Философия образования - Философские науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Понедельник, 05.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Философские науки

Философия образования
Феноменологія релігійного виховання
 
Автор: Дроботенко Мар’яна Олександрівна, аспірантка кафедри філософії, Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди
 
Серед проблем, які становлять дослідницьке поле сучасної філософії освіти й феноменології релігії, дослідження «феномена релігійного виховання» постає безумовно актуальним, адже він містить у собі можливість множинності смислів, якими наділяють як даний феномен у цілому, так й окремі його сторони, вияви, рівні. Особливо яскраво ця множинність виявляється, коли йдеться про його релігійне і світське розуміння. Релігійне виховання, окрім того, що є релігійним феноменом, однаковою мірою виступає і як феномен педагогічний.
Презумпцією феноменології релігійного виховання є положення про непрозорість семантичних структур повсякденного життя й донаукового досвіду для раціональної рефлексії. Соціальні практики, у тому числі й виховні, організовуються множинністю раціональностей, бо наукова раціональність це – лише структура конкретно-історичного мислення. Теорія не спроможна розкрити конкретну практику, поза нею залишається прихований прошарок життєво-повсякденного досвіду. А нормативно організована інституціональна система виховання та обґрунтування «об’єктивності» релігійно-виховного процесу постають як деформація живої фактичності виховання. Феноменологія релігійного виховання концентрує увагу на присутні в повсякденності дорефлективні смисли виховання та релігії. З цієї позиції вона критично оцінює релігійні педагогічні ідеї з погляду їхніх власних передумов та поглиблює й конкретизує соціальний вимір релігійного досвіду.
Релігійне виховання завжди ставить у відповідність структуру та функцію релігії в суспільній площині. Але саме релігійне виховання може мати як морфологічну цілеспрямованість, так і функціональне виповнення.
Релігійне виховання постає не як метафізичний прояв, а як реально існуючий об’єкт і відношення в комплексі «людина – оточуючий її світ». І належне, насамперед, до цілеспрямованого процесу розкриття змісту, передачі досвіду доступу до трансцендентного та формування навиків особистого духовного досвіду; як цілеспрямований спосіб дій дорослих з метою сприяти в засвоєнні усталених інституціалізованих форм ставлення до «священної дійсності», формуванні змоги критично оцінювати їх, умінні самостійно продовжувати процес саморозвитку. У цьому комплексі релігійне виховання подане як данність, як універсальна реальність, причому незалежна від історичного розвитку. Історичність релігійного виховання є лише поверховим виявом релігійної сфери. Вона не позначає першочергову сутність релігійного феномена і не здатна передати його онтологічну повноту. У феномені релігійного виховання  визначається історичний і соціокультурний поліморфізми, але розглядається він як дещо зовсім незалежне від історичного розвитку. У ньому виявляються, описуються і характеризуються емпірично недоведені феномени релігійного досвіду зустрічі з Богом, духовного життя і т.д. Іншими словами, феноменологія релігійного виховання ґрунтується на визнанні об’єктивного існування й вияву деяких релігійних феноменів, які вбачаються через причетність людини до священного (наприклад, спілкування з Богом) і відрізняються від реально наявних релігійних явищ (культова діяльність).
Феноменологія релігійного виховання пов’язана також із логіко-гносеологічним структуруванням феномена виховання та його специфічних завдань. У цьому плані релігійне виховання виступає як зондаж способів реалізації певних перспектив, виходу на інформаційну зону релігії та визначається як цілеспрямований процес одержання очікуваного результату – навчити особистість самостійно пізнавати й спілкуватися з Богом, жити духовним життям.
Релігійне виховання розглядається як феномен, що визначає становлення смисложиттєвої позиції людини у світі, виявлення і реалізації її людської сутності, який у зв’язку з цим має специфічну змістовну характеристику. Розуміється не лише як явище, але також як процес (процес релігійного виховання як співтрансформації того, хто виховує, і того, кого виховують) і як діяльність (специфіка релігійно-духовної діяльності не тільки як зовнішньої, але як і внутрішньої). До завдань релігійного виховання входить забезпечення режиму ефективності й оптимальності функціонування релігійної системи, піднесення рівня релігійної самоідентифікації особистості (суспільства). У такому розумінні релігійне виховання маніфестує неподільність прикладних і стратегічних завдань, теоретико-аналітичних й конструктивно-синтетичних актів; є основною формою збереження і продукування релігійного досвіду. Такий висновок орієнтує на вивчення різноманітних форм досвіду спілкування з Богом, Абсолютом.
Використовуючи термін «виховання» при аналізі феномена релігійного виховання, передбачається можливість реконструкції способів научіння не знанням про Бога, але знанню Бога [1; 23], тобто навчання індивідуальної трансценденції.
Багатоманіття форм виявів релігійного виховання є необхідною умовою вираження самої природи релігії як зв’язку свідомості з цілим. У своїх історичних проявах воно виявляє в певному матеріальному вираженні унікальність нуміозного переживання, його своєрідність. Форми та засоби релігійного виховання визначаються конфесійними особливостями. Але загалом релігійне виховання – це відкрита система, що характеризує конструктивний процес формування індивідуального духовного досвіду, актуалізації потенційної сфери буття з погляду поєднання номологічних вимог (законів) із цільовими та ціннісно-нормативними структурами дії. При цьому під ціннісно-нормативними розуміються соціально-етичні виміри релігійного виховання, а під цільовими структурами – залучення до певної релігійної системи, підготовка людей, здатних продовжувати процес виховання.
Відповідно, за своєю будовою релігійне виховання містить структурно-номологічну схему. Вона репрезентує своєрідну онтологію релігійного виховання, ті закономірності й закони, які дають змогу оперувати релігійними смислами. Структурно-номологічна схема визначає режим релігійного виховання, його процесуальні показники, ліміти застосування теоретичних ідеалізацій. Вона задає модель виховної взаємодії, технологічний проект перебігу виховного процесу. Ця частина релігійного виховання, що становить механізм його здійснення, сферу поєднання інформаційних і предметно-діяльнісних технологій, забезпечує також внутрішню рефлексію щодо обсягу виховних потенцій і їхньої фактичної зреалізованості. Вона задає певні операції та фіксує очікування, що пов’язані з переходом їх у результат.
Таким чином, феноменологія релігійного виховання тематизує проблематику індивідуального досвіду переживання нуміозного суб’єкта як центральної теми релігійного виховання, тим самим визначаючи евристичні можливості для аналізу релігійного виховання як данності світського освітньо-виховного простору як такого та його складових, та будови адекватних соціокультурним реаліям моделей освітньої репрезентації релігійних смислів.
 
Література:
1.Schmemann A. Liturgy and Life: Christian Development through Liturgical Experience [Text] /A. Schmemann . – New York: Department of Religious Education / Orthodox Church of America, 1974.
Категория: Философские науки | Добавил: Administrator (16.10.2012)
Просмотров: 647 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 5.0/2
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]