Германские языки - Философские науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Среда, 07.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Философские науки

Германские языки

Жанрові позамовні ознаки мемуарної літератури

Автор: Колосова Ганна Андріївна, старший викладач, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»

 

Мемуари та їхні різновиди завжди передбачають наявність особового текстового простору та часу, своєрідних виражальних засобів та дозволяють уникнути «кризи ідентичності», а також дають можливість досліднику побачити, як людська свідомість рішуче свідчить про саму себе – без зовнішніх посередників та інтерпретаторів.

Початок дослідження мемуарної літератури як культурного феномену на рівні філософської тематизації було закладено в працях таких вчених як Ю. М. Лотман, М. М. Бахтін, Л. M. Баткін, Ф. Знанецький [1; 76].

У мемуарній літературі як культурному феномені О. С. Гребенюк виокремлює низку суперечностей:

– між спробами автора створити власний образ та апеляцією до позиції читача, який повинен цей образ вистроїти та завершити;

– між історичною документальністю та суб’єктивною версією подій, що визначається «Я-концепцією» того, хто пише. Ця суперечність часто вирішується на користь суб’єктивної версії через те, що автор практично завжди бачить у собі «позитивного героя»;

– між спробою автора виокремити самоідентичність (цілісність Я) та рядом змінних самооцінок, яких неможливо уникнути в тексті, що розповідає «історію життя»;

– між Я-суб’єктом, який виступає як автор-оповідач, та Я-об’єктом, що виступає в ролі предмету опису: характеристик, оцінок, думок.

Література спогадів, автобіографій, сповіді та «думок» веде пряму розмову про людину. Вона схожа на поезію безпосередньою присутністю автора. Для проміжних жанрів, що відхиляються від канонів та правил, притаманними є експериментальність та широта, невимушене та особистісне ставлення до читача. Їх гостра діалектика полягає в поєднанні свободи висловлювання з несвободою вигадки [1; 76].

Позачасові ознаки не обмежують сутності мемуарної літератури, форма і зміст якої визначаються переплетенням конкретних соціально-історичних умов. Вивчення мемуарів поза визначеною класовою обумовленістю неминуче приводить до ідеалістичних абстракцій. Будучи конкретною формою вияву тих чи інших стилів, мемуарні жанри обумовлені у всіх своїх особливостях тими ж соціально-економічними умовами, якими визначаються стилі і служать тим самим цілям.

Кожен мемуарист показує лише ті факти, на яких зосереджується його класова свідомість, групуючи та осмислюючи події зі своєї класової позиції в інтересах класової боротьби. Наприклад, у мемуарах В. Черчилля “My Early Life” класова свідомість та інтереси, визначаючи тематику спогадів, звичайно ж обумовлюють точку зору мемуариста на зображувані явища, на їх освітлення та інтерпретацію. Так В.Черчилль описує ставлення до себе під час навчання в Харроу:

«My position was therefore revealed in its somewhat invidious humility. It was the year 1887. Lord Randolph Churchill had only just resigned his position as Leader of the House of Commons and Chancellor of the Exchequer, and he still towered in the forefront of politics. In consequence large numbers of visitors of both sexes used to wait on the school steps, in order to see me march by; and I frequently heard the irreverent comment, Why, he's last of all!’» [6; 16].

Автор, знаючи, що він є представником верхівки соціуму, усвідомлює наскільки ганебною для нього та його сім’ї є його останнє місце серед учнів. Стає зрозумілим, що одне й те ж явище (подія, особистість, факт літератури чи журналістики) в спогадах представників різних соціальних груп отримує не тільки різну оцінку, але і різне викладення послідовності подій чи різний переказ почутого та побаченого.

Дослідники виокремлюють специфічні жанрові властивості мемуарів та суміжних з ними жанрів:

Ретроспективність мемуарної прози дещо інша ніж у історичної чи біографічної літератури. Звернення до минулого усвідомлюється як історично значне, обмежене строком людського життя, при цьому в рамках одного твору є можливим варіювання часу, охоплення його різних пластів: більш менш віддаленого минулого, перехід до сучасності, яка в силу історичної свідомості автора служить кореляції минулого.

Щодо функціонування категорій часу, то в мемуарах можна виокремити дві його форми. Перша форма зображає людське життя не через аналітичний перерахунок тих чи інших рис і особливостей, а через розкриття характеру (дії, вчинки, мовлення та інші явища) [4; 40]. Так В.Черчилль дає опис характеру персонажів через їх вчинки:

  • My nurse was my confidante. Mrs. Everest it was who looked after me and tended all my wants. It was to her I poured out my many troubles, both now and in my schooldays» [6; 5].

