні. Інститут історії церкви при Українському католицькому університеті (Львів), що першим в Україні почав використовувати методику усної історії, у 1992 році започаткував проект «Церква в підпіллі», що полягав у збиранні й опрацюванні свідчень вірних Греко-Католицької Церкви після її ліквідації радянським режимом у 1946 році.
Ґендерна тематика, що перебувала на периферії радянської історіографії, також зараз активно розробляється в Україні. Наприклад, співробітниками жіночого центру «Спадщина» були записані усні історії жінок із різних регіонів України вікової категорії 70-90 років, які пережили кризові суспільно-політичні ситуації в радянський і перехідний період (2003 р.); у 2003-2006 рр. було реалізовано великий загальноукраїнський проект «Україна ХХ століття у пам’яті жінок», результатом якого є близько 30 біографічних інтерв’ю з жінками старшого віку у Львові, Харкові та Сімферополі та інші проекти.
Отже, усна історія в різних своїх проявах – це додаткове джерело історичної інформації та важливе джерело фактів для подієвої історії; це «історія знизу», яка дає можливість вийти на сцену історії людям, чиї погляди позбавила прав «історія згори»; це історія з інших точок зору. Особливістю усної історії являється те, що вона є не тільки методом дослідження подієвої історії та природнім засобом заповнення лакун в письмових джерелах, які зявилися під впливом офіційної ідеології. Усно-історичні дослідження свідчать, що усна історія виявилася одним з тих головних чинників, що визначально впливає на дослідження пам’яті.
 
Література:
1. Нора П. Всемирное торжество памяти / П. Нора // Неприкосновенный запас. – 2005. – № 2/3. – C. 40-41.
2. Пастушенко Т. До створення Української асоціації усної історії / Т. Пастушенко [Електронний ресурс] // Режим доступу:  http://history.org.ua/JournALL/journal/2007/3/24.pdf
3. Томсон А. Чотири зміни парадигм в усній історії // Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник. Вип. 11-12. – Харків: ТОВ «НТМТ», 2008. – С. 7-24.
Категория: Философские науки | Добавил: Administrator (22.01.2013)
Просмотров: 565 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 5.0/3
Всего комментариев: 1
1  
Устных историков интересует, как память изменяется под воздействием внешних факторов. Но, кроме того, устная история способна поднять целый пласт сопутствующих тем, связанных с жизнью, как всего общества в целом, так и отдельно взятого индивида, формированием и поддержкой коллективной и персональной идентичности. Все эти аспекты проблематики памяти делают ее актуальной для социально-философского дискурса.

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]