У цьому тексті описується персонаж пані Еверест як добра, турботлива та вірна людина. До другого типу віднесемо аналітичний час, в якому весь матеріал мемуарів розподіляється на загальне та сімейне життя, поведінку підчас війни, ставлення до друзів, зовнішність та інше. Життєпис героя за даною схемою складається з різночасових подій та випадків, адже певна риса чи властивість характеру підтверджуються найбільш яскравими прикладами з життя, що не обов’язково викладені в хронологічній послідовності. Однак роздробленість часового біографічного ряду не виключає цілісності характеру персонажа         [5; 114].

  • Меморіальність мемуаристики – її обмежена властивість, що визначається самою назвою (memoria (лат.) – пам’ять). Орієнтація на передачу пам’яті про те, що було, і те, що базується на життєвому досвіді і перетворює мемуаристику на могутній засіб впливу не тільки на свідомість, але й на емоції читача. Меморіальність мемуарів має подвійну направленість: зовнішню (читача) та внутрішню, яка відображає спробу автора впорядкувати та усвідомити вже відомі йому обставини.
  • Документальність – основа жанру, що орієнтується на зображення достовірного минулого, яке підтверджується документами та показаннями свідків. Документальність мемуарів майже не відрізняється від суміжних з ними жанрів. Як і інші ретроспективні жанри, мемуаристика використовує доступні їй документи та спирається на живі авторські свідчення, що отримують статус своєрідного документу [3; 24-25].

Цільова направленість історичних джерел у момент їхнього виникнення обумовлює те, що кожне історичне джерело не тільки відображає дійсність, але і саме по собі є невід’ємним його компонентом. Усі види джерел представляють собою результат відображення дійсності суб’єктом і є компонентами дійсності, продуктом діяльності суб’єкта. Мемуари ж, окрім відображення дійсності їх автором, є результатом і його практичної діяльності, його самовираження.

Інтенціональність інформації, що міститься в історичному джерелі, як і будь-яка соціальна інформація, не виключає її об’єктивності, ступінь якої залежить, перш за все, від класової позиції творців джерела і методів відображення реальності. Але будь-яке джерело містить ту чи іншу об’єктивну інформацію і тому в семантичному відношенні не має джерел непридатних для використання. Мемуари містять опосередковану інформацію про дійсність і безпосередню про мемуариста. Тому, навіть якщо джерело не містить ніякої об’єктивної інформації про об’єкт, у ньому буде будь-яка об’єктивна інформація про його творця, тобто про суб’єкт [2; 121].

Отже, сучасний етап дослідження мемуаристики характеризується посиленням уваги до різних сторін і нюансів мемуарних джерел. Серед суперечностей в мемуарній літературі виокремлюються такі: спроба автора створити власний образ та апеляція до сприйняття його читачем; історична документальність та суб’єктивна версія подій; виокремлення самоідентичності та ряд змінних самооцінок; Я-суб’єкт та Я-об’єкт. Виокремлюються також специфічні жанрові риси мемуарів: ретроспективність, меморіальність, документальність.

 

Література:

  1. Гребенюк О.С. Автобиография: философско-культурологический анализ : дис. ... канд. филос. наук : спец. 24.00.01 «Теория и история культуры» / О. С. Гребенюк. – Ростов н/Д, 2005. – 142 с.
  2. Ковальченко И.Д. Методы исторического исследования / И.Д. Ковальченко. – М.: 1987. – 440 с.
  3. Симонова Т.Г. Мемуарная проза русских писателей XX века: поэтика и типология жанра: Учеб. пособие / Т. Г. Симонова. – Гродно: ГрГУ, 2002. – 119 с.
  4. Тартаковский А.Г. Мемуаристика как феномен культуры// Вопросы литературы / А.Г. Тартаковский. – 1999. – С. 35–55.
  5. Тартаковский А.Г. Социальные функции источников как методологическая проблема источниковедения / А. Г. Тартаковский. – 1983. – №3. – С. 112–130.

 

Джерела ілюстративного матеріалу:

  1. Churchill Winston S. My early life: a Roving Commission / Churchill Winston S. – NY: Charles Scribner’s Sons, 1930. – 434 p.
Категория: Философские науки | Добавил: Administrator (25.12.2015)
Просмотров: 238 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]